Буремне десятиліття 90-их у Карпатському регіоні залишило по собі розвалені і розкрадені лісокомбінати, нежиттєздатну туристичну інфраструктуру радянських санаторіїв-монстрів, які потроху перетворювалися на руїни, безробіття і безнадію. Треба було думати, з чого жити. І рішення напрошувалося само. Карпати – отже, туризм, і передовсім – "зелений". Найпопулярніший у всьому світі, але до того часу в наших краях майже не знаний.
Сильним поштовхом для розвитку місцевого туристичного сектора став найбільший в Україні гірськолижний комплекс "Буковель". За цим локомотивом потягнулися численні готелі, садиби, рестораційки, колиби, музеї і прокатні пункти – все, аби догодити відпочивальникам, чиї запити щоразу стають вимогливішими.
На сьогодні зелений туризм став чи не головним заняттям для мешканців Яремчанщини. Він набирає обертів на Верховинщині, Долинщині, Рожнятівщині – в усіх гірських районах області. Десь швидше, десь повільніше, але тенденція очевидна. За останні п’ятнадцять років з’явилися сотні офіційно зареєстрованих садиб та міні-готелів, які за помірні ціни приймають мандрівників. "Тіньовиків" і не порахуєш – їх у рази більше.
Ключове сьогодні питання для місцевої туристики – чи рівень сервісу відповідає запитам споживача, чи може прикарпатський зелений туризм дорівнятися за якістю послуг до європейського і яку допомогу у цьому контексті може дати господарям садиб сама Європа, зокрема і в рамках підписаної Угоди про євроасоціацію?
Від туалету до європейського сервісу
Татарів. Ще сто років тому це мальовниче село мало статус туристичного. Тут ще за Австрії збудували санаторії, де лікували туберкульоз. В Татарові унікальний мікроклімат – у повітрі багато фітонцидів завдяки унікальним лугам на схилах гір. Хворим досить було просто бути тут і дихати, аби покращити здоров’я.
В радянські часи Татарів називали Кремінцями, особливої уваги розвитку туризму не надавали. Працювало кілька відомчих санаторіїв, скажімо, санаторій міністерства внутрішніх справ.
Сьогодні Татарів – це вже зразкове й дуже популярне туристичне село у Карпатах. Ледь не кожне домогосподарство перетворилося на "зелену садибу", виросли й чималі готельні комплекси. А ще півтора десятка років тому місцеві піонери зеленого туризму починали справу під глузування односельчан.
Наталія Кульчицька, підприємець, засновниця однієї з перших зелених садиб в області
Наталія Кульчицька – власниця садиби "Анастасія", однієї з перших зелених садиб в області. Жінка офіційно зареєструвала бізнес в 2000-му році.
Починала з того, що у власній хаті перетворила три кімнати на гостьові. Кожну обладнали санвузлом – туалет, душ, – забезпечивши мінімальний рівень сервісу. Причому жінці вдалося зробити це за гроші міжнародної грантової програми TACIS. Для села, де на кожному подвір’ї ще красувався "виходок", внутрішній туалет ще був дивовижею.
"Цікаво, що наш проект спочатку викликав насмішки людей, у яких на той час туалети були лише надворі. Ніхто не мав нічого подібного. Дійшло до комічного: щоб встановити туалети в хаті з дерев’яним перекриттям, я їхала до Івано-Франківська і консультувалась у магазинах сантехніки", – згадує Наталія Кульчицька.
У 2007 році вона взяла банківську позику і збудувала ще один будинок. Зараз в її садибі 9 номерів з усіма зручностями, одночасно можуть відпочивати 24 особи. Пані Наталія вже консультує колег з питань налагодження сервісу.
