Якби не призвали, пішов би добровольцем
"Зараз я вже розумію, що десантників забирають туди в першу чергу, тому що це професіонали", – каже Наталя.
Свого часу її брат Ігор вчився в Івано-Франківському національному університеті нафти і газу на денній формі навчання. У 2005 році взяв академвідпустку і сам призвався до армії. "Він служив у Львові в елітних десантних військах. Потім закінчив навчання, був рік на контракті в армії, після того повернувся до цивільного життя", – розповідає жінка.
Навесні його одним із перших призвали в армію. Зібрався за дві години. Спочатку відправили на навчання у Житомир, де дислокується 95-а ОАЕМБ, а 23 квітня вже був на Донбасі.
"Вся 95-а бригада від початку військових дій була на горі Карачун. Їх постійно обстрілювали, у їхній бригаді було багато втрат. Перед звільненням Слов’янська і Краматорська в Міністерстві оборони говорили про те, що ці військові поїдуть з Донбасу і зможуть тримати оборону в інших місцях. Але їхній командир бригади сказав: наші хлопці будуть до кінця. Зараз декілька хлопців у зв’язку з важливими сімейними обставинами пішли у відпустку. Ігор поки що у відпустці не був, її ніхто не обіцяє", – відзначає Наталя.
Разом з Ігорем Перцовичем український кордон у складі 95-ї ОАЕМБ захищають ще 32 бійці з Івано-Франківської області. Зокрема, Василь Боднар з Надвірної, який оголосив полювання на терориста Бабая.
"Ігор називає Василя своїм кумом. Каже, коли повернеться, народять з дружиною багато дітей і Василь має стати їхнім кумом. Вони там дуже зблизилися і підтримують один одного. Розумієте, це професіонали. Коли хлопці зверталися щодо відпустки чи ротації, заступник Міністра оборони їм сказав: де ми таких знайдемо? По-перше, десантників не так багато в Україні, по-друге, щоб когось навчити, потрібен час", – розповідає сестра бійця.
Найтяжчі часи бійці 95-ї ОАЕМБ переживали до президентських виборів. Найгірше, коли з’являлася якась інформація про бої, поранених чи загиблих, рідним залишалося лише чекати дзвінка. Адже зазвичай у Ігоря вимкнений телефон. Коли має можливість – сам зв’язується з рідними.
"Спочатку і переживала, і плакала. Але якби Ігоря не призвали в армію, він би пішов туди добровольцем. Бо ми народилися в такій сім’ї, де патріотизм передається генетично, – розповідає Наталія. – Зараз багато говорять про те, щоб відправляти в зону АТО міліціонерів, працівників СБУ тощо. Але ми повинні розуміти, що в цих службах може бути багато зрадників. А в цій війні можуть перемогти лише патріоти і люди, вірні своїй присязі, вірні своєму серцю, люди, сильні духом. І вони обов’язково переможуть!"
Було тяжко, але хлопці не скиглили
Про потреби прикарпатських військовослужбовців, які першими відправилися в зону АТО, знали лише найближчі. Інформаційна кампанія про допомогу Збройним Силам України тоді тільки стартувала. Ніхто до кінця не розумів, як конкретно допомогти армії.
Найбільше активізувалися київські активісти, розповідає Наталя Перцович, які допомагали ще Майдану. Вони почали возити для українських військовослужбовців на Донбас продукти харчування, воду, речі першої необхідності.
"Дуже добре, що зараз Івано-Франківськ активізувався і допомагає із забезпеченням 5-го батальйону територіальної оборони "Прикарпаття". А у травні-червні нашим військовим підтримки взагалі не було", – згадує жінка.
Вже 18 травня Наталі вдалося закупити бронежилети для всієї п’ятої роти другого батальйону 95-ї ОАЕМБ, в якій служить її брат. Відтак купувала для всієї роти футболки, фески, дощовики, літні берци, шкарпетки, спідню білизну, каву, сигарети тощо. Потім збирала гроші на тактичні рукавиці, окуляри, наколінники і наліктники, засоби для чистки зброї, рації. За кошти, які збирала, жінка звітувала. Певну суму відправили пораненому бійцю з їхньої бригади Юрію Весельському. Йому ампутували ногу, на лікування в Ізраїлі потрібно 100 тисяч доларів.
"Мені допомагали друзі і знайомі, друзі моєї мами із американської діаспори. Зокрема, Мирослава Роздольська та її син Олег з друзями, як українськими, так і американськими, зібрали певну суму грошей, вислали в Київ, там волонтери закупили бронежилети. Хлопці з київського Автодозору відвезли адресну передачу на Донбас. Але їх не допустили до самих військових, оскільки вони цивільні, а в той час там був обстріл з боку терористів", – розповідає Наталя.
