Ілля Стронґовський – дизайнер, поет, перекладач, літературтреґер, загалом – один із найпомітніших представників "покоління двотисячників". Бренд "стронґовський" (з малої літери та через "ґ"), асоціюється із низкою дизайнерських та літературних проектів ("Книга за одну добу", "Молода республіка поетів", футболки із принтами "Зберігайте спокій", ревплакати та ін.).
КУРС поспілкувався з Іллею напередодні його приїзду до Івано-Франківська.
– Мені сподобалось твоє ставлення до збереження авторських прав: якщо на благу справу і нема в цьому комерції, то ти й не дуже тим переймаєшся. Звідки така ненасильницька філософія взялась?
Я дуже вірю в дхарму, яка, в моєму розумінні, каже: якщо береш, то мусиш віддавати. До авторського права у мене майже біблійне ставлення: не кради – не будеш окраденим. Якщо хтось заробляє на тому, що створив я, – маю право на відшкодування, я цим створеним заробляю. Якщо ж людям просто подобається те, що я роблю, і вони цим безоплатно діляться з иншими, – я тільки за.
Помітив дивну річ: стиль може стати настільки впізнаваним, що відпадає потреба підписувати свої роботи, люди й так атрибутують їх як твої. Тому доки не продають товарів з моїми картинками без моєї згоди – я тільки за. Окреме питання – якщо ти користуєшся краденим для того, щоби створювати свій товар. У мене повністю ліцензійний софт, я купую картинки, шрифти, музику. Бо тільки так я можу бути членом спільноти, яка платить грубі гроші за те, що створено на основі платних речей. Це я про Захід. У контрактах там прямо написано: жодних безкоштовних шрифтів і картинок, надайте ліцензійні ключі свого софту. Нема ключів – нема контракту. А це кількасот доларів по нижній межі. Більшість наших дизайнерів свідомо себе в цьому обмежують і надають перевагу ротації в корумпованому середовищі, коли дизайн робиться для рагулів за смішні гроші. І, зрозуміло, що полюбляють жалітися на ігнорування у світових професійних колах. На щастя, таких потроху меншає. Рік тому на Behance portfolio review у Житомирі я був єдиною людиною з ліцензійним софтом на повну залу дизайнерів, багато хто мав клієнтів на десятки тисяч гривень. Тут, в Україні. Тепер нас троє. Тепер є троє, про кого я знаю.
– Більшає навколо людей з такими підходами після всіх цих революцій і подій? Не звертав увагу?
Зрозуміло, що так. Ну, і я з лекціями їжджу. У нас взагалі почав виникати якийсь новий клас творчих людей, наскрізь орієнтованих на західний спосіб ведення справ. Вони вміють вимагати гідні гонорари і дотримуються дедлайнів. От приклад: http://projects.platfor.ma/malyuvati-dolari/
І вони не розуміють, як можна инакше. А значить, рано чи пізно не лишиться тих, хто обслуговуватиме інтереси рагулів. І ще один важливий момент. Що більше заробляє ілюстратор чи художник, то більше він має змоги робити для фану, для душі, для благодійности, наприклад. І якраз оцей момент, волонтерство в дизайні, якраз після Майдану і виник. Багаті клієнти оплачують вільний час, який творчі люди витрачають на добрі справи. Це ж прекрасно.
– Так, це прекрасно, як і, власне, сама перспектива, згоден, але… чи не очікує нас в такому разі неминучий конфлікт-війна рагулів і шаровиків з янг профешіналз, і якою вона може бути? Чи ця війна також є гібридною і перемога прийде непомітно?
Я дуже не люблю перенесення військової термінології у творчі теми, треба ж бодай десь від того відпочивати. Війни особливої не буде, задіюється класична українська схема. Скажімо, Івано-Франківськ не став чекати, доки купка правильних родичів з навиками у вордарті зробить логотип місту, а найняв людей, в яких були шанси створити щось гідне. Результат мені сильно не подобається, але мова не про те. Паралельно з впровадженням логотипу ваше місто прийняло норми вуличного облаштування рекламних площ і вивісок. Тобто почало розвиватися точно так само, як і західні міста. На рівні, який передбачає необхідність користати з послуг освічених дизайнерів і забороняє користуватися багаторічними місцевими напрацюваннями за участи диску "100 000 шрифтів" і підлаштовуванням під улюблений колір коханки замовника.
– Тебе називають людиною-брендом. Хто для тебе підпадає під таке означення і через що?
Люди, які самі створили себе. Це ті, чиє ім’я досить назвати, аби всі зрозуміли, про кого йдеться. Це поняття радше зі світу шов-бізу, ми ж знаємо, хто такі Ґай Річі, Бйорк чи Дем'єн Гьорст, без ґуґлу.
