середа, 26 липня

Максим Кицюк: Про гарячі точки Донбасу і місію на межі війни і миру

Бойові дії на Донбасі більше не стримує лінія розмежування, війна накриває міста і села. Днями в Авдіївці терористи обстріляли житлові квартали і гуманітарні місії – є загиблі і поранені. В одній із цих місій, які надають допомогу мирним мешканцям у "гарячих точках", працює франківець Максим Кицюк.
Максим Кицюк у Маріуполі. Фото зі сторінки у фейсбуці. Максим Кицюк у Маріуполі. Фото зі сторінки у фейсбуці.

Про роботу на прифронтових територіях Маким Кицюк розповів КУРСу.

 

Авдіївка просить свічок

– "Все життя під ноги падає", – ти писав з Авдіївки. Що там відбувається? Як зараз живе місто?

Наша гуманітарна місія прибула до Авдіївки з допомогою одразу після того, як повернулася з Попасної. У Попасній теж дуже сильні обстріли. Уздовж усієї лінії розмежування бойові дії відновилися чотири дні тому і в багатьох місцях ситуація не краща, ніж в Авдіївці. На під’їзді до Авдіївки – у Мар’їнці – ми також були свідками обстрілу. З того боку стріляли "ГРАДи" – їхні вогні не сплутати ні з чим.

Допомогу в Авдіївку доставили з Маріуполя, де базується один з трьох регіональних офісів місії "АДРА.Україна". Місія надає допомогу мешканцям прифронтової зони, які опинилися впритул до лінії розмежування. Спеціалізація нашого офісу – забезпечення питною водою та санітарно-гігієнічними засобами. Тож везли гігієнічні набори, дитячі підгузники, 6 тис. л води і 2,5 тис. свічок. Наші колеги з Краматорського офісу доставили також дві фури продуктових наборів.

На той час саме свічки були найбільшою потребою в місті, яке через обстріли опинилося без світла, водопостачання і фактично без тепла – Авдіївський коксохімічний завод підтримує мінімальну температуру в міській тепломережі, лише щоби захистити її від замерзання. Люди рятуються в пунктах обігріву, де є гарячий чай і тепла їжа, працюють генератори і є можливість підзарядити техніку. Всі пункти обігріву влаштовані біля міського стадіону, поруч розмістилися гуманітарні місії з допомогою.

Адміністрація намагається швидко відновлювати житлові будинки та інші споруди, які зазнали руйнувань. Проте це не дуже вдається – інтенсивність обстрілів наростає.

Авдіївка

Багатоповерхівка в Авдіївці, пошкоджена обстрілами. Фото Максима Кицюка

На сьогоднішній день немає такого, щоби та сторона сунулася на місто. Всі сподіваються, що такого і не буде. Але несподівані вчорашні обстріли житлових кварталів, школи і стадіону, де сконцентрована допомога мешканцям Авдіївки, забрали життя двох місцевих людей, ще троє були поранені.

– Франківці збирають допомогу в Авдіївку. Що, крім свічок і води, найбільше потрібно зараз мешканцям Авдіївки?

Теплий одяг однозначно потрібний. Зараз тут сильні морози. Ковдри, кишенькові грілки, будь-що інше, що може забезпечити тепло. Зрештою, будь-яка допомога не буде зайвою, якщо її передавати через гуманітарний центр, чи громадську організацію, чи навіть військово-цивільну адміністрацію – тоді вона потрапить у потрібні руки.

Чому про таке говорю? Досвід року роботи із гуманітарною допомогою. Є "гарячі точки", про які всі знають і масово спрямовують туди гуманітарку. Зараз це – Авдіївка. На цій хвилі із видачею допомоги у місті відбувається хаос. Чітко видно, що багато людей зловживають. Частина містян отримують допомогу, відносять її кудись і знову стають у чергу по наступну "халяву", бо роздають усім – за принципом "кому що і скільки треба". Думаю, правильно буде про це застерегти волонтерів, які привезуть наступну допомогу.

 

ADRA: служіння також служба

– Що це за місія на Донбасі, в якій ти береш участь? Що тебе спонукало податися в зону війни?