Втім, цю передачу бійці 95-ї бригади отримали аж через 10 днів – через день після закінчення виборів. Згадує, як у день виборів передзвонила брату і з’ясувалося, що півтора доби не було води, вони пили глюкозу. "Була спека, було тяжко, хоча хлопці ніколи не жалілися, не скиглили. Я тоді знайшла в Інтернеті телефон чергового з Міністерства оборони, подзвонила і емоційно пояснила, що це ненормально – вони живі люди і вони стоять там за всіх нас. Також сказала, що їм не віддають бронежилети, які ми закупили. Можливо, і це допомогло, бо за кілька годин привезли воду, а на другий день – віддали нашим десантникам 46 бронежилетів", – говорить вона.
Зараз проблем із харчуванням та речами першої необхідності у 95-ій ОАЕМБ нема. Мають бійці і тепловізори, і приціли для автоматів. Але є потреба в кевларових касках. В Україні їх виготовляє НПП "Темп-3000". Однак придбати їх можна лише через держзакупівлі. "Минулого тижня я звернулася до голів обласної ради та адміністрації, керівника Координаційного центру швидкого реагування Юрія Романюка. Я описала ситуацію, попросила закупити для наших хлопців каски. У нас є благодійний фонд оборони Прикарпаття, куди надходять великі кошти. Я залишила свої координати, але ніхто зі мною не зв’язувався", – каже вона.
Наталя просить допомоги, що закупити каски для бійців з Прикарпаття. Одну нову кевлаврову каску "Шуберт" отримала через харків’янку, яка проживає в Німеччині. Залишилося знайти ще 31. "Я би хотіла подякувати тим людям, які мені допомагали і фінансово, і підтримували морально. Це і друзі, зокрема Надя Кромкач, і співробітники, і навіть небайдужі жителі міста. Дуже багато коштів вислали зі США, особливо Владика Стемфордської єпархії Павло Хомницький. Особлива вдячність депутату обласної ради Володимиру Ковальчуку, який старається допомогти різними способами і використовує всі свої зв’язки і весь потенціал. Дякую керівникам ПП "Фірма Інтерлок", ТОВ "Гідроенергобуд", які виділяли значні суми для наших військових. Бували дійсно тяжкі моменти. Але я вірю, що ми переможемо і все буде добре", – додала жінка.
Інформаційна війна
Наталія вважає, що масові протести проти мобілізації – це не тільки стихійний відрух матерів і дружин, а й наслідок підступної інйформаційної війни, яка в Україні триває ще з часів Майдану. "Я розумію, що страшно, несправедливо і боляче, коли там гинуть наші хлопці, а їхні з Донбасу приїжджають сюди як біженці і ми їх годуємо. Але ще раз говорю, що це війна, яку можуть виграти лише патріоти. Ні мої батьки, ні я з березня нікуди не ходили, ми не говорили: верніть нашого Ігоря, поміняйте його на когось іншого. Ми просто молимося Богу і допомагаємо, чим можемо, підтримуємо і віримо в нього, віримо, що все буде добре. Найбільш образливо, коли дзвонять моїй мамі чи при зустрічі з татом люди щиро дивуються і питають: а чого ви Ігоря не викупили? Образливо, бо потрібно розуміти нарешті, що честь, совість, гідність і патріотизм не купується і не продається", – відзначає жінка.
Вона радить чоловікам не ховатися за спини дружин і матерів: "Я розумію, є маленькі діти, є сімейні проблеми, є стан здоров’я, не вистачає сили духу. Але якщо б так сказали всі хлопці, які воюють на Сході, якщо б вони не стояли там від початку, війна прийшла б і до нас. Вони стоять там за нас, за наших діточок".
Це вже починає розуміти і місцеве населення Донбасу. Як їй розповідає брат, при звільненні населених пунктів місцеві кричать голосно "Слава Україні" і стараються допомогти. "Спочатку наші бійці остерігалися, не брали у місцевого населення воду, продукти. Боялися, що можуть отруїти. А зараз з місцевими жителями налагодили стосунки", – каже Наталя.
Наталя Перцович каже, що брат пообіцяв повернутися живим і здоровим, і вона йому вірить. Тому ні про що не мріє, нічого не планує, тільки чекає брата. Вірить, що скоро закінчить війна, і не виключає, що хлопці, які відвоюють країну, ініціюють третій Майдан. "Якщо влада не наведе порядок, то це зроблять наші хлопці, коли повернуться з АТО. Треба навести порядок в Міністерстві оборони, а потім і на місцях, – говорить сестра героя. – Без нашої допомоги Президент сам поміняти нічого не зможе. Зміни треба починати з кожного з нас, а не казати, як все недобре. Треба об’єднувати зусилля і боротися з корупцією, із зрадництвом та іншим злом".
Марія Гаврилюк
Реквізити для переказу коштів для допомоги військовим із 95-ї аеромобільної бригади:
Картка Приватбанку: 4405 8858 3126 7163 – Харишин О. Б., тел. 0501023403
Реквізити для переведення коштів на лікування Юрія Весельського, який втратив ногу після поранення:
Картка Приватбанку: 5168 7420 1198 0574 – Косова Оксана Степанівна (мати).