п'ятниця, 26 травня

Кров, сльози і мовчання: як подолати насильство у школах

Коли Світлана прибігла до школи, її 11-річного сина Ігоря забрали в підсобку до прибиральниць і відмивали від крові. Він травмувався під час перерви на сходах, але до хлопця не підійшли ані вчителі, ані дирекція...
Фото ілюстративне Фото ілюстративне

"Ніде не рипайся"

Це сталося 6 грудня в загальноосвійтній школі села Гута Богородчанського району. Цього дня до Світлани Гавриш прибіг зі школи друг її сина і повідомив, що Ігоря зіштовхнув зі сходів інший хлопчик. Ігор впав, розбив ніс і заливається кров'ю. Жінка кинула все і побігла до дитини.

"Я була в шоковому стані! Там була така велика калюжа крові на сходах і збоку!" – згадує жінка.

Прибиральниця саме взялася мити сходову клітку. У цей час Світлана не змогла докликатися ані директора, ані вчителів. На допомогу прийшла донька медсестри, яка вже шукала, як швидше дістатися до лікаря, оскільки фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП) знаходиться у сусідньому селі Пороги, а машина "швидкої" була на виїзді. Самої медсестри цього дня не було на роботі через хворобу.

"Зі шкільного персоналу до нас ніхто не вийшов. Взагалі ніхто!" – обурюється Світлана.

Одна із виховательок дитсадка, який знаходиться на одній території зі школою, погодилась підвезти травмовану дитину із матір’ю до Порогів. На півдорозі зустріли машину "швидкої", яка і доправила Ігоря до лікаря. У ФАПі йому дали знеболювальне та відправили до Солотвинської районної лікарні. Там зробили рентген і дали направлення до Обласної дитячої клінічної лікарні.

В Івано-Франківську лікарі одразу заявили про цей випадок до поліції. У хлопця діагностували забій м’яких тканин обличчя та струс головного мозку. Окрім цього, він і раніше не чув на одне вухо. Мама побоюється, що через травму можуть виникнути ускладнення.

За словами Світлани Гавриш, у навчальному закладі про Ігоря згадали лише через два дні після інциденту, коли туди зателефонували з поліції, щоб з’ясувати подробиці цього випадку. Тоді до мами почали дзвонити – погрожували та вимагали забрати заяву з поліції.

"Я, плачучи, коли забирала малого зі школи, казала, що я це не лишу. А мені по телефону потім казали, що "аби ти не думала ніде рипатися і ніякі заяви давати, бо це тобі і так нічого не поможе". Сказали, що такого закону немає, щоб на перерві хтось за дітей відповідав", – каже Світлана Гавриш.

Наступного дня на неї насварилися у дитсадку, який знаходиться поруч зі школою. Мовляв, перевірки їм не потрібні ані з райвно, ні з поліції. До речі, у жінки п’ятеро дітей, двоє з яких ходять до цієї школи, ще одна – до дитсадка. Після таких розмов Світлана боялася відпускати дітей на навчання.

"Я від школи нічого не хочу. Лише порозуміння. Щоб вони мене почули і щоб там хоч трохи дисципліна була", – каже Світлана.

У школі засмучені неприємною ситуацією, що склалася, але в один голос і наче завченим текстом стверджують, що Ігор сам впав зі сходів, бо є гіперактивною дитиною.

"Ігор є дуже активною дитиною. Він непосидючий! – зазначає директор школи Володимир Георгей. – Він біг на перерві і послизнувся. Це була особиста необережність Ігоря. Він постійно носить себе по всій школі, його всюди повно".

Чоловік каже, що створив комісію з цього приводу і повідомив про це усі необхідні інстанції.

"Мені дуже прикро як директорові, що стався нещасний випадок. Я терміново організовував транспорт, щоб довезти його в сусіднє село до фельдшерського пункту", – розповідає власну версію подій директор.

Замдиректора Наталія Чибрик каже, що ніхто не бачив, що Ігоря хтось штовхнув і ніхто не може цього підтвердити. За її словами, "швидку" взагалі ніхто не викликав, а хлопця до лікаря у сусіднє село повезла вчителька.

"Мама собі щось таке стверджує, а ми надали хлопчику все, що могли, в школі і зразу повезли до поліклініки, – розповідає замдиректора. – Ви розумієте, що це випадок нещасний?! Ніхто не міг його ані передбачити, ані зарадити, бо це хвилинна справа – вибіг, побіг, назад вертався і впав".

Дирекція Гутівської школи переконує, що батьки Ігоря Гавриша самі не йдуть на контакт.

"Ми би зустрілися. Та всі ми люди і всі ми помагаємо. Ми би склалися, аби їй помогти. Може, то "втреться" трошки. Але вона не хоче з нами спілкуватися, – стверджує Володимир Георгей. – Я хочу примирення!"

Світлана та Ігор Гавриші в ОДКЛ на п'ятий день після інциденту

Світлану Гавриш через кілька днів після цього інциденту викликали до школи та віддали акт про розслідування: "Я акт забрала, а директор ще дав зошит, щоб я у ньому підписалася, що малий сам впав. Я відмовилась, а він почав казати, що я погана мама і таке подібне".

Жінка каже, що це не перший випадок, коли сина у школі б’ють. Кілька місяців тому він прийшов додому весь у синцях, але намагався їх приховати від матері і не хотів розповідати, що сталося. Того разу вона нікуди не скаржилася. А тепер жінка не хоче, щоб ситуація, коли діти у школі б’ються й травмуються, залишалася без уваги. "Батьки інших дітей не усвідомлюють, що завтра це може статися з їхніми дітьми і школа так само не відреагує на це", – каже Світлана.

