Максим Кицюк, громадський активіст:
Найчастіше згадується перший день вже масової акції. В понеділок, коли ми обійшли майже всі корпуси Прикарпатського університету і університету нафти і газу, було близько 10 тисяч студентів. Це, напевне, найяскравіший спогад. Коли ми повернулися на Майдан, почали оголошувати наші вимоги і формувати резолюцію, ми побачили багато людей, які готові були нас підтримувати, які пропонували свої ідеї, які були живим організмом.
Щодо здобутків Революції. Вдалося згуртувати людей, які почали активно один одному допомагати, сформувалася величезна кількість волонтерів, яка досі працює, і ця мережа розвивається по всій Україні вже під час війни. Не АТО, а війни. І, по факту, другим досягненням є зміна однієї влади на іншу.
Студентські вимоги були дуже різні. Вони стосувалися і змін до Закону "Про освіту", і, звісно, відставки президента та уряду, була навіть вимога змінити положення про роботу гуртожитків.
Серед конкретних місцевих досягнень: ректор Івано-Франківського національного медичного університету відмінив платні "енки". Питання з гуртожитками не було вирішено до кінця, але прогрес є. Стосовно змін до Закону – "Про освіту" вони прийняті, закон був підписаний. Це, певно, важко назвати конкретним здобутком Євромайдану, але в загальній концепції подій, при громадському контролі і з адекватним міністром це було доведено до кінця. А стосовно відставки президента Януковича та уряду Азарова – це, звичайно, здобуток Єврореволюції. Для мене найбільший урок тих подій – те, що я переконався, що довкола гарної ідеї збирається команда людей і вони готові творити великі речі абсолютно без всілякого егоїзму.
Щодо політиків, то так, вони скористалися ситуацією, як тепер очевидно. Минулої зими події розвивалися досить неконтрольовано. Проблема всього майданівського середовища полягала у пошуку лідера, який би очолив процес. Це дозволило очільникам політичної опозиції взяти керівництво на себе.
Наталія Сербин, громадський активіст:
З франківських подій найбільше пригадується момент виходу в першу ніч. Тому що тоді був великий контраст відчуттів: нас було дуже мало, але, водночас, було чітке розуміння, що буде щось більше. Таке внутрішнє відчуття.
Для мене Євромайдан – це передовсім досвід великої відповідальності перед людьми, насправді. Якось так вийшло, що ми багато чого організовували на Євромайдані, і тоді, у вирі подій, ще не було чіткого усвідомлення, що ти несеш відповідальність за дуже багатьох людей. Велика відповідальність і самоорганізація – це досягнення Майдану. Швидко зібратися, поділити обов’язки і досягнути кінцевого результату.
Я думаю, що в Революції провалів є багато, багато сьогодні спекуляцій на подіях Євромайдану. Та основне досягнення – це те, що відбувся зсув. Зсув у свідомості людей. Люди змінилися. Люди тепер не йдуть на повідку, як було до цього. І це найважливіше. А все решта відбудеться з часом.
Щодо політиків, то вони лише частково скористалися молоддю, яка почала Революцію. Молодь завжди буде тонізувати політиків. Молодь дала політикам зрозуміти: якщо хтось сумнівається і каже, що молодь спить, не працює, байдужа, то це неправда. Молодь довела, що вона поборола режим Януковича. Навіть не просто режим Януковича, молодь почала боротьбу з таким великим агресором, як Росія. В той момент молодь, може, і не усвідомлювала, але вона пішла на страшні кроки. Пішла на смерть. На Майдані насправді мало загинуло старших людей. Більше загинуло молодих, революціонерів-романтиків. І політики, звичайно, можуть "притусуватися", але страх перед молоддю в них завжди залишиться.
Так, молодь, у міру своєї наївності, нерозуміння кулуарних речей, які відбуваються в нашій політиці, поступалася, надто довіряла. Водночас, я думаю, що багато молодих людей добре розібралися в українській політиці. Але я впенена, що молодь набагато вища за брудну вітчизняну політику. Молодь породжує у суспільстві тільки яскраве – або чорне, або біле. А політика завжди сіра і каламутна.
Василь Попович, координатор Національного штабу спротиву в Івано-Франківській області:
З подій у Франківську найбільше запам’яталася ніч здачі "білого дому"…
Революція змістила режим Януковича, але не було змінено систему влади. Сьогодні є небезпека побудови нового подібного режиму. Бачимо події біля Адміністрації Президента: там міліція знову починає застосовувати фізичну силу до мітингуючих. Бачимо, що є загроза реставрації режиму.
На франківському Майдані було розуміння, що всі повинні об’єднати зусилля незалежно від партійної символіки. Кожен по-різному скористався цією революцією. Хтось заробляв політичні бали. Дуже багато громадських діячів з’явилося після революції. Революційні події стали трибуною для багатьох, хто хотів себе реалізувати в громадському житті. У політичному, мабуть, також – це ми побачимо на майбутніх місцевих виборах.