В мистецтві це теж працює, мільйони доларів на авкціонах піднімають імена, а не створене. Тому логічно, що коли я почав планувати свій розвиток спочатку як літератора, а потім і як дизайнера, я орієнтувався на конкретні рольові моделі. Для мене дуже важливою в роботі є складова піару. Адже суто за статистикою, в Китаї є в сорок, якщо не у п'ятдесят разів більше талановитих людей, ніж в Україні. Бо населення більше. Причому в Китаї і якість цих талантів буде суттєво вищою через значно більшу конкуренцію. Без піару ніхто би не знав про "Океан Ельзи", а як днями слушно зауважила Каша Сальцова, таких океанів в Україні багацько. Власне, сам знаєш, в Україні роблять будь-яку музику, від академічної класики до мінімал техно. Просто мало хто про те знає. Я цілком свідомий скромности свого таланту. Обдарованіших, ніж я, знайти дуже легко, досить сказати, що моя мама і молодший брат вміють малювати, а я ні. В умовах конкуренції і бажання пробитися я привчився працювати над грамотним просуванням всього того малого, що маю. І це працює. Більше того, це легко масштабується і переноситься на инші сфери, тому лекцію "Як припинити скиглити і почати робити щось щодня" вважаю універсальною.
– За технологією і вмінням себе просувати може стояти вічна проблема, яка зараз є тим більш актуальною. Скільки було Моцартів, а випадок виніс на поверхню одного. Чи все-таки геній завжди проявиться?
Ну, дивись, в усі часи люди, визнані нащадками, були менш популярні, якщо не сказати упосліджені, ніж сучасники. Сальєрі той самий. ХХ ст. трохи змінило акценти, і тому ми сприймаємо ґеніїв піару Далі, Поллока, Пікассо. У мене до питання подвійне ставлення, з одного боку, я певен, що краще буду оцінений за життя, бо хоч би зможу з того мати зиск, з иншого, люди, які раптом не отримали належного через те, що я вкрав у них шматочок щастя, неодмінно отримають своє від нащадків, коли про таку посередність, як я, всі забудуть.
– Твій, без сумніву, великий мем "Зберігайте спокій і гостріть вила" є прикладом щільної і водночас красивої передачі інформації, як, власне, і твої поетичні тексти. Оця щільність і лаконічність від чого – від ліні, чи тобі не дано писати "верети", чи пройшов час велемудрості і багатослів'я?
Це один з проявів того, що я вважаю своїм стилем. Я починав як літератор: 2006 року випустив поетичну книгу, де превалювали короткі афористичні верлібри, і вже років 8 обіцяю випустити другу, де того самого буде більше. Мені подобається дивитися на скелет речей, особливо цінним є поняття скелету метафори, коли мовлення чи дизайн передає одну конкретну неприховану ідею. І що масштабніша ідея, яка передається щонайпростішими засобами, то крутішим, в моєму розумінні, є витвір мистецтва, чи вірш, чи річ. Ґеній же в чому полягає –побачити більше за инших і, про це забувають, зуміти донести велич побаченого до тих, хто не зауважив.
На противагу зазначеному я страх як люблю багатослівні товстелезні романи, скажімо, Діккенса, а "Мобі Дік" Мелвілла взагалі найулюбленіша книга. Часом я дивлюся на неї і розумію, вона могла статися як вірш, але ґеній Мелвілла зумів перетворити кілька грамів сухого залишку на простору будівлю. Є такий матеріял, аерогель, він якраз є вдалою метафорою до зробленої Мелвіллом роботи. Дуже таке ціную.
– Бачив десь правила дизайнерів від Стронґовського, серед яких одне приблизно звучить так: "будьте добрі з собою і тими, хто вас оточує". Оце "добрі з собою"… чи попадає воно в твою теорію перфекціонізму? Ти ж перфекціоніст, правда?
От не знаю, чи таке пропустять, але було в стрічці прекрасне слово "перфекцохуїст". Якщо дуже коротко, то я намагаюся робити якнайкраще, але якщо не вдається, то і х…й з ним. Це був кінець ліричного відступу. Мені дуже хочеться тяжіти до перфекціонізму, але знаю, що на нього не спроможний. Привчив себе до щоденної багатогодинної праці і бачу, що є багаторічне зростання внаслідок таких вправ. Коли робиш один колаж, ніхто того не зауважить. Зараз в мене їх 140, і десь половину я вважаю досконалими. Причому досконалі розподілені рівномірно по всьому періоду створення, часом мені щастило, але що більше я їх робив, то частіше щастило. Часом я повертаюся до своїх старих ідей, реалізованих на моєму попередньому рівні, і перероблюю їх, користуючись новими навичками. Бо ідеї не застарівають, а форма вдосконалюється. Але мене колись дуже різонула історія про Віктора Неборака, який для однієї зі своїх книжок вибраного переписав свої ранні речі, ті, що були з непристойностями і матюками. Себе старого я не соромлюся.