 

У селах шкільного насильства більше

Випадок, який трапився з Ігорем Гавришем, непоодинокий.

В одній із ним палаті в обласній дитячій клінічній лікарні опинився школяр із Снятинського району. Хлопчик був зразковою дитиною, ходив на танці, аж поки не зламав ногу. Невдовзі після операції батьки відправили його до школи, щоб він не пропускав уроки. За кілька днів його так побили старшокласники, що післяопераційні шви розійшлися і хлопця знову відправили до ОДКЛ. Після повторної операції хлопцю рік не можна ставати на ногу, і тепер навчатися йому доведеться вдома. У школі винуватців не покарали.

У поліції кажуть, що простежити за всіма навчальними закладами області, яких близько 750, неможливо.

"За кожним навчальним закладом у нас закріплений працівник поліції, – розповідає начальник сектору ювенальної превенції Алла Бойчук. – У минулому році у нас були укладені угоди – це така формальність. У ній прописані права і обов’язки кожної зі сторін. В залежності від типу школи, кількості учнів і тих дітей, які мають конфлікти із законом, дітей із кризових сімей в угоді було затверджено, як часто працівник поліції має проводити превентивну роботу. Цього року у зв’язку із реформуванням поліції та нашої служби ми ці угоди не поновлювали, але з наступного року ми поновимо їх".

Щомісячно про кожен конфліктний випадок сектор ювенальної превенції інформує департамент освіти, службу у справах дітей та прокуратуру. Ці інстанції вирішують, які заходи вживати, щоб попередити подібні випадки у майбутньому.

Алла Бойчук погоджується, що випадки із насильством серед учнів трапляються частіше у сільській місцевості. В Івано-Франківську та інших містах такі ситуації бувають рідше, оскільки у місті батьківська громадськість більш активна.

 

Що робити, коли дитина отримала травму у школі

У випадку, якщо школяр постраждав на території навчального закладу, керівництво повинно одразу про це повідомити. Спочатку адміністрація повинна провести внутрішнє розслідування та викликати батьків дітей, які побилися.

"Звісно, що негатив відносно школи – це недобре. Якою би школа не була, у ній мають проводитися виховні роботи. Значить, десь недопрацьовується, – зазначає Алла Бойчук. – Хоча мають місце і нещасні випадки чи дитячі пустощі, через які в процесі гри діти отримують травми, які не є умисним тілесним ушкодженням".

Якщо дитину доставили до лікарні чи до ФАПу, то про цей випадок у поліцію зобов’язаний повідомити медперсонал.

Щодо малолітніх дітей, то до поліції повинні із відповідною заявою звертатися самі батьки. В іншому випадку поліція не може вживати заходів.

"Спочатку дитині потрібно надати першу медичну допомогу у випадку травмування і одразу дзвонити на "102". Тоді до місця події виїжджає слідчо-оперативна група, яка з’ясовує обставини та документує все", – пояснює Алла Бойчук.

Якщо у дитини є тілесні ушкодження, перевірку проводить поліція, яка відкриває кримінальне провадження та вносить відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за статтею 125 ККУ (Умисне легке тілесне ушкодження).

Пізніше призначається судово-медична експертиза, на яку направляється дитина вже після лікування у медзакладі. Судмедексперт досліджує історію хвороби, виписку та встановлює ступінь тяжкості тілесних ушкоджень незалежно від попередньої їх оцінки.

"Судмедексперт спочатку оглядає дитину, а потім пише своє заключення, що займає близько місяця. Потрібно розуміти, що це не є затягування рогляду заяви працівниками поліції", – пояснює Алла Бойчук.

Знайти винних у травмуванні дитини, якщо це сталося на перерві, досить важко. Але якщо учень постраждав на уроці, то відповідальний за це вчитель – за статтею 137 Кримінального кодексу України (Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей).

Якщо дитині травму нанесла інша дитина ненавмисно через дитячі пустощі, і це буде доведено перевіркою, то батьки винуватця можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності.

 

Батьків треба вчити бути батьками

Сектор ювенальної превенції проводить власні заходи загальної та індивідуальної профілактики.

Для загальної профілактики у школах збирають цілі класи, з якими ведуть бесіди або показують фільми. Індивідуальна профілактика щоразу потребує окремого підходу. Її проводять з дітьми, які перебувають на обліку в поліції чи у внутрішкільному обліку, а також з дітьми з кризових сімей. Про них повідомляють соціальні педагоги чи психологи у школах.

"Останнім часом ми почали більше працювати з тими дітьми, які дуже замкнуті в собі. Таким чином ми хочемо попередити суїцид чи виявити, чи не було проти них здійснене фізичне чи сексуальне насильство. У навчальних закладах вже зрозуміли, що на замкнутих дітей потрібно звертати особливу увагу", – каже Алла Бойчук.

Бувають випадки, коли працівникам поліції доводиться спілкуватися з батьками. Часто натрапляють на нерозуміння.

"Не завжди батьки адекватно сприймають критику. Батьки можуть сприймати добре поведінку дитини, навіть коли вона виходить далеко за межі нормального. Ми з батьками плідніше працюємо і переконуємо їх життєвими історіями, – розповідає Алла Бойчук. – Основною причиною кримінальних правопорушень, вчинених дітьми, причиною бездоглядності та безпритульності є відсутність сімейного виховання. Інколи ми стикаємося з випадками, коли нам дітей шкода, бо їхніх батьків треба вчити бути батьками. Конфлікти в родині, у шкільному середовищі та "нещасливе кохання" часто підштовхують дітей до необдуманих кримінальних вчинків та навіть до суїцидів. Тому закликаємо батьків бути уважними до своїх дітей, піклуватися про них і любити".

Олена Бас

КОМЕНТУВАТИ