fbpx

Євроінтеграція мізків

Політика 15:27, 04.03, 2016

Чи зможе Україна на шляху до Європи подолати наслідки культурної травми?

Аби Європа визнала Україну готовою до членства у Європейському Союзі, нашій державі потрібно провести низку кардинальних реформ, оздоровити економіку та подолати корупцію. Аби українці були готовими стати сучасними європейцями, потрібні докорінні зміни у пострадянському способі мислення. Чи спроможемось ми подолати наслідки культурної травми в нашій ментальності? 

 

Країна трьох революцій

 

Співзасновник ініціативи "Нова країна" і член Національної ради реформ Валерій Пекар вважає події на Майдані потрійною революцією:

– Перша – це революція середнього класу проти феодалізму, – пояснює Пекар, виступаючи на Школі міжнародної журналістики в Українському католицькому університеті у Львові. – Люди боролись проти олігархічної системи, за вільний ринок. Друга – українська національно-визвольна, антиколоніальна, антиімперіалістична революція. Ми воювали за звільнення від імперії, її спадщини та тиску. Адже імперії, як ви знаєте, ніколи нікого просто не відпускають. Третя – це революція свідомості, де нове мислення активної громади перемогло старе.

Валерій Пекар

Валерій Пекар

Жоден із трьох напрямків революції не завершений, констатує Пекар. Влада керує громадянами, а не працює для людей, як у розвинених країнах із сильним громадянським суспільством і сформованою політичною нацією. Наслідком цього є середньовічні цінності:

– В Україні діє закрита олігархічна економіка та кланова політична система – неофедодалізм. Через патерналістське мислення люди почуваються підданими держави, а не її громадянами. Країна, що застрягла у середньовіччі, потребує модернізації.

 

Отруєння історією

 

Відсутність сильного громадянського суспільства, міркує історик і публіцист Василь Расевич, пов’язана з історією, а також із тим, як нею маніпулюють. Україні нав’язують образ країни-мучениці, якій весь час заподіювали шкоду. Вдягаючи маску жертви, українці знімають із себе відповідальність.

Василь Расевич

Василь Расевич

Немає, каже Василь Расевич, ні націй-праведниць, ні націй-катів. І взагалі, зводячи нашу історію до національно-визвольних змагань, воєн і революцій, ми забуваємо про мирні періоди, коли, власне, формувалось громадянське суспільство. Іще одна проблема – різниця в ідентичності мешканців різних регіонів, що мають різну історичну пам’ять.

Варто відмовитись від історичних героїв і запровадити мораторій на конструювання історичної ідентичності, – рекомендує Расевич. – Будь-яке бажання нав’язати своїх ідолів іншій стороні викликатиме спротив. Історія отруює нас, ділить, робить слабкими.

Тим часом політичний експерт Євген Магда вважає, що Росія намагається розмити українську ідентичність, використовуючи ті самі методи, що в ХІХ і ХХ століттях:

– Кліше часів Валуєвського циркуляру перейшли до інструментарію НКВС, зовсім не змінившись. З одного боку, це добре, тому що можна зрозуміти російську логіку. З іншого, видно, що ці люди не збираються нічому вчитися. Наприклад, поширена практика – дискредитація історичних персонажів: подивіться, скільки бруду росіяни виливають на Шухевича, Бандеру, Мазепу та інших лідерів нашого минулого.

 

Культурна травма по-українськи

 

Суперечливі трактування та символічне переосмислення минулого – чинники дезорієнтації суспільства, що є симптомами культурної травми. До такого висновку дійшов польський соціолог Пьотр Штомпка, спостерігаючи за суспільством своєї країни в час реформ.

Пьотр Штомпка

Пьотр Штомпка

Культурною травмою Штомпка називає зсуви в соціальному середовищі, що змінюють умови життя і правила гри. Ознакою травми є виский рівень недовіри в суспільстві, песимістичний погляд на майбутнє, ностальгія за минулим, емоційна переоцінка історії, політична апатія. Зараз Україна у стані переходу від традиційного суспільства до модерного, від пострадянської ментальності до європейської.