Роман Островський, громадський активіст:
В мене немає якихось найяскравіших спогадів. Майдан – це одне ціле від першого дня і до сьогодні. Я думаю, що Євромайдан не закінчився і найяскравішим спогадом буде, коли буде загальна кінцева перемога. А поки що все похмуро.
Щодо уроків Майдану, то я в черговий раз переконався: якщо ти правий, то не треба боятися висловлювати цю правду і відстоювати позицію. Не можна бути байдужим. Можна все, що завгодно, але не можна бути байдужим.
Навіть ті завдання Єврореволюції, що досягнуті, якось викривлені. Треба вибори? Добре, провели вибори. Що змінилося? Бачу поки що тільки якісь кулуарні переговори. Далі квотно призначаються всі посади, політики далі вдаються до маніпуляцій.
Народ піднявся. І народ до сих пір на багато процесів впливає. А дальше будемо бачити, відштовхуючись від коаліції, від того, як розподіляться посади. Але корупційні схеми досі діють. Ми змінилися, але чи виконані вимоги Майдану, побачимо тоді, коли обранці проголосують за зняття депутатської недоторканності. Якщо Верховна Рада за це проголосує – це буде сигналом вагомих змін.
Наразі я бачу, що політики використали не тільки молодь, політики використали всіх нас. Я категорично проти усіх нинішніх політичних сил. На сьогоднішній день я бачу підкилимні домовленості, немає щирості і прозорості в жодній політичній силі. Тому молодь тоді вийшла правильно, гарно зробила, що заборонила будь-які політичні прапори. Але по ходу політичні прапори виростали, палатки ставили, і до цих пір воно продовжується. Якби молодь хотіла використати політиків – молодь би робила вибори, молодь би мала методи впливу і "рулила". А зараз молодь і далі сидить по гуртожитках. Голосують пенсіонери – і маємо відповідні результати виборів.
Андрій Чепіль, громадський активіст, один із керівників Молодіжний штабу спротиву, голова страйкового комітету ІФНТУНГ
В житті кожної людини є речі, за які їй ніколи не буде соромно. Це якраз ті справи, які ми робимо щиро, з відкритим серцем. Саме такі відчуття є від першої ночі на Майдані. Ти – крапля в океані. Ти – частинка великої справи, великої місії: не коритися тому, що тобі примусово нав'язують. Я думаю, що саме це і було рушієм тієї першої "ночі непокори", ночі, яка змінила нас. Коли ми взнали, саме на свято Михайла, що влада зупинила курс на євроінтеграцію. Дуже важливим поштовхом революції була думка, що "не так все і погано, я тут не один, є ще люди, яким не байдужа доля країни". І, власне, такі люди й долучалися до Революції Гідності.
Завжди важко починати. Але з Божою допомогою і допомогою небайдужих людей ми, в далекому від столиці Івано-Франківську, теж долучилися до повалення режиму Януковича.
З першого дня ми домовилися, що будемо сповідувати апартійні настрої. Тобто не робити будь-які акції непокори під прапорами чи під егідою якоїсь певної партії. Тому і цілі в нас були не особистісні, а загальні, спільні. Так, це були непопулярні акції, такі як вихід студентів на страйк, створення страйкових комітетів (власне, для координації цих страйків), пропаганда ідеї нескореної нації і духу повстанців. Далі – барикади, перші постріли в Києві, забезпечення наших побратимів бронежилетами, щитами, касками, тощо, які так були потрібні на Інститутській та Грушевського. Цим в основному і займався організований активістами Молодіжний штаб спротиву за сприяння благодійників. Основні здобутки очевидні. Повалення режиму. Надія на нову владу. Але історія циклічна – і борня триває.
Після року, що минув, звісно, страшно дивитися на наслідки, до яких ця революція привела і все ще приводить. Але так має бути. Сталь гартується при високій різниці температур. Так і наш народ зараз відчуває різницю між пострадянським окозамилюванням про "братські народи" і реаліями "імперських марень" сусідів. Байдужість – вбиває. Бачу зараз лише один вихід – жорсткий контроль громадськими організаціями та просто активними громадянами органів самоврядування і влади, починаючи з найменшого населеного пункту. Зробити треба так, щоб в нашій країні не встидно було жити нашим нащадкам. Бо особисто соромно чути від однолітків, що найкращий вихід – це виїхати з цієї країни і жити, не ламаючи собі голову, як завтра прогодувати свою майбутню сім'ю. Інакше не доб'ємося свого. Революція – не закінчена, вимоги – не виконані, винні – не покарані. В цьому і висновки, з яких знаємо, що робити далі. Фронт робіт є. Аби були здорові…
Підготував Володимир Кушніренко