вівторок, 21 лютого

"Бій за душі": Олег Покальчук про інформаційні та психологічні спецоперації у гібридній війні

Дезінформація – головна ознака сучасної війни. Усвідомлене введення в оману передбачає інформаційні та психологічні спецоперації. Вони можуть супроводжувати військові дії, а можуть бути підготовкою до них – подібно до того, як артобстріл передує наступу. Мета цих спецоперацій – емоційне ураження противника.
Олег Покальчук, фото зі сторінки у Facebook. Олег Покальчук, фото зі сторінки у Facebook.

Така технологія з 2014 року застосовується у російсько-українській війні на сході України. І якщо військові дії ще стримує "лінія розмежування" на Донбасі, то війна за душі йде на всій українській території. Військовий соціальний психолог Олег Покальчук на тренінгу для волонтерів і журналістів у Франківську розповів, як розпізнавати ворожі впливи і протистояти їм.

Олег Покальчук

Олег Покальчук третій рік працює для протидії інформаційним і психологічним впливам російської пропаганди і агресії. Входить у групу експертів СБУ, яка спеціалізується в цій проблематиці.

 

"Лінія розмежування" – у голові

Термін "інформаційна війна", яким оперують медіа, не вживають у військовому середовищі. Це визначення народилося в збройних силах США і там і зникло після відомого російсько-американського конфлікту у Перській затоці. Досвід тієї і наступних війн у різних частинах світу показав, що військові сценарії змінилися: немає виразного протистояння між державами, війни набрали рис локальних конфліктів із виразними геополітичними інтересами. В НАТО, і так само тепер в Збройних силах України, говорять про "інформаційні операції" або "інформаційні впливи". В контексті розрізняють спеціалістів з інформаційних операцій та операцій психологічних.

Щоби вирізняти ці впливи в загальному інформаційному потоці, треба перш за все визнати, що так звана "лінія розмежування", лінія фронту російсько-української війни, проходить не в Донбасі, а у кожного в голові. І в цих наших уявленнях про війну, взятих з літератури, художніх та документальних фільмів, немає тієї істотної її частини, яка, власне, і робить війну гібридною. Йде потужна "дезінформаційна війна" – ворог вдається до інформаційних та психологічних спецоперацій.

Такі операції є зрежисованими і ретельно спланованими. В арміях держав, які входять у блок НАТО, створені спеціальні військові підрозділи, які займаються психологічними та інформаційними впливами. Зараз натовці викладають цю стратегію нашим військовим.

Сучасна війна влаштована таким чином, що знищення фізичної сили противника не є її основним завданням. Мета – психологічна деструкція і спонукання до потрібної поведінки.

Інформаційні і психологічні спецоперації ворога якраз і є цілеспрямованою деструкцією – у нашому випадку України як держави, українців як нації і українця як особистості з певною системою цінностей.

Такі спецоперації є обов’язковим супроводом операцій військових. Понад те, вони є підготовчим чинником безпосередньо до військових дій. Війна в Іраці показала, що люди за останніх півстоліття стали іншими – психологічно "тоншими", більш чутливими, вразливими, і тому передовсім є об’єктами впливу.

Йде війна не за території, надра чи рабів, теперішня війна – війна за душі.

Тактично це війна артилерій, позиційна війна – не тільки у нас, так в усьому світі. Тож завдання піхоти – стояти і вистояти. В нових підрозділах Нацгвардії, СБУ, Сил Оперативного Реагування все ок з розумінням і реагуванням на сучасні виклики війни. А от в ЗСУ є "хвости" – бекграунд отих "червоних командирів". В рамках того, чим я займаюся, все-таки бачу добрі зміни. А проблема кадрів – це проблема країни. Армію, як і все решта, мають змінити молоді українці.

 

Інфіковані інформацією

Теперішня війна в Україні за своєю суттю – дезінформаційна. Всяка війна є гібридною – завжди брешуть, обманюють і маніпулюють. В нашому часі просто все це доведене до максимуму, бо введення в оману стало своєрідною зброєю, яка працює на емоційне ураження. Це недорого і, як бачимо, дієво.  

