Неочікуваний візит
Кілька годин в дорозі – і заїжджаємо на територію Залучанського дитячого будинку-інтернату. Зовні тихо, спокійно, прибрано. Заходимо в приміщення – і одразу з різних кутків до нас починають сходитися та сповзатися маленькі люди…. Коли бачиш їх вперше – отримуєш шок: невже так може бути? Частина дітей ходить, інша – в інвалідних візках, кілька пересуваються по підлозі на руках. В їхніх очах – і радість, що до них приїхали, і страх перед незнайомцями, і цікавість, і здивування.
З’являється чергова медсестра, питає, хто ми, звідки приїхали, для чого і чому не попередили. Просить подарунки залишити в машині, доки не узгодить наш візит з керівництвом закладу. Викликає старшу медсестру, у якої вихідні, та телефонує до директора інтернату Миколи Сухолиткого. Він перепитує: хто, звідки і навіщо. Дізнавшись, що серед гостей є журналісти, строго забороняє пускати нас всередину, коментувати, знімати та навіть передати подарунки безпосередньо дітям. Медсестра мало не в сльозах просить нас не заходити: боїться втратити роботу.
Проходимо в кабінет старшої медсестри. Попри те, що її у вихідний терміново викликали на роботу, розмову веде невимушено. Ми вивідуємо потреби будинку-інтернату і чим допомогти наступного разу. Під час бесіди жінці надзвонює директор. Вона не настільки катогорична, як інший персонал, і каже, що роздати подарунки дітям можна, але знімати їх забороняє, адже, за словами жінки, діти можуть перехвилюватися і потім не заснуть. Тоді доведеться колоти їм заспокійливе. Свої слова підкріплює витягами зі статті 6 Закону України "Про психіатричну допомогу":
"Медичні працівники, інші фахівці, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, та особи, яким у зв'язку з навчанням або виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов'язків стало відомо про наявність у особи психічного розладу, про факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також інші відомості про стан психічного здоров'я особи, її приватне життя, не можуть розголошувати ці відомості…" – зачитує сестра.
Ми пояснюємо, що приїхали не за діагнозами вихованців, а оглянути умови, в яких проживають сироти-інваліди та по мірі можливостей допомогти як самим дітям, так, можливо, і персоналу. На зйомку знову отримали тверде "ні". Але нам все-таки дозволили зафіксувати, як передаємо іграшки безпосередньо дітям.
Діти-сироти-інваліди
Заносимо іграшки до кімнати, де знаходяться діти, які можуть самостійно пересуватись на ногах, руках чи за допомогою спецзасобів. Одразу питають, звідки ми приїхали. "З Івано-Франківська" звучить для них однаково далеко, як і "зі Львова" чи "з Польщі", неймовірно радіють подарункам і охоче їх приймають. Ми надовго не затримуємось, щоб ні в якому разі діти не перехвилювалися від нового знайомства.
Йдемо далі до "лежачих" пацієнтів, які більшість свого часу проводять у ліжках на другому поверсі. До кожної з кімнат, які нам показує персонал, заходимо швиденько, роздаємо іграшки та, перекинувшись кількома словами, одразу виходимо.
Лише в одній кімнаті діти розговорилися. Улянка малює і просить привезти їй наступного разу альбом і фломастери. До розмови підключається Міша. Він розповідає про сенсорну кімнату, в якій від недавнього часу мають можливість займатись деякі діти. Проте сам Міша в ній не був, адже, на щастя, йому не треба. Хлопець просить привезти комп’ютерні ігри, адже у закладі є ноутбук. Також є планшет. Але діти хочуть більше новітніх технологій.
До слова, чимало людей, спілкуючись з Мішою, замислюються, а чи місце йому в цьому закладі? Адже хлопець достатньо самостійний. Зовні жодних фізичних вад не помітно, спілкується нормально, лише при тривалій розмові помічаються легкі відхилення, проте враховуючи, в якому середовищі хлопець живе та з якими дітьми спілкується, це видається не таким вже дивним.
Цього дня на вулицю діти не виходили. Персонал каже, що влітку кожного дня вихованці будинку-інтернату гуляють, а ось в холодну пору складніше, особливо тим, хто повзає на руках.