– Наскільки я знаю, ти не вживаєш спиртного?
У мене специфічна схема, я дуже люблю солодке і не дурень випити, але оскільки не споживаю м'яса, на час постів мусив відмовлятися від чогось ще. В результаті зараз склалося так, що випити в розумних межах я дуже навіть люблю, але тільки за кордонами України, це сприяє відновленню організму і збільшенню кількості поїздок. Так само я не курю в Житомирі, але оскільки ніколи не був затятим курцем, це ще одна данина власному гедонізму. Бути добрим до себе.
– Хм… а яким чином це впливає на збільшення кількості поїздок?
Випити ж хочеться! Докладаєш зусиль. Оце у Вільнюсі два тижні тому були з Доброю Листівкою, вдень працювали 11 годин на добу на стенді, а вечорами влаштовували пивний тур. А зараз уже і Варшава запланувалася, теж книжковий ярмарок.
– Нормальна мотивація, зрозуміло. До чого питав – після російського перекладу я читав "Поштамт" Буковскі ще раз спеціально через шум – почитай, мовляв, переклад Стронґовського. Дійсно, не пошкодував. Наскільки реально, на твою думку, в наркотичному сп'янінні, це стосується, звичайно, і алкоголю, спродукувати щось якісне? Існують ж бо два протилежні твердження стосовно цього?
Ну, я не зажди був тверезим. Пам'ятаєш у Гемінґвея – пиши п'яним, редаґуй тверезим? В мене ніколи так не виходило, але ж і творчих методів багато. Я цілком можу припустити, що є ті, кому краще писати так, з иншого боку, все, що я творив у зміненому стані свідомости, було не варте зусиль з його зміни. Хоча теза Буковскі про 6 пляшок пива для робочого вечора видавалася мені привабливою, доки не спробував. Або пиво в нас не таке, або я не Буковскі.
– Твоя лекція у нас у місті називається "Як перестати скиглити і почати робити щось щодня". Я переформулюю у питання – як почати радуватись?
Один з наріжних каменів мого бачення креативу, творчости – вміння бути відкритим і помічати. Найпростішим медіюмом для пояснення, про що йдеться, є фотографія. Мені подобається уявляти, що я дивлюся на світ через об'єктив, тому я помічаю те, що могло би бути вдалим кадром, – кольорова рима, композиція, просто зріз миті. Неграмотні вивіски чи поєднання реклам теж можна зауважувати. І коли я таки фотографую ці речі, люди дивуються, де ж я їх надибав. Ніде не надибав. Ви ще й більше можете побачити. Просто треба того навчитися. З радістю, думається мені, те саме. Я дуже давно в інтернеті, був на всіх масштабних платформах, тому участь і спілкування на кожній з них приносили мені якусь долю радости. Бо новизна, розуміння схем спілкування, позиціонування себе, курси тролів, знову ж таки. І от важливо весь час шукати речі, яких не пробував, але які в теорії могли би подобатися.Тому що не можна бути в депресняку, якщо тебе весь час оточують позитивні, нові, незнані речі. А вміння знаходити ці речі можна легко в собі виплекати.
– І наостаннє. Левова частка нашої розмови була про піар, то давай зараз пропіаримо твою лекцію, яка відбудеться у Франківську завтра в готелі "Станіслав". Можеш сформулювати причини, через які на неї вартує попасти?
Ті, хто досягли гучного міжнародного успіху, не поспішають їздити з лекціями Україною, тому не зайвим буде послухати людину, яка досягла хоч і невеликого, але успіху, ще й приїхала.
Я розповідаю речі, до яких роками доходив сам у формі, яка не вимагає років розуміння і впровадження. 8 років тому, коли я раптово перекваліфікувався у дизайнери-фрилансери, мені дуже такого не вистачало, був би тоді на геть иншому витку спіралі.
Я майже все життя живу в Житомирі і до минулого року в дорослому віці не був за кордоном, 90% всього, чого досягнув, – завдяки інтернету. Може, комусь буде цікаво послухати, як жити і заробляти, не маючи потреби переїзду в столицю чи за кордон.
Я розповідаю, як на рівному місці з мінімумом засобів не тільки залучати суттєві кошти на благодійність, але й випадково стати помітним гравцем на ринку листівок.
Ну і навіщо взагалі кожна людина, яка хоче бути успішною, має займатися благодійністю.
Розмовляв Іван Красник