Олег Покальчук

Спецоперації ворога мають ефективний вплив тоді, коли всередині людини є "тріщинка", яку можна розширити до "прірви". Оскільки кожній людині властивий стан хвилювання, то цей стан "надувають" різними смислами, розбурхуючи до стану тривожності. Людина стає вразливою. Тривожність підтримують, "підігрівають" і доводять до потрібного сценарію дій – зневіри і бездіяльності або, навпаки, агресії.

Головне завдання "дезінформаційної війни" – зробити масу людей керованими: щоби люди щось робили і чогось не робили.

Відтак спецопераціями "накривають" три напрямки.

Перший напрям, на який дезінформацією впливає ворог, – світоглядна сфера. Нам подають картину світу, якої ми насправді не бачимо, – підміняють реальність.

Другий напрям впливу – емоційна сфера. Українці емоційно більше східні люди, аніж західні, і цей момент москалі ефективно використовують – треба визнати, що ми з ними схожі в сенсі емоційного розуму, хоча дуже різні у світоглядній частині. Тобто у нас дуже подібні емоційні реакції на одні й ті ж подразники і впливи.

Третій напрям "дезінформаційного" впливу – когнітивна сфера, те, як сприймаємо інформацію. Когнітивний тип атаки передбачає так зване калібрування свідомості – щоби в неї проникала одна інформація і не проникала інша. Яскравий приклад – фейсбучні зрада-перемога, коли в якійсь нейтральній події свідомість одразу відчитує #зрада, а позитив не сприймається. Останнім часом цей вплив поселився у соцмережах – люди жаліються на негатив та депресивні настрої. У такий спосіб вони відчитують вірусне – від людини до людини – поширення впливів.

Людині безвідносно до часу, в якому вона живе, цікаві і важливі дві речі – це продовження роду і збереження виду. Тобто питання життя і смерті. На все, що нам закидають як загрозу, реагує наш "істинний" – інстинктивний – спинний мозок. Він надсилає сигнали раціональній голові: агов, прокидайся, нотуй все це, може знадобитися при потребі вижити. Саме тому ми дивимося "ужастики" і читаємо новини про ДТП – цьому немає логічного пояснення.

Амбіційність, підвищена самооцінка, потяг до рефлексії, локальна ідентичність, недовіра – це приклади тих "тріщинок", тих чинників, з якими працюють під час спецоперацій. З локальної ідентичності, наприклад, можна розгорнути сепаратизм. Що, як ми бачимо, робилося і робиться – посилено "підігріваються" Харківщина, Одещина, Закарпаття, Чернівеччина. Ситуація на сході і заході України відрізняється за колоритом і архаїкою, але загалом однакова. І відсоток "вати", – людей, інфікованих дезінформацією, – більш-менш однаковий у кожному регіоні.

З власного досвіду: на тиловій території значно більше інфікованих дезінформацією людей, ніж на Донеччині і Луганщині чи в Криму. Коли люди стоять перед потребою граничного вибору, вони визначені. У нас більша загроза: "вата" тут у нас ніби своя, але вона дуже погано пахне. Добре знаємо цей квазіпатріотизм і "проукраїнський потенціал" – зараз я тут стою на смерть, а через півгодини, вибачайте, мені треба на город картопельку копати.

Путін покладає великі надії на те, що маскується під розвиток місцевого або регіонального самоуправління, – відомо, що в цьому напрямку готуються і будуть розгортатися масовані інформаційні та психологічні операції. Так само, як локальну ідентичність можна розгорнути на сепаратизм, так само регіональне самоуправління можна перевести на самостійність регіонів. А далі – відомий з історії України сценарій.

 

Спецоперації: від "емоційного поранення" до "зомбі"

Завдання ворога – змінити світогляд і поведінку в такий спосіб, щоби це призвело до відсутності активності та опору, до бездіяльності. На емоційному рівні такій поведінці сприяє розчарування, зневіра, безнадія. Для досягнення такого емоційного рівня потрібен певний психологічний стан – тривожність. Тривожність розганяється в суспільстві завдяки маніпуляції страхами.

Олег Покальчук

До речі, на окупованій території рівень тривожності в суспільстві значно нижчий, ніж на нашій мирній території. Так сталося завдяки "підігріванню" наших страхів – від страху фізичного знищення та втрати близьких до "побутових" страхів: втратити набуте, не мати роботи, не мати грошей та інше.