В тих кімнатах, які нам показали працівники будинку-інтернату, зроблені сучасні ремонти, є телевізори. На роздуми наштовхує лише відсутність засобів, за допомогою яких персонал міг би "розминати" лежачих вихованців, не давати їм залежуватись, оскільки процедури для них проводяться лише у будні дні, коли працюють усі лікарі, реабілітологи та волонтери.
До кімнат, в які нас допустили, зазвичай запрошують усіх гостей, благодійників, офіційні делегації, які перевіряють Залучанський дитячий будинок-інтернат та оцінюють якість роботи керівництва. До інших кімнат вдається потрапити не всім гостям. Проходячи по коридору, крізь напіввідчинені двері видно, що там до сучасних ремонтів не дійшло.
Благодійники
Важливу роль у житті, функціонуванні і покращеннях, які відбуваються в інтернаті, відіграють благодійники. Вони вкрай зацікавлені в тому, щоб допомога діставалася діткам та приносила користь. Деякі вже роками їздять до Залучанського дитячого будинку-інтернату і погодилися розповісти про нелегку співпрацю.
Зокрема, чималий внесок зробили волонтери БО "Українська благодійницька мережа". Хоча нерідко їхні пропозиції керівництво закладу зустрічає з опором або й з недбалістю.
Так, у квітні 2014 року благодійники подарували спеціально підготовленого для іпотерапії (лікувальної верхової їзди) коня, а також організовували щотижневу роботу в дитбудинку фахового іпотерапевта протягом травня-вересня. Однак персонал дитбудинку не спромігся готувати вихованців на ці заняття. Попри створені "на папері" постійні групи дітей для іпотерапії, фактично на заняття давали щоразу інших вихованців, що неприпустимо, враховуючи необхідність проведення постійної роботи з конкретною дитиною для досягнення результатів. Дитбудинок не створив нормальних умов для перебування коня, а також не забезпечив його харчування. Тобто цією допомогою благодійників знехтували, що змусило їх забрати тварину і передати її в інший інтернатний заклад.
Відео: "Українська благодійницька мережа"
А нещодавно благодійники подбали про облаштування сенсорної кімнати для роботи з дітьми, які мають фізичні та інтелектуальні вади. А ось керівництво закладу довго вагалося щодо виділення приміщення для цього. Спочатку благодійники отримали листи з відмовою від обладнання і проханням не втручатись у роботу інтернату. Проте після втручання Департаменту соціальної політики Івано-Франківської ОДА рішення поміняли.
Окрім цього, у дитбудинку тривалий час не працює басейн, який є ефективним реабілітаційним інструментом. Волонтери "Української благодійницької мережі" пропонували допомогти у відновленні роботи басейну і тут отримували одні відписки. Основний аргумент – немає можливості опалювати таке велике приміщення і потрібно зменшувати споживання природного газу. Благодійники ж і досі готові збирати допомогу цілеспрямовано на усі потреби, пов’язані з роботою басейну, у тому числі й на опалення.
До слова, у зв’язку з економією інтернат, як і інші заклади бюджетної сфери, ближчим часом мав би перейти на альтернативні джерела енергії. У вересні було підписано договір з сумнівною фірмою ТОВ "Екозернофрукт" про встановлення твердопаливного котла та надання послуг теплопостачання. Ліцензія фірми на проведення відповідних робіт зареєстрована на жінку, яка про це навіть не підозрювала. Наразі приміщення опалюються за допомогою газових котлів.
Волонтери "Української благодійницької мережі" відзначили й ряд інших недоліків, над якими, на їхню думку, не працює адміністрація.
Зокрема, у Залучанському дитбудинку потрібно якомога більше робочих рук. Хоч зараз тут на 134 дитини працює 136 осіб персоналу, цього недостатньо для роботи із тими вихованцями, котрі мають складні вади і потребують щоденної і клопіткої роботи з ними.
Благодійниця Г. допомагає не лише цьому інтернату, а й має справу з іншими закладами та має досвід роботи з паралізованими людьми. Вона зазначає, що для безперервної роботи з лежачими дітьми докладати особливих зусиль чи навчатися складним методикам персоналу не обов’язково (хоча було би бажано). Достатньо опанувати кілька простих вправ, для виконання яких потрібно лише бажання працівника. Вона відмітила, що персонал не надто цим переймається.