Можна сказати, що не витерпів миру. Я не був в армії, не захищав Україну зі зброєю в руках і завжди почувався "не в своїй тарілці" з хлопцями, які мають такий досвід і виконали цей свій обов’язок. Шукав, як і чим можна замінити службу у війську, щоби бути максимально корисним. Хотів допомагати людям, які з різних причин залишилися з війною віч-на-віч.

Була і друга причина, яка спонукала поїхати на Схід, – прагнення відкрити ту "іншу" Україну, яка залишалася для мене, кримчанина, що переїхав до Франківська, невідомою і незрозумілою. Тому, коли дізнався, що у прифронтовому Маріуполі з квітня 2016 року працює гуманітарна місія християн-адвентистів "ADRA", довго не вагався.

В принципі, роботою нашу діяльність можна назвати лише умовно – це швидше служіння, що вчить, як не відвертатися від нужденних, як максимально допомагати людям, незалежно від їхнього віросповідання та етнічної приналежності, як витримувати при цьому нейтральну позицію в умовах збройного конфлікту. І хоч для себе означуємо чітко: "та" сторона – це окупаційні війська, в Україні йде війна і ми працюємо у прифронтовій зоні, однак в організації роботи використовуємо трохи іншу термінологію. Як-от: "збройний конфлікт", "зона конфлікту", "лінія розмежування" тощо, щоби зменшити рівень напруження в процесі допомоги. Тому також не критикуємо владу, не критикуємо навіть "ту" сторону.

– Така принципова позиція місії?

Така позиція всіх гуманітарних місій на Донбасі. "ADRA" – одна з п’яти місій, які працюють на сході України. 

Українська "ADRA" є частиною всесвітньої мережі Адвентистської Агенції Розвитку і Допомоги, яка була створена 60 років тому. В ній задіяно понад 130 країн. З 1993 року – і Україна. Основна діяльність – разові та довготривалі гуманітарні місії допомоги потерпілим від стихійного лиха та від діяльності людини. В місіях працюють волонтери-адвентисти і спеціалісти певного потрібного на цей час профілю. Я працюю як спеціаліст інформаційної служби в одному з чотирьох напрямків місії на Донбасі.

Наш Маріупольський офіс реалізує проект з умовною назвою WASH, "вода, санітарія та гігієна", допомога здійснюється через ЮНІСЕФ за гроші Німеччини.

Місія концентрує свою допомогу в основному у 15-кілометровій зоні вздовж всієї лінії розмежування. Допомога Маріупольського офісу охоплює південь Донецької області – від власне Маріуполя до Покровська, Мар’їнки і Красногорівки. У Краматорську та Сєвєродонецьку працюють ще два офіси – вони орієнтовані на інші території та інакші програми.

– Як відбувається допомога українцям в окупації?

Місія в Сєвєродонецьку, яка орієнтується на окуповані території, передає українцям "з того боку" предмети гігієни, продукти, сертифікати на отримання певних товарів, іноді гроші. З людьми спілкуються телефоном. Вони приїздять зі своїми українськими документами і отримують допомогу. Донори наголошують, що зацікавлені не втрачати контакт з українцями в окупації.   

– Тобто місія надає безкоштовну допомогу виключно цивільним, які залишаються у зоні війни?

Допомагаємо окремим людям, сім’ям і громадам. Наприклад, школам і лікарням. Нещодавно у Курахівську лікарню, куди звозять поранених – і бійців, і цивільних – з передка, передали спеціальні гігієнічні набори. Привезли туалетний папір, мило, порошки, набори зі швабрами і ганчірками, засоби для підтримання чистоти на кухні. Дрібниці – так може сприйняти цю допомогу більшість людей на мирних територіях.  Але ці речі в зоні війни на вагу золота. Курахівська лікарня централізовано отримала аж чотири банки "Доместоса".

Максим Кицюк

– Питна вода на прифронтових територіях теж на вагу золота?

Проблема з водою дуже серйозна – на території, де в 2014 році були бої, більшість водогонів і криниць зруйновна. А в тих відкритих джерелах, що вціліли, вода для пиття з різних причин непридатна. Те саме у населених пунктах, які зараз опинилися на лінії вогню. Тому постачаємо питну воду перш за все в "гарячі точки" – у села та містечка, які під обстрілами. Підприємці возити туди воду бояться і відмовляються, хоч в принципі на тому добре заробляють: за літр води на лінії розмежування треба заплатити втричі більше, ніж, скажімо, у Маріуполі. Ми привозимо воду безплатно з розрахунку по 3 л для людини на добу. Туди, де стріляють, веземо у супроводі військових.