Гібридна війна, як відомо, тримається на тероризмі і диверсіях. Інформаційні та психологічні спецоперації також мають терористичний та диверсійний характер. Інформаційна диверсія – це розламування комунікації.

Психологічний терор – не просто залякування людини, а створення ситуації, коли людина своїм панічним настроєм заражає інших і поширює страх.

В ході психологічних та інформаційних спецоперацій противник розвиває нашу тривожність до стану незадоволення, а потім до стану гніву, а почуття "підігріває" до рівня страху. Завдання – перевести більшу частину України в стан внутрішнього конфлікту. Щоби ми самі зі собою і між собою говорили передовсім про те, що нам не подобається. І повсякчас виносили це на рівень суспільної дискусії – так у країні створюється постійний негативний дискурс. Для цього часто використовують маніпуляції з нашою історією. На рівні національного рефлексу українці мають уявлення про біль, страх, репресії, війну, знищення. І якщо ці уявлення активізувати, вони починають "боліти" – людина реагує, навіть якщо сама цього не переживала.

Бачимо, що намагаються активізувати також тип поведінки завченої безпорадності – жертви: "все одно ми нічого не можемо змінити", "ну що тут зробиш", "так бог дав". Це перекидання відповідальності на третю сторону і стан безпорадності намагаються ввести у наш світогляд. Помножений на синдром адреналінового отруєння – коли ми тривалий час живемо в стані напруження і стримуємо його, – загрожує "колективною депресією", занепадницькими настроями. Як результат – відбиває бажання діяти, опиратися, домагатися змін.

Застрашені люди намагаються передовсім зберегти свою соціальну групу, родину, обійстя, дім. Зникає ідентичність – людина орієнтується на загрозу, а не на свою особистість. Анекдот, який ілюструє українську ідентичність у такому випадку: "Коня віддаси за Україну? – питають у селянина. Віддам! – погоджується той. А корову?  Віддам і корову! А свиню віддаси? – Ні, свиню не віддам! Чому?  Бо коня і корови в мене немає, а свиня є". 

Олег Покальчук

Один з проявів емоційного ураження, що його домагається в Україні ворог, – істерія. Цей стан не передбачає діалогу. Навіть будь-яка найскладніша драматична ситуація передбачає діалог. Істерія ж – завжди монолог. Цей психологічний стан не має статі: просто у жінок він більш яскравий, екстравертний, а у чоловіків більш похмурий і урочистий. Суспільну істерію підігріває страх передчасної наглої смерті. Він – екзистенційний, якщо говоримо про війну. Генерується через інформаційний простір, поширюється через ТБ та інші соцмережі на всю спільноту і вмикає у людей як істерію, так і психогенні болі.

Завдання – змінити поведінку людей в найкоротший термін так, як потрібно. В який спосіб? Типовий: підкидають сценарій, який лягає в унісон з нашими уявленнями, нашаровується на те, що знаємо або переживали. А коли наше серце, – так означують емоційний стан, – відгукується на подразник, тоді змінюється поведінка.

Виходячи з польових досліджень і досвіду, близько 60% спецоперацій запускаються через чутки. Використовується схема "ліцом к ліцу" – інформацію транслюють через людей, які викликають довіру. Наприклад, в якійсь групі людей запускається чутка – так і говориться "отой чув". Наступного дня ефект підсилюють дефініцією "сусідка бачила на власні очі" – ясна річ, звідкись знаходиться «сусідка». Плюс додають "а отой ще був безпосереднім учасником події". Це – типові опції інформаційного впливу. Коли ці три фактори впродовж двох-трьох діб збігаються в одних вухах, то у людини з’являється переконання, що так і було.

А для поширення інформаційного вірусу використовують пару-другу "корисних ідіотів" – є такі люди, які рвуть на собі сорочку і, як їм здається, несуть потрібну інформацію в люди. Цю когорту людей навіть не треба спонукати – вони і так переносять страшні чи негативні новини, в такий спосіб компенсують брак уваги до своєї персони. Драматична інформація робить людину осередком інтересу, підвищує самооцінку.

Вважайте: якщо поширюєте страшну неперевірену інформацію, переходите у статус "корисного ідіота".

Чутки працюють як доповнення до медіа – особливо дієво на прифронтових територіях. Телевізор дає сепаровану інформацію – у ведучих в голосі драматичні інтонації, в основі повідомлення немає факту, зате є прогнози і очікування, – а люди, глядачі, доповнюють й інтерпретують. Так створюється викривлена реальність.