Позитивною є практика залучення до роботи із вихованцями благодійних організацій та волонтерів. Серед них є такі, що вже працюють у дитбудинку кілька років. Їхня праця дала свої позитивні результати. Однак адміністрація нічого не робить для розширення цієї позитивної практики. Можливо, це пов’язано із небажанням сторонніх "очей і вух", які б одночасно відігравали роль незалежних спостерігачів від громадськості за роботою штатного персоналу дитбудинку. Нещодавно Микола Сухолиткий на зустрічі із волонтером "Української благодійницької мережі" запевнив, що готовий надати право громадського контролю організації, тобто щоб волонтери могли приїздити у дитбудинок без попередження. Проте офіційний документ (договір, який передбачає умови контролю за використанням переданої благодійної допомоги) зі сторони дитбудинку з незрозумілих причин так і не підписали.
Не співпрацює із Залучанським дитячим будинком-інтернатом "Мальтійська служба допомоги". Відома акція "Святий Миколай іде до сиріт" до цього дитбудинку так і не доходить, адже керівництво не дає можливості волонтерам виконати умови цієї акції. Традиційно вихованці інтернатів пишуть листи до святого Миколая, "мальтійці" збирають подарунки, про які просять сироти, потім передають їх, фіксуючи це на фото. Залучанський дитбудинок – єдиний, який відмовився фотографувати дітей з подарунками. Сумніваючись, чи подарунки і справді доходитимуть до дітей, "мальтійці" тимчасово не співпрацюють з інтернатом.
Є ще ряд благодійників, які нарікають на те, що не до всіх вихованців Залучанського дитбудинку можна потрапити, а також на те, що керівництво закладу рідко коли виходить з ними на контакт.
Втомившись від частого "вмовляння" керівництва сиротинця про прийом благодійної допомоги і бюрократичної форми спілкування з адміністрацією, волонтери "Української благодійницької мережі днями заявили: "Ми не можемо далі працювати з теперішньою адміністрацією Залучанського дитбудинку і будемо ініціювати звільнення директора Сухолиткого М. В., його заступника Юрійчука І. М. та лікаря-педіатра Лазаренко М. П.!… Найближчим часом ми направимо до правоохоронних органів повідомлення про вчинення, на нашу думку, у Залучанському дитбудинку кримінальних правопорушень – злочинів, передбачених статтями 137, 140 та 367 Кримінального кодексу України".
Місце чи місія?
У порівнянні зі своїм попередником Микола Сухолиткий таки щось зробив для дитячого будинку. Насправді, найбільше його досягнення – це прийняття допомоги від благодійників. Навіть господарство, яке приносить користь інтернату і яким так пишається директор, значною мірою справа рук благодійників. Міжнародний благодійний фонд "Добробут громад" реалізував проект "Сільськогосподарські тварини для дітей Залучанського дитячого будинку-інтернату" з червня 2005 року. Раніше, за словами очевидців, у сиротинці розкрадали гуманітарну допомогу "по-чорному". Тепер стало трохи краще.
Стурбовані долями вихованців інтернату благодійники не зважають на інтриги, що відбуваються в стінах закладу. Вони кажуть, що і персонал, і волонтери, які там працюють, просто остерігаються, щоб не стало гірше. Адже після усунення з посади Сухолиткого місце може зайняти його заступник Ігор Юрійчук. Про заступника в інтернаті вимовити бояться бодай слово. Він обіймав цю посаду ще до приходу в інтернат Сухолиткого. Чимало благодійної допомоги проходило саме через його руки…
Микола Сухолиткий останнім часом стурбований – в області зацікавилися його "успіхами". На останній сесії облради мали заслухати його звіт, але до цього ще не дійшло. Контракт, укладений з ним до 31 грудня 2014 року, можуть не продовжити. Зараз він намагається заручитися підтримкою чиновників та депутатів, щоб не втратити робоче місце. Аргументує тим, що на його місце "мітять" інші люди.
Все це дивно і сумно виглядає збоку. Бо якось хочеться думати, що така робота, з такими дітьми – це не місце. Це місія.
Допомогти Залучанському будинку-інтернату можна через Українську благодійницьку мережу або пожертвувавши кошти безпосередньо закладу:
– одержувач: Залучанський дитячий будинок-інтернат;
– код ЄДРПОУ: 03188725;
– № рахунку: 35429301049006;
– банк: УДКС України в Снятинському районі;
– код банку (МФО): 836014;
– призначення платежу: благодійна допомога.
Олена Бас