неділя, 26 березня

Як юрист став кіноактором: Орест Ягиш про себе, театр і серіал "Блогер"

Молодий актор Орест Ягиш, виконавець головної ролі у серіалі "Блогер", розповів КУРСу, як юрист став актором, і поділився думками про сучасний український кінематограф та його перспективи.

25-річний Орест Ягиш родом з Надвірної. Сьогодні він актор Львівського Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. Знявся у кількох кінострічках. Головну роль вперше зіграв у "Блогері", пілотну серію якого сьогодні зможуть побачити іванофранківці.

 

– Ти виріс, закінчив школу у Надвірній. Дозволь поцікавитися, як ти потрапив у театр і кіно?

Переді мною постало питання – куди поступати. Думок про акторську освіту тоді навіть не виникало. Я думав, що таку професію можна обирати лише в Голівуді. Переді мною був вибір – юридична або економічна освіта. Я не дуже хотів мати справу з цифрами. Так сталося, що я поступив Надвірнянський коледж НТУ на юриста. Це мені подобалось і подобається навіть зараз. Я добре орієнтуюся в законах.

Я провчився у коледжі чотири роки, після чого вирішив будувати кар’єру юриста. Тоді я поступив в Одеську юридичну академію. Там провчився рік на стаціонарній формі, після чого перевівся на заочну і пішов на роботу по спеціальності.

– Де була перша робота?

Я працював головним юристом в "Теплокомуненерго" в Надвірній. Клопотів там було немало. Затримався там на рік. Мені це подобалось. Все було круто. Але ще навчаючись на третьому курсі в юридичному коледжі, я подумав, що було би кльово стати актором.

 І як юрист став актором?

Трохи смішна історія. В моєму дитинстві фільми були на касетах VHS. На них завжди писали акторський склад, наприклад: Джонні Депп, Анжеліна Джолі та інші. "Та інші" писало майже усюди, і я подумав: оце популярний актор, він всюди є, я хочу бути оцим "та інші". Потім я розчарувався, коли дізнався, що такого актора не було. І все ж я вирішив поступити на акторську спеціальність. Я відчував, що душа лежить до мистецтва.

Вже працюючи юристом, я почав готуватись до вступу на акторську спеціальність. Записався на вокал, на сценічну мову. Почав все "передирати" і серйозно цим займатися. Навіть двічі поступав на омріяні факультети.

– З першого разу не вийшло?

У Львові є майже десяток театрів і кожен із них щороку набирає собі курс у Львівському національному університеті ім. Івана Франка на факультеті культури і мистецтв за спеціальністю актори драматичного театру і кіно. Перший раз я потрапив на курс у Ляльковий театр. Але бути ляльковим коміком я не дуже хотів. Чи то я прислухався до доброї поради, чи серце підказало, але я вирішив ще почекати. Я не подав до вузу документи, а продовжив працювати юристом.

– Другий раз поступати було легше?

Повернувшись до роботи, я продовжив серйозніше готуватися до вступу. В мене була дилема. Десь за півроку я почав сумніватися, чи треба мені акторська майстерність, в мене була зарплата, я сам себе забезпечував. Переді мною на робочому столі стояли з одного боку папери, а з іншого – завдання ЗНО. Я почав готуватися до ЗНО. Подумав, що краще попробувати і програти, ніж не попробувати і жаліти. І я поступив в усі університети, в які подавав документи, але надав перевагу Львову.

– І не захотів навчатися, наприклад, у славнозвісному Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого? Подейкують, що в столиці більше можливостей.

Львів ближче. На той час в мене до Києва не лежало серце. Це дуже велике місто з великою конкуренцією, і дуже легко у ній загубитися. Я і у франківський Інститут мистецтв поступив. Та обрав золоту середину – Львів, культурну столицю України. Дуже важливо, що там українська мова. Я приїхав до Львова, і він мені одразу став своїм, рідним. Я потрапив на курс театру імені Марії Заньковецької, куратором була народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко. Я дуже хотів сюди поступити і набрав максимальні 200 балів.

– Ти відчув, що чимось більшим жертвуєш заради акторської кар’єри?

Я дуже довго мучив себе цим вибором і вагався, як все складеться. Юридична практика стабільніша. Це була впевненість у завтрашньому дні...

– Ти більше не повертався до юриспруденції?

Ні. Але продовжував заочно навчатися в Одеській юридичній академії, а стаціонарно у Львові. Бували такі дні, які бувають лише у дівчат, але в мене це було з навчанням (сміється). В Одесі на сесіях треба було здавати по кілька дисциплін в день, від чого голова йшла обертом. А на акторському факультеті в кінці семестру здавали виставу – творчу роботу усього курсу. Крім того, були і екзамени з дисциплін, які пов’язані з акторською майстерністю, наприклад історія театру, історія мистецтв і тому подібні.

– Молодіжний комедійний серіал "Блогер" розпочала знімати франківська творча група "Lady" та ГО "Skyland" зі Львова. Режисером став Павло Валько. Ти знав цих людей раніше?

Я бачив інші роботи цієї спільноти "Lady". Вони досить непогані. Хоч ці люди і недавно займаються кіновиробництвом, вони працюють швидкими темпами і якісно розвиваються у цьому напрямку. В них ще є своя акторська школа. Я б хотів колись спробувати себе в ролі викладача.

– Як ти потрапив у серіал?

Я навіть не бачив своїх конкурентів. Вони були, але я приїхав із запізненням, бо не міг покинути театр у Львові. Я телефонував і просив, щоб мою кандидатуру все одно розглянули.

– Про що пілотна серія?

Це історія про хлопця, який веде свій відеоблог. На своєму каналі в Youtube він має декілька мільйонів підписників. Він дає поради хлопцям, які не впевнені в собі, як знайти свою половинку. Але головний персонаж не розуміє, що насправді у відносинах не існує правил і не може існувати. Глядачі чітко виконують вказівки блогера і потрапляють у різні кумедні ситуації. Його правила не діють. У фільмі є кілька сюжетних ліній, які з часом будуть розгортатися. Я граю ключового персонажа, який заварив усю цю кашу. І сам потрапляю у дивні ситуації через свої блоги. Але це вже побачите у фільмі.

– Чим тебе зачепив сценарій?

Це глибока соціальна тема, коли є багато людей, які хочуть себе показати і донести цінність своїх думок. Вони отримують задоволення від того, що їх дивляться чи слухають в Інтернеті. З другого боку, є користувачі, які шукають відповідей на різні питання чи навіть вирішення проблем в "гуглі". Вони шукають людей, які їм щось порадять чи підкажуть. Є частина трішечки закомплексованих людей, які бояться щось запитати вживу і впадають у ступор. В основному про таких людей і є "Блогер". Тому це тема, яка зачіпає весь соціум.

– Маєш щось спільне зі своїм персонажем? Пробував вести відеоблог чи писати поради?

Як і багато людей, які мріють стати відомими, я мріяв ділитись своїм досвідом будь-якими способами і не обов’язково лише через блоги. Це свого роду акторський талант "тримати" публіку. Усі актори люблять, коли їх слухають. Тому всі люди трохи в душі актори. А свій блог я би вів, але не знаю, які поради давати людям. Головне, щоб я їх не завів у глухий кут і щоб не вийшло насправді кумедних ситуацій.

– Де проходили зйомки? Скільки часу тривали?

Було кілька локацій – в самому Івано-Франківську, в мікрорайоні "Калинова слобода", на Буковелі. Зйомки проходили в кілька етапів – починали з окремих персонажів, потім залучався весь акторський склад, а вкінці уся знімальна група разом з акторами масовки їхали на "Буковель". Аж в автобусі всі познайомилися. Це був двіж.

Зйомки тривали протягом тижня. Але режисер почав працювати над цією серією досить давно. Ми разом працювали близько року, оскільки це пілотна серія і від її успіху залежать наступні. Ще до цього Павло виношував ідею певний час.

– Як працювалося з режисером?

Працювалося з Павлом Вальком дуже легко, оскільки він вислуховував усі пропозиції і поради. Деякі з них підтримував одразу, а інші пропонував на загальне обговорення, коли сумнівався, тоді рішення приймали більшістю голосів і казали, що це круто. Але режисер все одно залишався головним і втілював все так, як бачив, бо це у першу чергу його задум.

– Що ти здобув для себе під час зйомок?

Я читав сценарій за два місяці до початку зйомок і шукав щось, що я міг би для себе знайти. Так, я відновив навики бітбоксу. Це, до речі, була моя ідея, яка сподобалася режисеру.

 

– В тебе вже є досвід роботи і на сцені театру, і в кіно. Що тобі ближче?

Кіно. Воно легше, і я його більше відчуваю. Це і не секрет, що майже всі, хто поступає на акторську спеціальність, прагнуть зніматися у кіно. І я не був винятком. Зараз я почав розуміти, що театр є складовою кіно. Театр – це більш стабільна система, коли ти кожен день задіяний і ти тримаєшся на плаву. А кіно – це  річ непостійна. На мою думку, для акторів, які знімаються лише в кіно, це велика проблема, бо вони не можуть себе постійно задіювати.

– А в театрі ти завжди маєш бути на сцені? Як це можна поєднувати з кінозйомками?

В театрі ти кожен день рухаєшся, постійно вдосконалюєшся. Коли є змога знятися в кіно, ти переносиш частину набутого досвіду в кіно. Але все ж треба пам’ятати, що кіно і театр – це абсолютно різні речі.

– Нічого взагалі спільного?

Щось є, але різниця у самій грі. Театр – це гіперболізована річ. Коли ти виходиш на сцену, ти показуєш себе трохи гротескно, перебільшуєш. Це закони сцени. У кіно відразу видно, коли актори переграють.

– Твоєю першою акторською роботою в кіно була роль другого плану у кінострічці Вікторії Трофименко "Брати. Остання сповідь". Ти зіграв сина головної героїні  Демійона. Це фільм зовсім іншого масштабу. Наскільки для тебе відрізняється робота на знімальному майданчику повнометражної драми і комедійного серіалу?

На зйомках "Братів" все одразу було серйозно. Фільм мав державне фінансування. На знімальному майданчику працювали найкрутіші оператори, високопрофесійний акторський склад. Якщо я працюю над глибокою драмою, то треба "наживатись" сценарієм. Я початкову версію цього сценарію отримав за півроку до зйомок. Я читав, спілкувався з режисером, вона мені розказувала, якою вона бачить мою роль. Це і була основна лінія – робота режисера з акторами.

У серіалі все трішечки простіше. Це водевіль – легкий, веселий і дуже кльовий. Тут не треба бути "загруженим", а треба бути веселим і самим собою. Легковажний характер головних героїв серіалу часто збігається з характером акторів. Але роль потрібно не лише вийти і зіграти, як цього хоче режисер, а її потрібно розробляти. Основне правило – це дати відповідь на питання: "що я роблю?", "для чого?" і "як?"

– Як ти ставишся до українських російськомовних фільмів. Це сьогодні тренд в Україні чи "погана звичка"?

Я не підтримую українські фільми російською мовою. Вони перестають бути українськими. Часто оператори і знімальна група говорять українською, тоді як актори озвучують російські тексти. Якщо ви живете в Україні, то будьте українцями! Крім того, українське кіно нарешті почало потроху розвиватися. Його раніше було дуже мало. Та й зараз небагато. В нас немало "кіношних" акторів, але вони часто себе гублять по якихось халтурах. На жаль, вони не мають так багато можливостей, де себе можна реалізувати. Якби була можливість знімати більше українського кіно, я думаю, що країна була би не гірша за Францію чи інші потужні європейські країни в плані кінематографа, бо Голівуд перетворив фільми на бізнес, а в нас це поки що престиж.

В Україні непогано розвивається театр, і хотілось би, щоб кіно було на тому ж рівні, навіть вище.

– Кого з українських режисерів відзначив би?

Я, звісно, відзначу мою наставницю в кіно Вікторію Трофименко, режисера стрічки "Брати. Остання сповідь", де я зіграв свою першу роль. Вона довела до мене – як жити і бути органічним в кадрі. Я би хотів попрацювати і з іншими режисерами. Мав досвід роботи у стрічці американської режисерки українського походження Роксі Топорович "Julia Blue". Цей фільм вже готовий, але попереду фестивалі і тому він пізніше буде в прокаті. Це американський фільм – історія про кохання між волонтеркою із Західної України та військовим АТО з посттравматичним синдромом зі Східної України. Робота була важкою через мовні бар’єри, коли знімальна група говорила між собою англійською, польською, російською, українською.

– Івано-Франківськ є на умовній кінокарті України?

Івано-Франківськ почав прогресивно розвиватися у сфері кіно. Я це помітив ще під час презентації фільму "Брати", коли в кінотеатрі викупили усі 500 квитків на прем’єру. Я був шокований після того, як у Львові теж викупили усі квитки, але там був кінотеатр на 300 місць.

Я стежу за роботою івано-франківських театральних діячів, а також як тут роблять кіно. На мою думку, вони піднімають це місто на якісно новий рівень.

– Як актору живеться сьогодні в Україні? Ця професія в задоволення чи для виживання?

Хочеш жити, вмій крутитись! Тут немає якогось правила. Якщо закінчити факультет акторської майстерності і заявити, що ти актор, то можеш так і залишитися актором на папері. Якщо нічого для цього не робити, то нічого й не вийде. Щодня треба вдосконалюватися, вчитися. Юрист – це кльово, але актор – це універсальний воїн, який має робити все і робити це класно.

Розмовляла Олена Бас

КОМЕНТУВАТИ