п'ятниця, 24 лютого

Вчимося в Європи: як добуватимуть сіль у Долині

Вже наступного року у Долині відновлять видобуток солі, а на початку 2018-го – відкриють бальнеологічний курорт. Добувати сіль у прикарпатському містечку будуть не старим дідівським методом, а за новітніми стандартами. Так влада міста переймає досвід європейських країн, готує майданчик для залучення інвесторів та готова прийняти виклики, які ставить перед нею Угода про асоціацію з ЄС.
Так виглядатиме комунальний бальнеологічний комплекс Так виглядатиме комунальний бальнеологічний комплекс

Історія тисячорічної давності

Кілька століть тому територія солеварні у Долині нагадувала повноцінне містечко. Саліна, як її називали місцеві мешканці, складалася з півтора десятка невеликих будиночків, що мали різне призначення. Всі вони вирішені в єдиному архітектурному стилі з характерними червоними черепичними силуетами дахів.

Тут були варильня солі, маніпуляційний корпус, приміщення під соляний склад, шахти, збірники для солянки, кузня, столярня та інше. Зараз частину будівель приватизували місцеві мешканці, решта перетворилася у руїни та заростає бур’янами.

На сьогодні більш-менш збереглося приміщення складу, а від варильні залишилися розбиті стіни, дах повністю розвалився.

Відома легенда про виникнення міста розповідає, що історія солеваріння в Долині бере початок тисячу років тому. Нині солеварні промисли увіковічнили на гербі міста Долина п’ятьма топками солі.

За легендою, у 979 році соляні джерела виявили вівці князя Андрійовича. А перша письмова згадка про солеваріння датується 1474 роком. Відтак про сіль згадується в грамоті короля Сигізмунда I, якою він у 1525 році поновив магдебурзьке право у місті. Король  встановив дати проведення ярмарків і дозволив міщанам виробляти сіль.

30 травня 1576 року король Стефан Баторій надав право власності на руду та сіль усім власникам ґрунтів, на яких є такі родовища. В Долині та на її околицях з’явилося чимало криниць, з яких черпали соляну ропу. Про соляну славу Долини писав поляк Фелікс П'єстрак у книзі "Шкіц монографічний салін долинських". З королівської копальні, як свідчить дослідник долинського солеваріння, міщани могли користуватися розсолом за плату у розмірі один гріш за відро. Окрім того, мешканці Долини зобов’язані були постачати ліс для ремонту копальні.

Як пише Фелікс П'єстрак, до першої половини ХІХ століття сіль у Долині виварювали за примітивною технологією. Солянку черпали із копалень за допомогою корби (коловорота), наливали в бочки, підвозили до казанів, під якими розпалювали вогнище. Вода випаровувалася, а сіль виймали з казанів і досушували біля вогню. В цей час на долинській солеварні працювали 82 робітники: 4 гайдуки, 2 сторожі, 3 сушарники, 2 водники, 3 ковалі, 2 мулярі, 1 тесляр, 47 виварювальників, 10 помічників, 8 бондарів.

В 1845 році були наміри закрити Долинську солеварню, але їй вдалося разом із Дрогобицькою солеварнею пережити ці часи. Також довелось зазнати кількох великих пожеж та повеней.

Так, 18-19 серпня 1882 року повінь у Долині забрала мости й огорожі саліни, весь запас дров для топок, наробила великих спустошень на території. Через 4 роки виникла пожежа – в Долині згоріло 320 будинків і понад 2 тисячі мешканців залишилося без даху над головою. Тоді саліну вдалося врятувати. Але наступна пожежа, яка виникла 26 листопада 1898 року, знищила будівлі саліни дощенту. Вдалося лише врятувати документи, касу закладу і помешкання керівника.

Влітку 1899 року безробітні солевари зібрали гроші на дорогу до Відня і відправили делегацію до цісаря. Франц Йосиф підтримав прохачів і пообіцяв відновити саліну. Відбудова тривала 5 років. До 1904 року з цегли і бетону були зведені нові будівлі Долинської солеварні.

Уже в травні 1900 року було відремонтовано шахту св. Барбари. Солевари тимчасово стали будівельниками. З різних кінців імперії надходили будівельні матеріали, до роботи було залучено досвідчених архітекторів та інженерів. Аж до 50-х років ХХ століття  Долинська солеварня залишалась найголовнішим підприємством міста. Виробництво солі зупинилося у Долині у середині 90-х років минулого століття.