Ще одна спецоперація противника – генерувати інформаційні потоки в соцмережах та медіа, враховуючи культурний базис. Це так звана культурна експансія. І це наразі найбільш негативна тенденція в українському інформаційному просторі. Як не можна вести переговори з бандитами, так не можна користуватися їхнім культурним продуктом – він сформульований у шовіністичний імперський спосіб. Русифікація, якою знову і знову накривають українців, одразу не проявляється – діє при накопиченні.

 

Протидія зараженню: як подолати страх

Людям властиво гуртуватися. А коли люди гуртуються, вони звичайно починають обговорювати свої емоційні стани і переживання. Виникає психічна індукція тривожності – в результаті негативними емоціями заражаються цілі верстви населення, люди починають жити у зміненому психосоматичному просторі.

Людям властиво обговорювати речі, про які вони гадки не мають, – задля драматургії або щоби додати фарб у своє життя. При цьому включається бурхлива уява – а ми емоційна нація, у нас велика культурна спадщина, і велика бурхлива уява є продуктом нашої культури. Тому українські страхи – великі, а індукція зараження ними – бурхлива. 

Вийти зі стану страху і відмовитися від негативного дискурсу означає позбутися залежності від спецоперацій ворога. Як це практично зробити? Ввімкнути голову: усвідомити, що і наскільки загрожує тут і зараз. Вже починати боятися чи можна почекати? Оцінити реальну загрозу і порівняти зі страхом. Коли ми говоримо про 10 тисяч наших полеглих у війні на Донбасі, то іноді варто згадати, що в Сирії загинуло 300 тисяч людей. Наш конфлікт у світовому масштабі є конфліктом низької інтенсивності. Може, це не дуже патріотично звучить, але це факт. І визнання цього факту є помічним для психіки.

Порівняйте з кількістю українців, закатованих комуністами. Розуміємо, що зараз проти українців іде та сама війна, тільки вона набула іншої форми. Ще один спосіб приборкати свій страх – уявити, що все вже трапилося. Уявити в деталях – означає влаштувати собі умовне психічне щеплення, – тоді попустить.  

Дієвий спосіб подолання страху – фізичне навантаження, тобто спалювання зайвого адреналіну. Специфіка нашої психіки у тому, що дію вона сприймає як перемикання на тіло, і сама перемикається. Як-от прибирання в хаті при ПМС – психічний компонент дії: якщо ви можете навести лад у своєму оглядовому просторі, то голова сприймає це як здатність навести лад у своєму житті. Плюс втома, а отже, релакс. Як спосіб фізичного навантаження, перемикання і отримання позитивних емоцій непогано діє секс. Шукайте свій власний дієвий спосіб позбуватися страху і пов’язаних із ним негативних емоційних станів.

Не варто жити в полоні минулого, не потрібно жити для нащадків – це також психологічні пастки. Живіть тут і зараз. Робіть щодня щось маленьке добре – для себе чи для найближчих людей.

Будьте певні: якщо ваше тіло – ціле і відносно здорове, голова – здатна аналізувати і мислити, а вдома є тепло, вода і їжа, то у вас все в порядку.

Зізнаюся, теж вдався до невеликої маніпуляції: завжди намагаюся применшити інформаційний вплив противника, щоби показати людям, що вони можуть самі дати собі раду в інформаційному середовищі. І що вони можуть самі слідкувати за чистотою інформаційного середовища свого кола, своєї родини. На моє переконання, не слід намагатися міняти світогляд людей, які сформувалися, – це не працює. Треба міняти поведінку. Передовсім – свою. Це дуже важливо, бо емоційну і психологічну стабільність треба зберегти надовго.

На сьогоднішній день схід України для Росії є своєрідним стрілецьким полігоном. Росія відправляє своїх військовиків для бойового злагодження на Донбас, а на польові маневри кидає їх у Сирію. Наша війна на Донбасі – це така міні-ізраїльська проекція. Вона буде тривалою. Ми маємо бути готовими в ній довго жити. Це не наша виняткова ситуація. Це виклики сучасного світу.

Записала Наталія Кушніренко

КОМЕНТУВАТИ