п'ятниця, 15 грудня

Оголена краса: ню по-франківськи

Фото, що передають красу жіночого тіла, завжди провокують суперечливі реакції у суспільстві. Для одних це мистецтво, в інших викликає лише осуд. КУРС спілкувався з чотирма франківськими фотографами про оголену жіночу натуру і мистецтво у жанрі ню.
Фото Яни Стефанишин. Фрагмент. Фото Яни Стефанишин. Фрагмент.

Ярема Проців

Справедливо вважається одним із місцевих "класиків" фотожанру ню.

Ярема Проців з фотоапаратом не розлучається з 6-річного віку, хоча в дитинстві не мріяв стати професійним фотографом. "Я 11 років музиці вчився, щоб потім 40 років працювати фотографом".

Працює і з портретами, і з пейзажами. На рахунку Яреми Проціва чимало міжнародних виставок в Австралії, Англії, Аргентині, Бельгії, Бразилії, Гонконгу, Голандії, Данії, Іспанії, Італії, Росії, Канаді, Німеччині, Франції, Сінгапурі, Туреччині, Японії та численні виставки в Україні.

Свій підхід до жанру Ярема пояснює, починаючи з азів. Наголошує, що потрібно розуміти відмінності між ню, еротикою та порно. Якщо останні можуть викликати фізіологічні реакції, то ню покликане викликати чисту емоцію. 

"Мистецтво починається тоді, коли ти вмієш зробити загадку, щось недомовити в тому красивому тілі. Потрібно дати можливість самому глядачу продовжити думку, як він собі захоче,  розповідає Проців. – Це закон живопису, який стосується не лише ню, коли художники завжди щось недоговорюють у своїх картинах, даючи можливість глядачу продовжити та видихнути тоді, коли він захоче. Це дуже відчутно у ню. Жіноче тіло – це таїнство. Має бути родзинка, яка заводить".

"Ню – це естетика. Це моє бачення краси жінки. Недарма Бог створив жінку красивою. Чоловікові цього не потрібно, а лиш би в голові щось було, в душі і в серці",  каже фотохудожник. Проте Яремі Проціву доводилось працювати і з чоловічим тілом.

На переконання фотографа, щоб робити мистецькі зйомки у жанрі ню, потрібно спочатку, щоб згас юнацький запал.

"Я це пройшов уже. Коли ти фотографуєш у жанрі ню і коли тобі кров б’є не туди, куди треба, там не буде мистецтва. Через це треба пройти. Сам фотограф-юнак в тому не винен. Але це заважає зробити знімок грамотним, естетичним, експресивним. Я вже всього надивився і тепер думаю, що я хочу сказати. Мені хочеться передати своє бачення".

Ярема каже, що протягом десятиліть зауважив зміни в жінках. Переламний момент припадає на 90-ті роки:

"Жінки змінилися і не на краще, і не на гірше. Був перелом, коли все стало доступне. До дев'яностих ще за радянських часів це було зась! Якщо жінка погоджувалася на таку фотозйомку, вона усвідомлювала, на що вона йде. Люди зверталися за жанром ню чисто з естетичної точки зору. Та жінка могла нікому не показувати фото, навіть чоловікові, але вона знала, що ні в які соцмережі це не попаде. Коли почалася свобода і навала порно, молодь розкрилася – можна все! І тут полізло елементарне дилетантство – хто тільки мильницю не купив, почали розчепірених дівок фотографувати. Тому фотографія стала здискредитована. І тут моделі почали боятися".

Ярема Проців прихильник студійної зйомки, де є можливість  погратися зі світлом. "Я ловлю, як м’язи працюють, лопатки, руки, бедра. Це все світлом будується… Це як скульптор будує з глини".

Найважливіше для успішної фотозйомки – цілковита довіра. Небагато жінок відчувають себе розкуто перед об’єктивом. Відволікаючи розмовою, фотограф починає їх поступово роздягати. Інколи вони й самі цього не помічають. У результаті фотографії перевершують очікування моделей. 

 

Synchrodogs

Відомих світу як тандем Synchrodogs  в Україні знають менше, і майже нічого не знають у рідних містах.

Таня Щеглова з Івано-Франківська і Роман Новен з Луцька знайшли один одного у 2008 році. Тоді ж поєднали свої смаки у спільній справі та почали багато експериментувати, формуючи власний почерк.

Вони увірвались у західний мистецький світ провокативними фотографіями, знятими на плівку, і викликали шквал відгуків іноземних поціновувачів арт-фото.

Сьогодні вони знімають колекції для всесвітньовідомих модних брендів та беруть участь у виставках у різних кутках планети – від Японії до США, від Австралії до Росії. У 2013 році світ побачила книга "Byzantine", до якої увійшли кращі роботи тандему. Нещодавно дует зняв обкладинку для ювілейного номера журналу "Vogue (Україна)".

Особливе місце у творчості Synchrodogs займає фотографія у стилі ню. Неймовірні задуми дует втілює на унікальних природних локаціях. Свого часу перефотографувавши чимало мальовничих куточків в Україні, пара подорожує світом, влаштовуючи екстраординарні фотосесії на ландшафтах Ісландії чи Дикого Заходу в США.

"Для нас головне  зв’язок людини з природою, її органічне існування у Всесвіті. Людина в наших фото є лиш чимось абстрактним, що існує в контексті планети Земля",  пояснюють Synchrodogs.