Наразі стара солеварня в Долині є унікальною пам’яткою промислової архітектури України XIX – початку XX століть. У свій час влада Долини мала намір створити тут музей.

Однак як стратегічний об’єкт приміщення солеварні перебувають на балансі обласного Фонду комунального майна. Наразі будівлі в такому стані, що реанімувати їх навряд чи вдасться.

Однак землею навколо із величезними запасами солі розпоряджається міська влада, зокрема комунальне підприємство "Долина-Інвест". Наразі розроблений комплексний інвестиційний проект з відновлення видобутку солі та створення бальнеологічного центру. Реалізація цього проекту дасть можливість не тільки перетворити Долину у курортне містечко, а й залучити нових інвесторів та привабити туристів.

 

Від промислу до оздоровлення

Долина одне з небагатьох міст, яке вже кілька років поспіль впроваджує програми енергозбереження, має затверджений план сталого енергетичного розвитку до 2020 року та комплекс дій у комунальній та житловій сферах, промисловості, що передбачено Угодою про асоціацію з ЄС. За принципами енергозбереження у Долині планують відновити і видобуток солі.

"Солеваріння у 90-х роках дійшло до свого логічного завершення, виробництво виявилося нерентабельним. Тому що сам процес перетворення ропи на сіль передбачає велику кількість енергетичних затрат. Адже нам потрібно добути ту сіль з глибини 60-80 метрів, викачати у вигляді розсолів, на виході якої солі буде 25-30 грамів. Тому наш славний солезавод, який тисячу років годував місто, став нікому не потрібен", – розповідає директор КП "Долина-Інвест" Олександр Кізима.

Про відновлення видобутку солі у Долині говорять з десяток років. Місцева влада знала, що соленосні ресурси можна використати, однак до кінця не розуміла як. Спершу думали про промисловий видобуток солі. Однак, відвідавши Дрогобицький солевиварювальний завод, від цієї ідеї відмовилися.

"Поїхали, подивилися. Там допотопне виробництво з мінімальною продуктивністю праці. Випарюють ропу – пари, дими, – розповідає Кізима. – А потім поїхали в Трускавець і побачили, як ропу використовують в рекреаційних цілях. Тому ми почали думати, чи доцільно розглядати ропу для солеваріння. Після того ми почали досліджувати ту ропу. Для того, щоб починати щось говорити, ми повинні пересвідчитися, що ропа комусь потрібна".

Так, у 2011 році Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології встановив, що підземні розсоли шахтного колодязя Барбара у місті Долина відносять до категорії мінеральних лікувальних вод і мають перспективи для використання у лікувальній практиці для внутрішнього та зовнішнього застосування.

Наступний етап передбачав проведення досліджень безпосередньо на хворих. Для наукового експерименту науково-дослідний інститут поставив завдання знайти 80 хворих та поділити їх на чотири групи: дві групи з різними діагнозами мали протягом 20 днів лікуватися цілющою ропою, ще за двома групами з такими ж діагнозами науковці мали спостерігати без лікування. Якщо б показники у перших двох груп виявилися після лікування кращими, інститут мав дати висновок, який би дозволив використовувати цілющі розсоли у лікувальних цілях.

"Виникла проблема, де взяти 80 людей з потрібними діагнозами, де проводити дослідження. Тут саме почався Майдан, і цю тему закрили", – розповів Олександр Кізима.

Доки Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології проводив аналізи, влада Долини вивчала досвід оздоровчих комплексів як в Україні, так і за кордоном.

"До прикладу, закарпатський комплекс Косино позиціонує себе не як лікувальний, а оздоровчий. І ми вирішили зекономити сотні тисяч гривень на проведенні клінічних досліджень і відмовитися від будівництва лікувального центру. А для надання оздоровчих послуг виявилося достатньо висновків тих доклінічних досліджень, які ми провели", – каже Олександр Кізима.

Тому у Долині вирішили розвивати оздоровчий туризм. Розробили проект під назвою "Створення передумов для розвитку бальнеологічного туризму в місті Долина" і навіть отримали співфінансування на його втілення з Державного фонду регіонального розвитку у розмірі близько 3 млн гривень.

 

За європейським досвідом

У рамках реалізації проекту навесні наступного року Долина отримає дозвіл на експериментальний видобуток солі, а на початку 2018 року – відкриє бальнеологічний комплекс.

Бурити свердловину для видобутку ропи будуть на території колишньої солеварні.

"У березні-квітні ми повинні отримати дозвіл добувати ропу для експериментальних цілей. Експеримент триватиме три місяці. Достатньо, щоб зробити випробувальний цикл", – розповідає директор КП "Долина-Інвест".