"Зараз влада подає статистику зростання кількості готелів, зелених садиб. Але що вона для цього робить? Люди діють самотужки, працюють для відкриття власної справи за кордоном, беруть кредити під високі відсотки. І це при тому, що якщо раніше в номері був душ і туалет, і це вже був високий рівень сервісу, то зараз клієнти дуже вимогливі. Вони вже побачили європейський сервіс і від нас вимагають того самого. Але дуже часто, на жаль, ми фінансово не спроможні надати ті додаткові послуги, які цілком справедливо вимагають відпочивальники. Держава усунулась, тому процес іде дуже повільно", – розповідає підприємець.
При цьому Наталія і її колеги по бізнесу намагаються постійно розвиватися й вчитися: відвідують тренінги, школи, конференції і виставки, комунікують між собою. Дуже сподіваються на збільшення допомоги від Євросоюзу після підписання Угоди, зокрема на галузеві й екологічні програми.
Цього року підприємець придбала і встановила біоочисну установку для очищення стоків. Проблема збереження довкілля, зокрема й річки Прут, тут дуже гостра через збільшення антропогенного навантаження. Та не кожному під силу витратити 3 тисячі євро на приватні очисні споруди.
"Від Угоди Україна – ЄС очікуємо, що, можливо, будуть спеціальні пільгові та грантові програми, які дозволять господарям садиб втілити бодай екологічні проекти. Пільгові кредити тут ніхто не дає", – каже Наталія.
Вона сподівається, що завдяки Угоді і, відповідно, підвищенню інвестиційної привабливості в регіон прийдуть європейські інвестори, які вкладуть гроші в лікувальні заклади, як сотню років тому це тут вже робили австрійці.
Одне з головних питань – дороги. Без них нема й мови про масового іноземного туриста. "Ми вже можемо надавати послуги високого рівня, але потрібні інвестиції. Це спонукатиме відпочинкову сферу до подальшого розвитку, конкуренції і відповідно зростання рівня сервісу", – каже Наталія.
Делятин: надія на відродження
Селище Делятин до радянських часів мало славу курортного містечка, центру туризму в регіоні. Хоча розміщене воно у передгір’ї і вже через це поступається Яремчі, Татарову, Микуличину, Ворохті, Яблуниці чи, тим більше, "буковелівській" Поляниці, Делятин вабив туристів бальнеологією. Сюди їздили лікувати місцевими солями хвороби опорно-рухового апарату і легеневі. Один із районів досі називають "Баня".
Після війни з приходом радянської влади туристична інфраструктура занепала. Делятин перетворили на селище лісорубів і деревообробників. А пізніше ще й збудували секретну військову базу – і селище стало закритим. Туризм вмер остаточно.
Андрій Мисюк, підприємець, засновник громадського музею Делятина.
Сьогодні його потроху відроджують: тут вже півтора десятка зелених господарств. Один із підприємців, Андрій Мисюк, почав бізнес у 2007-му році і постійно намагається, окрім базового сервісу, вигадувати якісь "фішки", аби привабити і втримати туристів, що дорогою до популярної Яремчанської туристичної зони звикли просто минати Делятин без зупинки.
"Я, скажімо, не беру курців. Чотири роки тому створив громадський музей Делятина як додаткову опцію для туристів, там працюю і завідувачем, і екскурсоводом, і робітником. Ті, хто приїжджає до Делятина, можуть не лише подихати свіжим повітрям і покупатись у соляних джерелах, але й довідатись у ньому про історію селища", – розповідає Андрій.
Підприємець має надію, що Угода про євроасоціацію врешті дасть поштовх для іноземних інвестицій. Бо значних власних коштів місцевий бізнес не має, а кредитний ресурс надто дорогий.
"Щодо Угоди між Україною та ЄС, то ми, господарі зелених садиб, поки що самі наповнюємо її змістом, принаймні в напрямку туризму. Державі байдуже. Ми ж очікуємо, що в процесі реалізації Угоди до нас прийдуть європейські інвестори. Владі важливо показати, що є майданчик для фінансування… Добре розуміємо зараз єдине: нам треба працювати довкола туризму, єднатися довкола нього. А європейські інвестори – це, звичайно, зараз було б спасіння для нас. Вони здатні реалізовувати великі перспективні проекти. Ми ж тих, хто приїде на лікування, будемо намагатися забезпечити належним рівнем сервісу", – каже Андрій.