Таня  головна модель у мистецьких проектах. Лише вона може передати задум творчого тандему   вивернути своє тіло у незвичну позу, перефарбувати його, обклеїти, вилізти на гору, на дерево чи зануритись у якусь рідину. Однак на будь-які комерційні пропозиції попрацювати моделлю вона відповідає відмовою, оскільки ця справа їй не до вподоби.

Чоловіче ню втілює Роман. Однак фотографій з тілом чоловіка значно менше. 

У подорожах світом Таня і Роман поєднують приємне з приємним – окрім того, що пізнають світ, успішно втілюють свої найбожевільніші творчі ідеї.

 

Сергій Мосевич

Його роботи користуються популярністю в рідному Івано-Франківську і не тільки. Нещодавно мережі сколихнули "гарячі" фотосесії посеред зимових пейзажів

Читати також: Еротична фотосесія в зимових Карпатах: франківський фотограф роздяг моделей у 20-градусний мороз. ФОТО

"У фотографії завжди має бути якась задумка. Це не має бути звичайний портрет, а має бути якась історія,  каже Сергій.  Глядач має розуміти, що щось відбувалось до того і щось має відбуватися після того, як знявся кадр. Таким чином люди можуть додумати собі щось".

"Межі як такої немає. Принаймні я її не бачу. Є такий вираз "це пошло". От "пошло"  це може бути повністю вбрана людина, але без смаку",  каже Сергій Мосевич.

Сергій більше полюбляє фотографувати моделей в міському просторі.

"Я дуже люблю історичний Івано-Франківськ, старі будинки. Комусь можуть не сподобатись обшарпані стіни, брудні під'їзди, але за цим брудом можна роздивитись багато чого красивого",  каже фотограф.

Він чимало подорожує з дружиною. Фотосесії у них часто замовляють українці, які живуть за кордоном. У нових містах зйомки часто відбуваються спонтанно, адже привабливі локації зустрічаються там, де їх не очікуєш побачити. Він відзначає, що ставлення європейців до фото у стилі ню відрізняється від ставлення земляків:

"Там здивувати когось фотосесією ню практично нереально. В нас ню досі є чимось таким, що люди ще не зовсім розуміють. Вони не дивляться, що це красива фотографія, а бачать лише, що там оголена жінка, і це викликає певні емоції".

Улюбленою моделлю для Сергія є його дружина Яніна. Жінка з розумінням ставиться до відвертих фотосесій, у яких чоловік знімає інших дівчат.

Для того, щоб модель могла розслабитись перед камерою, Сергій ставить перед нею завдання:

"Якщо, наприклад, зйомка відбувається на закинутому заводі і там є якийсь каркас цікаво вигнутий, прошу модель повторити цей вигин своїм тілом. Тоді вона вже думає, як би так стати, і вже не думає про те, що роздягнута".

Оскільки жанр ню в Івано-Франківську, каже фотограф, особливого заробітку не приносить, то він займається ним заради самореалізації і пошуків свого "я".

 

Яна Стефанишин

Яна Стефанишин захопилася фотографією, коли навчалася в університеті - спершу на спеціальності "Декоративно-прикладне мистецтво" в Інституті мистецтв Прикарпатського університету, а потім навчалась на "Графічному дизайні" у Львівській академії мистецтв.  У 2014 році в Івано-Франківську презентувала фотовиставку "N" у жанрі ню.

Яна малювала з натурниць ще під час навчання. Тоді ж детально вивчала анатомію.

"Я сама по собі людина встидлива, інтроверт. Якби не моя тяга до образотворчого мистецтва, не знаю, чи я би була готова до таких зйомок. Я з дитинства ходила до художньої школи, і з часом це сформувало мій характер. Я не червонію, бо знаю, що не роблю нічого вульгарного",  зазначає Яна.

"Коли я знімаю ню, я абстрагуюсь від плотських думок, від надмірного еротизму. Я намагаюсь працювати з оголеним тілом як з формою",  розповідає фотограф.

 

"Не обов'язково, щоб модель була ідеальною. Я працюю з правдою і не намагаюсь творити те, чого нема. Я створюю образ, який не базується на іміджі, на штучності. Образ виходить художній, одухотворений, а не образ з журналу. Я намагаюсь пояснити, що ми працюємо з поглядом, з настроєм, при чому з настроєм усього кадру, зі світлом, антуражем. Я переслідую створення образу",  каже Яна. 

На думку Яни Стефанишин, зйомку може легко зіпсувати хтивий погляд чи звичайний несмак.

"Я допускаю, що мистецтво може бути абсолютно різним. Навіть агресія може проявлятись, коли мова йде про певні неестетичні речі, але є розкішна подача, композиція кадру, історія, психологія, наприклад, коли фотограф хоче передати негативні речі, які так чи інакше є в нашому житті – наркотики, алкоголь. Але і таку картинку можна подати гарно, бо вона зачіпає соціальну тему".

З чоловічим ню Яна поки що не працювала, хоча і були звернення.

"Жінка легше сприймається, ніж чоловік. Однак для чоловічого ню потрібна концепція. Чоловік, як створення світу, як створення людини, як початок, позбавлений нашарувань думок, часу, звичок, манер поведінки – лише з такою концепцією може бути зйомка ню. А не чоловік, який накачав своє тіло і хоче продемонструвати, який він красивий... Має бути художній образ, який стосується чоловіка так само, як і жінки".

Олена Бас

КОМЕНТУВАТИ