Сіль добуватимуть не старим методом солеваріння, а природним шляхом – без випарювання та використання зовнішньої енергії, а за допомогою штучного протягу.

"Встановлюється споруда круглої форми, внизу буде резервуар, куди закачується ропа, робляться вхідні-вихідні отвори. Таким чином примусовий протяг забирає воду, тобто випаровування відбувається природним шляхом. Закачавши у резервуар ропу, за 90 діб отримаємо приблизно 100 тонн солі, яку можна далі використовувати", – ділиться планами Олександр Кізима.

Цю сіль планують використовувати для бальнеологічних процедур та у косметичних цілях, до прикладу, виготовляти сіль для ванн.

"У такому разі ми можемо конкурувати на ринку, бо не треба спалювати ні велику кількість газу, ні дров. Крім того, наша сіль не втратить корисні мінеральні властивості, адже під час нагріву випаровуються такі мікроелементи, як йод, бром та ін.", – каже Кізима, посилаючись на висновки науковців.

Ще один варіант застосування цілющих розсолів долиняни запозичили у поляків, зокрема курортного містечка Рабка-Здруй. Мінеральні ресурси у цьому санаторії використовують не лише для купання, а й для інгаляції.

"Там стоїть велика будка, де розпилюється ропа. Це своєрідний  інгалятор для астматиків, простір насичений парами, і всі люди дихають", – ділиться враженнями Кізима.

Ну і, звичайно, долинські соляні розсоли використовуватимуться для проведення процедур у бальнеологічному комплексі, який у Долині, за умовами співпраці з Фондом регіонального розвитку, має запрацювати у 2018 році. Оздоровчий центр відкриють у приміщенні колишньої котельні, перш за все для соціального спрямування.

Так, відновивши видобуток соляної ропи, у Долині створюють умови для розвитку бальнеологічного туризму та готують майданчик, щоб привабити увагу інвесторів. За попередніми підрахунками, виробничий комплекс з переробки соляної ропи, розміщений на території колишнього соляного заводу, при середній рентабельності 20% примножить дохід міста приблизно на два мільйони гривень. У бальнеологічному комплексі планують обслуговувати до 20 000 відвідувачів в сезон з валовим доходом близько мільйона гривень, що дозволить вийти на самоокупність і навіть отримувати невеликий дохід.

"Але значні фінансові результати не є основною метою побудови комплексу. Головна ціль спорудження – демонстрація можливостей та привабливості інвестування в наше місто для тих інвесторів, які працюють на ринку бальнеології та відпочинку. Очікуваним результатом проекту є здача в довгострокову оренду або продаж під відпочинкові та бальнеологічні комплекси вільних земельних ділянок", – зауважує Олександр Кізима.

В подальшому планується спорудження каскаду комплексів, які будуть використовувати розсоли долинських родовищ і приносити дохід комунальному підприємству, яке видобуватиме ропу. Відтак збільшиться кількість туристів, разом з тим і доходи підприємців, які їх обслуговують, а місцеве населення отримає стимул для створення агросадиб.

***

Доки на державному рівні для виконання Угоди про асоціацію з ЄС адаптується законодавство, місто Долина втілює принципи Угоди на місцевому рівні. Так, прикарпатське містечко створює сприятливі умови як для інвесторів, так і для місцевих підприємців.

Варто відзначити, що, підписавши Угоду про Євроасоціацію, Україна зобов’язалася відповідати високим європейським стандартам з енергоефективності. Власне, відповідно до них у Долині планують добувати та переробляти соляні розсоли. Адже недоліком традиційного виробництва продукції з ропи є висока енергозатратність, яка супроводжує випарювання.

У Долині ж запроваджують такі технології, які практично не використовують теплової енергії в процесі кристалізації солі з природних розсолів. До того ж, ця технологія немає промислових аналогів в Україні та є безпечною для навколишнього середовища, як того вимагає Угода.

Марія Гаврилюк

 

Матеріал публікується в рамках проекту "Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа", що реалізується Громадською організацією "Інтерньюз-Україна" у партнерстві з Товариством Лева та Фондом міжнародної солідарності (Польща).

Публікація цього матеріалу стала можливою завдяки підтримці американського народу, що була надана через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Зміст публікації є виключно відповідальністю автора редакції КУРСу та не обов'язково відображає точку зору USAID, уряду США та МЗС Польщі.

КОМЕНТУВАТИ