понеділок, 23 жовтня

Class Act: Як театр допомагає порозумітись підліткам зі Сходу та Заходу

Коли ввечері тихо і немає пострілів, 16-річний Михайло Абдулін з прифронтового містечка Щастя Луганської області зазвичай гуляє з друзями на вулиці або лишається вдома. Але вечір 30 червня видався зовсім іншим: Михайло сидів у залі Музичної Академії імені Чайковського і чекав, коли розпочнеться вистава, яку написав він.
Фото - Анастасія Власова. Фото - Анастасія Власова.

Михайло – один з двадцятьох учасників програми "Class Act: Схід-Захід", яка стала місточком для підлітків зі східного міста Щастя та їхніх однолітків з Клесова Рівненської області на Заході. Протягом п’яти днів підлітки разом писали театральні твори, які потім втілили в життя професіонали.

Головна мета проекту – об’єднати дітей з різних регіонів і показати їм роботу в театрі зблизька.

За ці десять днів, проведених у столиці, учасники вcтигли не тільки написати власні сценарії разом з професійними драматургами та послухати лекції від відомих українських акторів і режисерів, а й просто прогулятися містом, адже багато з них, як і Михайло, приїхали до Києва вперше. Гроші на поїздку "Class Act: Схід-Захід" отримав від приватних донорів та посольства Сполучених Штатів в Україні.

Для того, аби написати сценарій, підлітків об’єднали в пари: одна людина з Щастя і одна з Клесова. В результаті вийшло 11 п’єс (двоє учасників все ж написали власні твори), головні ролі в яких зіграли актори київських театрів і кіно – Римма Зюбіна, Олеся Жураковська, Олексій Вертинський та інші.

Методологію Class Act заснувала група режисерів у Единбурзькому театрі "Треверс" у Шотландії ще у 1997, для того щоб залучити більше молоді до театру. Два роки тому проект з’явився й в Україні: тоді тетральні твори писало двадцятеро підлітків з міста Попасної (Луганська область) та Нововолинська (Волинська область).

 

Дві війни

Куратор проекту, український драматург Наталя Ворожбит, називає Щастя і Клесів "містами, у яких дві різні війни".

Щастя сильно постраждало під час обстрілів у 2014-2015 роках, і, попри офіційне перемир’я, підлітки й досі час від часу чують постріли.

Михайло, який залишався у Щасті в найгірші часи, каже, що зараз атмосфера там значно краща і вони з друзями часто гуляють містом.

"Ми вже звикли, – він знизує плечима, коли в нього питають про постріли. – Врешті-решт, це вже триває три роки".  

Для Клесова, який налічує трохи більш як 4000 жителів, постріли теж не новина: минулого року місто опинилося у вирі запеклої битви між поліцією та нелегальними копачами бурштину. Місто є найбільшим центром нелегального видобутку й контрабанди бурштину, що вже завдало значної шкоди екологічній ситуації в області.

15-річні Наталя Існюк з Клесова та Денис Шадський з Щастя вирішили написати твір про обидва конфлікти. Герой їх п'єси, теж підліток, приїжджає до Клесова до сестри, аби втекти від війни на Сході, і починає займатися нелегальним видобутком бурштину. У фіналі він тікає з Клесова додому в Щастя, лишаючи сестрі листа, де говорить, що справжня війна на Заході, а не на Сході.

"Своєю п’єсою я хотіла достукатися до людей, які незаконно копають (бурштин), аби вони перестали вбивати природу", – сказала Наталя після прем’єри своєї вистави, втираючи сльози.

Денис каже, що для нього важливо було написати саме про контрабанду, адже у його регіоні часто незаконно провозять зброю та наркотики.

"Нам сказали писати про те, що нас хвилює, – говорить Денис. – Ми так і зробили".

 

Долаючи стереотипи

Організатори кажуть, що одна з головних цілей проекту – це допомогти дітям подолати упередження щодо одне одного.

Усі троє підлітків, Наталя, Денис і Михайло, зізнаються, що спочатку мали стереотипи щодо дітей з інших міст.

"Чесно кажучи, я думала, що ми будемо спілкуватись тільки з тими, з ким приїхали", – каже Наталя і додає, що знайомство з іншими людьми стало її улюбленою частиною програми.

Попри те, що підлітки кажуть, що війна та бурштинові війни змінили їхні життя, Наталя та Денис були єдиними, хто присвятив цим проблемам свої твори. Решта, як і Михайло, писали про стосунки з батьками та однокласниками і любов.

Але схоже, проектові таки вдалося зацікавити підлітків у театрі: багато з них кажуть, що проект змусив їх переосмислити свої плани на майбутнє.

Михайло, у місті якого люди переважно працюють слюсарями та на тепловій станції, тепер думає про кар'єру, пов'язану з театром. Наталя ж розповідає, що під час проекту підлітки з її міста знайшли мецената, який хоче побудувати театр у Клесові.

Проект також вплинув на життя торішних учасників.

Сімнадцятирічна Марина Дунай з Попасної, яка брала участь у програмі минулого року, розповідає, що вона з іншими підлітками поставили чотири їх п'єси у школі. Вона планує долучитися до театральної студії, аби продовжувати створювати вистави – після того, як вступить в університет.

Марина розповідає, що після проекту багато учасників розширили свій кругозір стосовно того, чим вони можуть займатись у житті, і зараз думають про такі незвичні для їхніх міст роботи, як режисер чи журналіст.

Дехто з підлітків продовжили писати і після проекту: 15-річні Богдан Місан з Попасної та Олександр Вакулюк з Нововолинська написали по книзі-фентезі та дали їх на ревю українським письменникам.

Уся команда "Class Act: Схід-Захід", включно з організаторами, режисерми та акторами, сподівається, що проект навчить підлітків слідувати своїм мріям.

"Якщо після проекту хоча б декілька підлітків перестануть думати у стилі "мрію стати фотографом, але стану товарознавцем" і почнуть робити те, що дійсно хочуть, – тоді ми свою місію виконали", – сказав один з режисерів проекту Алік Сардарян. 

Текст  Анна Якутенко, фото  Анастасія Власова

Ця стаття опублікована у рамках проекту "Журналістика толерантності" громадської організації "Фонд Розвитку ЗМІ" та газети Kyiv Post. В рамках проекту висвітлюються проблеми та виклики, з якими стикаються представники сексуальних, етнічних та інших меншин в Україні. Проект проходить за підтримки американського народу, що була надана газеті Kyiv Post Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) через Інтерньюз. Зміст матеріалів не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США, Інтерньюз та АН КУРС.

КОМЕНТУВАТИ