Відкрити вікно можливостей
Яремче вже понад століття має репутацію туристичного центру регіону. Попри те, що старі довоєнні австрійські, польські і українські вілли переважно втрачено, містечко пересичене садибами і готелями. Великі розкішні готельні комплекси сусідять із затишними приватними садибами. Господарі конкурують у сервісі і цінах, вигадують додаткові послуги – кінні прогулянки, джипінг, спа-процедури, родинні музеї…
Анатолій Пахар має невеличку садибу на п’ять номерів. Його господарство особливе – включене до програми, фінансованої ЄС, з розвитку велотуризму. Є власний велопрокат.
Анатолій Пахар, підприємець, співзасновник ГО "Карпати – екокрай"
Анатолій – один із співзасновників туристичної організації "Карпати – екокрай", створеної в межах грантової програми від Всесвітнього фонду природи. Організація поширює інформацію про Карпатський національний парк, створює туристичні маршрути. Один із таких – маршрут для ознайомлення із сакральною архітектурою Яремчанщини.
Рівень туристичного сервісу, за словами Анатолія Пахара, на Прикарпатті вже не гірший, ніж у сусідніх країнах. "Був у Польщі і в цьому переконався. Але є в них багато чому й повчитися. І ми вчимося, адже йдемо до Європи. До мене в садибу приїжджають туристи з-за кордону, тож прагну, щоб рівень сервісу їх задовольняв і вони мали бажання повернутися. Плекаю надію, що Угода Україна – ЄС дасть нам бодай невеликі вигоди порівняно з тими, що їх мала Польща від вступу до Євросоюзу, – каже Анатолій. – Скажу чесно: якби нашим людям дали безповоротну допомогу, розумні відсотки на позики від банків, ми б гори перевернули".
Як і його колеги, підприємець наголошує на важливості транспортної інфраструктури для розвитку туризму. Нема доріг – нема туристів, каже. Підприємець сподівається, що зобов’язання за Угодою принаймні підштовхнуть владу до пошуку вирішення проблем.
"Ідей щодо покращення сервісу в нас є багато, але, на жаль, не вистачає коштів. Тому сподіваємось, що Угода відкриє нове вікно можливостей для розвитку туризму", – говорить Анатолій.
Захід нам поможе?
Власники зелених господарств одностайні в своїх очікуваннях, від євроасоціації вони сподіваються грантових програм, коштів на екологічні проекти, налагодження транспортної інфраструктури, приходу іноземних інвесторів.
Щоправда, з реалізацією цих надій їм, очевидно, доведеться ще зачекати, і, як виглядає, не один рік. Процес гармонізації законодавства України у сфері туризму з директивами та іншими актами ЄС відбувається вкрай повільно, та ще й без залучення галузевих інститутів громадянського суспільства.
Це визнає начальник відділу туризму та міжнародної технічної допомоги управління міжнародного співробітництва, євроінтеграції, туризму та інвестицій Івано-Франківської ОДА Віталій Передерко.
В Україні створено координаційну раду з питань імплементації Угоди, у складі якої працювала робоча група сфери туризму. До складу робочої групи увійшли представники Департаменту міжнародного співробітництва та інвестиційної діяльності Міністерства інфраструктури України, Державного агентства України з туризму та курортів, Державної авіаційної служби України. "Після підписання Угоди пройшло два роки, достатньо часу, щоби зробити невтішні висновки. І навіть ліквідація Держтуризмкурорту, що затягнулась на два роки, не може бути виправданням для затягування імплементації європейського законодавства в Україні", – каже Віталій Передерко.