Там, де можливо, – і це другий напрям нашої роботи, – відновлюємо пошкоджені водопроводи. Як варіант – б’ємо свердловини і встановлюємо водонапірні вежі. Встановили вже 12 веж, вартістю по півмільйона гривень кожна.

Також забезпечуємо питною водою, туалетами та предметами гігієни людей на КПП. Уявіть собі кілометрові черги машин на дорозі, туалетів нема, а на узбіччях попередження "заміновано". Чекати доводиться іноді по 10 і більше годин. КПП опікується ЮНІСЕФ, а оскільки ми співпрацюємо, то робимо це разом.

А ще влаштовуємо зустрічі з дітьми – це вже особисто моя "парафія": організовуємо для них різні заходи, вчимо, як поводитися в особливих ситуаціях. Йдеться про особисту гігієну, санітарію, щоби діти не курили, не вживали алкоголю і наркотиків. В дитсадки їдемо з виставами, для молодших школярів проводимо квести і вікторини, вручаємо дипломи "Рятівник чистоти". Це дуже цікавий досвід. Коли дивишся в дитячі очі, зникають сумніви типу "для кого все це робиться?" і "за що ми тут воюємо?".

Особисто мене тішить також і те, що в більшості сіл Донеччини збереглася українська мова. Вразила поїздка у село Микільське. В тамтешній школі нас зустріли короваєм, діти і дорослі – у вишиванках, ще й заспівали "Зелене жито". Я принципово спілкуюся на видачах допомоги українською мовою, так само, як і в соцмержах.

 

Без проповідей і Біблій

– "ADRA" – все ж місія адвентистів. Які умови тобі довелося прийняти, щоби працювати в ній? Чи розділяють у місії віру і роботу?

"ADRA" дотримується християнських принципів, але нікого не схиляє, не проповідує, Біблії не роздає. Втім, на всіх її представників поширюються правила життя адвентистів. Їх можна назвати певними обмеженнями – наприклад, ніхто з адвентистів не курить, і решту працівників просять відмовитися від куріння. Загальні правила прості: не курити, не пити, не вживати нецензурних слів, не займатися сексом поза шлюбом, не працювати в суботу. Простіше кажучи, ми працюємо з християнами, які дотримуються всіх 10 біблійних заповідей і мають відповідний уклад життя. Якщо ти прийшов працювати у місію, повинен поважати цей уклад. І поводитися відповідно.

– Як реагують на адвентистів місцеві?

Місію знають по роботі, багато хто мав досвід допомоги, тому ставляться із великою довірою. Часто приходять поговорити. Чесно, відповідати цій довірі складно, так само, як і працювати з людьми. Працювати з людьми – це взагалі невдячна справа: постійно стикаєшся із заздрістю, егоїзмом, обманом, "перетягуванням ковдри".

Мої обов’язки передбачають ще й комунікацію – доводиться розбирати конфліктні, напружені та проблемні ситуації. А такі із видачею допомоги виникають раз по раз. І найчастіше – у Мар’їнці. В це "розпопсоване" завдяки медіа містечко йде постійний потік допомоги. І місцеві, що називається, крутять носом, якщо гуманітарка не припадає їм до вподоби. Багато хто бере допомогу, щоби перепродати. Так само і в інших гарячих точках. За останні півроку "служба безпеки" місії тільки у Маріуполі впіймала близько 80 людей, які торгували допомогою.

– Для чого гуманітарній місії власна "служба безпеки"?

По допомогу звертаються дуже багато людей. По кілька десятків щодня приходять в офіс. На виїзді ми приймаємо до 400 сімей у день. Це дуже велике навантаження – емоційне і фізичне, а люди, як ви розумієте, трапляються різні.

Зараз у зоні війни дуже багато роботи для гуманітарних місій і є дуже гостра потреба в людях, які би могли допомагати. Наскільки важлива ця допомога, розумієш лише тут на місці – на межі війни і миру.

 

Розмовляла Наталія Кушніренко

КОМЕНТУВАТИ