Соціолог зі Львова Вікторія Середа, досліджуючи ідентичність українців, виявила, що їхнє самоусвідомлення ще не сформоване. Локальна ідентичність відіграє значно більшу роль: людина ототожнює себе в першу чергу зі своїм містом і країною, а вже потім із Європою. Натомість відбулась консолідація української політичної нації. Після Майдану, за словами Середи, в суспільстві почалось формування нового креативного класу – це переважно молоді люди, що активно залучаються до громадської діяльності.

 

Реформи проти патріархальності

 

– Радянський Союз заклав у наші країни складні, хибні механізми мислення, сформував ментальні особливості, які навіть сьогодні складно подолати, –  говорить Звіад Корідзе, грузинський журналіст і громадський діяч. – Наприклад, люди у Грузії дуже прив’язані до землі. Нинішня влада навіть оголосила мораторій на її продаж іноземцям. Таким чином ми закрились у своєму середовищі, варимось у власному соку. Відмежувавшись від нових викликів, а разом із тим – інвестицій, ми створюємо ґрунт для корупції: продавати землю доводиться місцевим багатіям.

Звіад Корідзе

Звіад Корідзе

Передумови для цієї проблеми створив… Сталін. Людей, які мешкали в селах, радянська влада в межах "модернізації" силоміць вивозила до міст. Проте вони не урбанізувались і зберегли ностальгію за життям у селі, на власній землі.

Інша проблема, з якою доводиться боротись Грузії на шляху до євроінтеграції, – корупція. У патріархальному суспільстві людина шукає патрона: людину, яка захистить, підтримає, домовиться, проведе. Патрон потрібен навіть тому, хто впевнений у своїх силах, каже Звіад Корідзе. Саме в патріархальному мисленні коріниться явище злодіїв у законі – кримінальних авторитетів, що поєднували правосуддя, правду, справедливість і безпеку. Таке альтернативне правління завжди виникає там, де є дефіцит нормального демократичного розвитку.

– Перші спроби модернізації у Грузії полягали якраз у боротьбі зі злодійським світом, – розповідає Корідзе. – Дехто казав, що не можна так грубо поводитись із традиціями. На тлі боротьби зі злодіями зросла роль церкви, адже вона є патріархальним інститутом і добре почувається в суспільстві, де люди потребують патрона.

Так влада, опозиція і церква у Грузії стали свого роду замінниками злодіїв у законі. Згодом влада й опозиція помінялись місцями.

 

Руки Бога

 

– Україні потрібні реформи, щоб нарешті подолати корупцію, створити постмодерний вектор і змінити систему мислення, – каже Звіад Корідзе. – Над демократією в країні треба працювати, оскільки демократія не має початку й кінця. Це тяжка робота. Якщо ти не готовий будувати демократію сьогодні, ти ніколи не будеш до цього готовий.

На тому, що Україні потрібні реформи – проекти, команди, комунікація, боротьба з корупцією, розвиток нової культури та заохочення нових людей, – наголошує й Валерій Пекар:

Україна має консолідувати зусилля й боротися, адже в нас є для цього всі ресурси й можливості. Наша країна посідає двадцять сьоме місце у світі за індексом креативності. Тож у нас достатньо сил, щоб збудувати нову державу.

Євромайдан обличчя

Фото ВВС

Він радить перечитати вірш "Каменярі" Івана Франка – мовляв, це докладна інструкція для нашого випадку.

Запам’ятайте: у Бога немає рук, окрім наших, – додає Пекар. – Треба бути активними і своїм прикладом змінювати країну, надихаючи людей. Будьте пасіонаріями, які ведуть за собою інших. 

Катерина Старокольцева, для КУРСу

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: