Остатні дні перед виборами єк раптовий ступор: усі програми понаписані, поштівки і продуктові набори роздані, усі діти трудящих з’їздили задурно на курорт. Хто єк міг вже отримав від кандидатских щедрот. В принципі, всьо зроблено і кардинально щос поліпчити теперка не мож – мож, хібашо, кардинально зипсувати. Шо буде далше – невідомо аж до ночі з неґілі на понидівнок.
Наше провінційне Прикарпаттє видбуло кампанію в цілім чємно і миром. Специфіка побожного ригіону накладаї свий видбиток на вибори, бо не варто забувати, що ти самі люде, єкі задешево женут ліс-кругляк за границю, вділєют і трохи на будову церкви. Того в нас завше немаї жорсткости, єка властива навіть наддніпрянцєм, не кажучи вже про жителів східніших областей.
Безумовним лідером побожности і абсурду стала “Свобода” в цілому і Руслан Марцінків, поокреме. Освєченнє ліфту поповнило собов Національний фонд виборчих перлів. І, відав шо, панотцу, єкий узєв учєсть в обряді, варто замислитиси, чи не знаходитси вин за крок вид освєченнє ракєтних комплексіу. Загалом, интересно, єк “Свобода” из щирим напором імбецила робит кроки, єкі відвертают від неї адикватних людий. Хочь за ривнем ідіотизму предстауникам “Свободи” Прикарпаттє шє дилеко до львівскої Ірини Фаріон чи столичьного мажора Ігоря Мирошниченко, але напрємок партія узєла чіткий. У небуттє.
Молодий “Укроп” замість того намагавси сподобатиси нам свойов псевдоєвропейсков прогрисивніскю. Из бигбордів та шпальт на нас дивилиси: жинки (40% у списку, про шє гордо повидомлює остатна ґазета, принагідно натєкаючи на “деєкі инчі партії”, що не дотрималиси гендерної квоти), волонтери, вояки, активісти, родичі загиблих активістів, самооборонці і навікь єден инвалід – єк би це цінічно не звучало, потрібний партиї лише в ций якости. Таков собі “виборчьов міні-фішков”, єка шє раз має засвідчити прогресивніскь та європейськіскь політпроекту. Здаєтси, лише в двох обласних центрах “укропівці” всерйоз вирішили посадити своїх мерів – і разом з Дніпропетровском Франкіуск теж отримав цисю сумнівну чєсть. За Київ не будимо – там група “Приват” скоріше пробуї сили, розгортаючі мережу пид парламентські вибори наступного року, про єкі вже кажут майже єк про доконаний факт.
Нічим нам не запамніталаси “Батьківщина” і “Самопоміч”, єкі рухалиси по інерції. Хтос осідлавши улюблену популістичну тему тарифів, хтос взиваючи до «вибору єк свідомого акту» і ніби натєкаючі, шо при такій постановці питаннє єдиноправильна відповіґь маї поєвитиси майже рєфлекторно.
«Солідарність», вірне чадо Петра Олексійовича, проспекулювала на темі «ворога біля воріт», бо спекулювати на чомус иншому важко. Почєтковий слоган «бороґьба з корупційов – справа кождого» на бигбордах президентского блоку викликав такий стійкий дисонас (відав і в партійців теж), шо доста швидко був замінений на мантру “збережемо-врєтуємо”. Півтора роки провалу, Іловайск і ригіонали в списках є не надто переконливим аргументом для конструктивного діалогу. Того заспів «Солідарності» не змінився від позачергових парламентских: «під час війни владу не критикуют» – що, насправді, означає традиційне “війна всьо спише”.
В якості «важкої артилерії» Петро Порошенко десантувавси на Прикарпаттю ЛІЧНО, єк раз під вибори – зустрітиси, промовити та наголосити. Публіка троха розчярована і змістом візиту, і їго форматом. До того ж ми очікували приїзду «зоряного» Міхеіла Саакашвілі, їкому теж скоро вже не буде шо губити в плані іміджу. Тож міг би і завітати до “столиці Карпатів” наостаток. Але Міхо чогос до нас не завітав…
Місцеві вибори 2015, єкі мали ніби підсумувати «реформаторский рік», єкий почавси в травні 2014, стали таков самов імітаційов, єк і вибори президента і парламенту. Квазі «реформаторский рік» завершуєтси контрреволюційов. Верхи думают що «розрулют» фазу вибуху, і низи закипают у ненависти до «всих тих», коли бажаннє помсти починаї перекривати запит на справедливість. Глибоку державну кризу спробуют рішити наступного року за допомогов чіргових позачіргових виборів до Верховної ради, які тіко поглиблют кризовий стан. Політики будуть шукати, щоб такого сказати востатне виборцєм, аби ми повірили. Але слів забракне, ми не повіримо. І тоді начнут говорити штурмгевери.
Попередні послання Алоїза Дземброні читайте тут: Зазераючи в берду, Ворожіннє та виборчий процес, Вітер майбутнього.