Як військовий хочу низько вклонитись всім волонтерам, що опікувались і опікуються нашим військом. Підтримку простих людей я відчув, коли ще перед поїздкою в зону АТО отримав з рук таких нездоланних ворогами і таких прекрасних від Бога україночок бронежилет і сучасне обмундирування. До слова, востаннє перед тим я отримував, так би мовити, "державний" камуфляж близько десяти років тому, а про бронежилети чи ще щось навіть мови не було.
Війна триває набагато довше, ніж очікували наші вороги та прагнули ми. Путінська прислуга, адепти фейкового “руського міра” щиро сподівались, що підтримка армійців Збройних Сил України від простих людей швидко скінчиться. Адже в їхньому розумінні всі ми, українці, – це така сіра маса, що не здатна на самовизначення та самооцінку. За їхнім баченням, найбільше, що можуть зробити українці, – це стати сировинною базою для реанімації прогнилої від дешевого спирту російської недоімперії. Як бачимо вже сьогодні, їх очікування марні.
Буквально вчора ми збирали в АТО нашого кореспондента, офіцера з великим стажем, який останній раз отримував речове забезпечення багато років тому. Само собою ні теплого зимового камуфляжу, ні берців у нього не було. Купити все це разом зі спальним мішком, бронежилетом, каскою та при цьому укомплектувати менш-більш нормальну аптечку на одне військове грошове забезпечення просто нереально. Тому ми звернулись до волонтерів.
Волонтерський цех
Найперше, куди ми потрапили, – це центр забезпечення “Самооборона Львівщина”. Тут постійний рух. Одні приносять пакунки з зимовими черевиками та одностроями, інші міряють все це та підбирають відповідно до себе спорядження. В невеличкому коридорі натикаюсь на знайомого з АТО десантника. Після звичного "АТОшного" привітання він демонструє отриманий тут кевларовий шолом. Каже, що на днях їде в Донецький аеропорт. Потім в черзі з військових зустрічаю ще кількох побратимів. Вони неспішно міряють зимові однострої. Щодня тут проходять тонни майна, сотні людей, однак жодного натяку на безлад.
"В нас все чітко і суворо, – розповідає координатор центру волонтер Ірина. – Отримати від нас майно можуть люди, які реально направляються в зону АТО. Для цього нам потрібно показати відповідний документ, що підтверджує скерування. Після цього людина вибирає все, що їй необхідно, та власноруч записує все це у відомість. До речі, у відомості ми просимо вказати номер телефону та реальну адресу проживання, це потрібно для того, щоб при потребі ми могли відзвітувати, кому і коли дали речі".
Все, що потрапляє до рук захисників, куплено за кошти, які зібрані активістами Центру у городян та підприємців міста Львова та області. Все суворо обліковується і лише потім видається. Також тут постійно вивчають потребу військових. Цікавляться тим, чи було надійним спорядження та амуніція, що видавались раніше. Взнають і систематизують недоліки. Таким чином, з одного боку, маємо покращення постачання, а з іншого, підвищується якість речей. Чіткість та сумлінність роботи всього персоналу Центру забезпечена, відточена та перевірена ще майданівськими подіями. Люди працюють на цілковитій довірі один до одного.
“Кожен з нас, заради всіх”
Таке гасло я почув з вуст однієї людини, яка сама по собі, в силу своїх можливостей допомагала людям на Майдані. Однак воно підходить до кожного, хто зараз допомагає людям на передовій персонально.
Скажімо, у відомого на всю Львівщину столяра Романа Бішка гарний будинок, золоті руки цієї людини дозволяють мати певний статок і спокій. Та знедавна він розпочав ще одну справу – безкоштовної допомоги українським воякам.
"Все почалось тоді, коли до війська призвали мого сусіда, – розповідає пан Роман. – В нього велика, але бідна родина, їх аж четверо дітей у сім'ї. Тому ми вирішили громадою допомогти у спорядженні хлопця. Зібрали кошти, пішли на базар, почали дивитись… Та де… таке лайно продають, що до рук взяти соромно, а грошей коштує чималих. Тоді, наприклад, на берці я знайшов приватного шевця. Та коли і шевця забрали в армію, я подумав, що потрібно мені включатись в цей процес".
Зараз пан Роман вже пошив 163 пари берців. Більшість з них він безкоштовно роздав хлопцям з передової. Як гордість та велику цінність він показує звичайний зошит, де руками “Кіборгів”, “Правосєків” та інших “Укропів” записані їхні слова вдячності. Найголовнішою проблемою в своїй роботі майстер називає високу вартість матеріалу. Тому просить всіх, хто має старі шкіряні речі і може їх віддати, сконтактувати з волонтером Іриною Дзьобою за телефоном 0679886502 або майлом irunadz@ukr.net.
Крім цього, Роман продемонстрував сконструйовану і виготовлену разом з іншими народними умільцями кірку-сокиру. За словами майстра, він жахнувся, коли побачив спрацьовані руки наших хлопців, що займали оборону та укріплювали свої рубежі. Виявилось, що в багатьох місцях Донбасу земля дуже тверда і швидко вкопатись в неї просто неможливо. Прості кірки не допомагали. Тоді галицькі умільці зі старих вантажних ресор зробили от таку кірку-сокиру. Їх вже виготовили і відправили на фронт кілька десятків. Та попит на них просто шалений. Тому виготовлятимуть їх і далі.
Місце зустрічі – кав'ярня
Невеличка кав'ярня в центрі Львова. Запах кави та перепічки. Прості відвідувачі, що милуються краєвидами міста з вікон закладу, смакуючи з порцелянової філіжанки ароматний напій міста Лева, навіть не здогадуються, що знаходяться в самому центрі постачання та забезпечення військовослужбовців сучасними аптечками за стандартами країн НАТО. Всім цим тут керує пані Ліля.
За словами жіночки, волонтером вона стала, як і всі, коли зіткнулась з проблемами забезпечення нашого війська, зокрема медичними препаратами та обладнаннями. Зараз на рахунку цієї жіночки вже не один десяток врятованих солдатських життів.
Поки ми сміємося й віримо в Бога, ми нездоланні
Ще одна річ, яка викликає нерозуміння і обурення рашистських та новороських псевдопатріотів, – це влучний, гострий, нездоланний, з особливою перчинкою український гумор. От, наприклад, традиційний під час Різдвяних свят вертеп теж перетворився на політичну сатиру. У Львівському гарнізонному військовому храмі Петра і Павла виступив вертеп, в якому пастушки – це волонтери, цар Ірод – це Путін, його приспішники – це “вата”, а боронить людей України і світу воїн Збройних Сил України. В співах і приказках галицька молодь висміяла напад росіян на Україну та агресивну політику нашого сусіда. До речі, всі гроші, які зібрав вертеп, підуть на потреби солдатів в АТО.
Якщо у нас такі люди, ми нездоланні.
Підполковник Тарас ГРЕНЬ,
Західний регіональний медіа-центр Міністерства оборони України,
Фото автора