субота, 24 червня

Портрети Франківська: Андрій Назаренко про архітектуру, відповідальність та місто як дзеркало спільноти

Франківський архітектор Андрій Назаренко не вважає себе урбаністом, тепер переважно він займається дизайном інтер'єрів. Але в Івано-Франківську Андрій виходить "назовні": активно долучається до соціальних ініціатив, щороку влаштовує "антифестиваль "Blank" та мріє, щоб у місті не зникали старі будівлі, а в архітектурі не було вторинності і стилізацій.
Архітектор і дизайнер Андрій Назаренко. Архітектор і дизайнер Андрій Назаренко.

Зустрічаємося із Андрієм Назаренком у громадському ресторані Urban Space 100. Саме з цього місця три роки тому на Поливаний понеділок Андрій вирішив пофотографувати місто вдосвіта, зафіксувавши вулиці Франківська без людей. Так виник "Антифестиваль "Blank".

Андрій розповідає, що почався він спонтанно і для нього самого – з першої у житті ранкової пробіжки. Через рік створив подію у Facebook і запросив друзів пофотографувати ранкове місто без людей. Тоді прийшло 15 камер, а через рік люди вже самі написали, що хочуть продовження.  

"Мені цікаво, яким є місто без жителів і зафіксувати це. Коли нічого немає, ти бачиш реальні форми: яка справжня ширина вулиці, скільки там місця, які там площі. Бо переважно простір переповнений машинами і метушнею. Не виходить зняти фасад. А так є шанс раз у рік побачити, який це має вигляд, – розповідає Андрій про "Blank".

Фото Ігоря Роп'яника

За освітою Андрій Назаренко архітектор. Він студіював в Івано-Франківську та Львові, а під час останнього року навчання поїхав на спільний воркшоп зі студентами Віденського технічного університету в Одесу. Після цього дипломний керівник Андрія запропонував йому писати роботу про Одеський порт. Через заглиблення у тему Андрій двічі переносив здачу диплома, але тоді твердо вирішив, що головне – якість. Тепер, через кілька років, архітектор не вважає свою працю ідеальною, але за потреби ділиться інформацією та результатами досліджень із зацікавленими людьми. Так, нещодавно диплом Андрія потрапив до рук міністра інфраструктури і отримав схвальні відгуки.

Разом із дружиною Христиною Андрій заснував архітектурне бюро. Займаються переважно дизайном інтер’єрів. За який проект ніколи не взялися б? Є кілька речей, які вони не роблять і через які не переступають за жодних обставин. Наприклад, якщо йдеться про пам’ятку архітектури: ніяких змін.

Андрій із Христиною ніколи не роблять імітацій. Зараз вони більше працюють з інтер’єрами. І якщо замовник хоче керамічну плитку під дерево, то вони відмовляють.

"Є різниця у стилі і стилізації. Ми не робимо стилізацій, а працюємо зі стилями. Наприклад, лофт у новобудові неможливий", – наполягає Андрій Назаренко.

А ще каже, що не візьметься за простори, які приносять шкоду людям, які їх відвідують. Наприклад, гральні автомати і загалом все, що продукує асоціальні речі.

Він переконаний, що з того, який вигляд має місто, можна ставити діагноз суспільству.

"Те, як виглядає місто, – це дзеркало людей. Колись я думав, що урбаніст. Зараз відчуваю, що це не так. Щоб бути урбаністом, треба бути культурологом, антропологом, мати розуміння в соціології, психології, економіці. В мене такої освіти немає, тому не можу сповна оцінити процеси, які відбуваються у місті. Я вчився на кафедрі містобудування, але цими поняттями ніхто не мислить у сучасній урбаністиці", – міркує Андрій.

Андрій Назаренко

У платформі "Тепле місто" Назаренко провів два роки. Це, звичайно, дало результати. Один із них – у Франківську зародилася мода на лаконічні вивіски. А найбільше враження – від архітектурного конкурсу "Child-friendly public space", ідея якого виникла після дискусії у Facebook з приводу облаштування дитячого майданчика у сквері Міцкевича. Спільно з ГО "Мами Прикарпаття" та міським департаментом містобудування, архітектури і культурної спадщини "Тепле місто" тоді обрало з понад 80 проектів трьох переможців з Китаю, України та Індонезії. Архітектори пропонували різні варіанти облаштування дитячих просторів у місті.

"Це дуже крутий кейс, коли дискусія у Facebook перетворилася на конструктивний діалог, а також до цього долучилася третя сторона представники місцевої влади. Ні в кого не було досвіду організації подібного, але вистрелив він потужно", пригадує Назаренко.

Це стало уроком для всіх. Андрій переконаний, що усім, хто прагне комфортно жити у місті, варто, як мінімум, не робити нічого поганого. Треба співіснувати і думати про спільний інтерес. "Що краще буде всім, то краще буде кожному. Конкуренція у буквальному сенсі цього слова має залишитися у минулому столітті", – упевнений архітектор.

Андрій каже, що нині неможливо не бути соціально активними. Але й мовчання, на його думку, теж є позицією.

"Тут розуміння архітектури і мистецтва зупинилося у 1917 році. У нас і Малевича досі не сприймають. Це для мене лакмусовий папірець і перше враження про замовника. Я часто запитую у людей, як їм чорний квадрат", – каже Андрій.

Він сподівається, що у 2050-му році Івано-Франківськ залишиться бодай таким, як сьогодні: що більше нічого не зноситимуть, а нове якісно покращить життя містян.

 

Катерина Котвіцька,

цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED

КОМЕНТУВАТИ