Одна з причин гальмування, за його словами, економія бюджетних коштів. Дійшло до абсурду, коли в рамках оптимізації державних цільових програм і національних проектів скасували Концепцію Державної цільової програми розвитку туризму та курортів на період до 2022 року, яка і не потребувала коштів, бо за своєю суттю цей документ є лише баченням розвитку сфери туризму.
Пришвидшити імплементацію Угоди вкрай важливо, тому що різноманітні інституції ЄС – це потенційне джерело інвестицій, таких потрібних для розбудови туристичної інфраструктури. Поки що, каже чиновник, на практиці найбільш інтенсивна співпраця відбувається в рамках технічної допомоги та грантової підтримки. До речі, більшість зобов’язань щодо виконання "туристичної частини" імплементації віднесено в часі до кінця 2017 року. "Як свідчить досвід бюрократичної системи, до реальної роботи справа дійде саме 2017 року", – говорить Віталій Передерко.
Голова обласної організації Асоціації розвитку сільського зеленого туризму в Україні Павло Горішевський вже понад 20 років працює з власниками відпочинкових садиб. Він вважає підписання Угоди про євроасоціацію дуже позитивним для туріндустрії чинником, але, каже, сподіватися швидких результатів не варто.
"У нас все робиться на рівні власника готельної садиби, на рівні турагентської фірми, на рівні сільського голови. В Україні на сьогодні, для прикладу, відсутня відповідна транспортно-туристична інфраструктура. Кажучи простіше, європейські туроператори не хочуть відправляти туристів до України з однієї простої причини – не мають бажання нищити свій транспорт на наших розбитих дорогах. А такі проблеми без держави не вирішити", – каже Горішевський.
Інша проблема – інформаційна.
"Щоб до нас приїхав турист із Європи, він має знати, куди він їде, для чого він їде, що буде робити, що побачить, що їстиме, де він буде спати. А де він може це дізнатися? У світі такою інформацією туристів забезпечують так звані туристичні офіси і відповідні стандарти регулюють їхню детально розписану діяльність. У нас це називається туристично-інформаційні центри. Але реально до кого турист чи турфірма має звертатися за відповідною інформацією, кому вони мають телефонувати? А якщо й дотелефонуються, то стандарти подання інформації на кожному телефоні будуть різними. В умовах Угоди між Україною та ЄС ми мали б якомога швидше перебрати вже давно апробований досвід у туристичній сфері. Поки що все йде на рівні самодіяльності", – визнає Горішевський.
Асоціація активно навчає власників садиб – проведено сотні семінарів і тренінгів, численні поїздки за кордон дали змогу вивчити європейський досвід, визначити дороговкази. "Європа – це добре, але все врешті залежить від нас. Влада, на жаль, бездіяльна, але навіть за умови наповнення законодавчим змістом Угоди у сфері туризму влада на розвиток туризму має найменший вплив. Треба працювати й наповнювати власною роботою Угоду між Україною та ЄС", – підсумовує Горішевський.
Сподівання бізнесу і громад туристичних містечок і сіл Прикарпаття від євроасоціації зрозумілі і конкретні – участь в галузевих проектах, доступ до фінансового ресурсу, підвищення інвестиційної привабливості території, покращення транспортної інфраструктури.
На жаль, бюрократичний механізм не такий мобільний, як цього вимагає час. Але це не зупиняє господарів зелених садиб у розвитку: вони намагаються самотужки впровадити європейські стандарти і якість, незважаючи на повільність влади.
Автор: Іван Ципердюк,
Фото: Юрій Паливода
Матеріал публікується в рамках проекту "Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа", що реалізується Громадською організацією "Інтерньюз-Україна" у партнерстві з Товариством Лева та Фондом міжнародної солідарності (Польща).
Публікація цього матеріалу стала можливою завдяки підтримці американського народу, що була надана через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Зміст публікації є виключно відповідальністю автора редакції КУРСу та не обов'язково відображає точку зору USAID, уряду США та МЗС Польщі.