Ялинки в Україні – наймістичніші рослини. Вони примудряються пророчити навіть у вінковій іпостасі, епічно валячись на голову президента-нікчеми. Що вже казати про падіння цілого дерева. Я б на місці батьків міста негайно збирав позачергове молитовно-покаянне засідання міськради та йшов із прощею до якоїсь із принагідних святинь. Як на мене, знамення чітке – Франківську варто готуватись до попандосу.
Про погані знамення знали й давні люди. В історичних хроніках Тита Лівія можемо прочитати, що народ і Сенат Риму свого часу лякались попадання блискавок у дах Капітолійського храму, народження двоголових телят та невмотивованих переміщень зображень богів. Що призводило до таких знамень? Римляни вірили, що боги-покровителі у такий спосіб попереджали про небезпечне зниження рівня побожності, що наражало грішну римську людність на колективне покарання у вигляді неврожаїв, епідемій та ворожих вторгнень.
Так, каже мій приятель, маєш рацію. Те, що у нашому місті підупала побожність, каже він, видно неозброєним оком. Перехожі, крокуючи повз церкви, хрестяться вкрай недбало. Таке враження, що не хреста кладуть, а мух відганяють. Деякі з вертепів совають містом у цілком постмодерністському стані і колядки співають з підозрілими завиваннями. А зірки в них на палях, каже, нагадують зовсім не Віфлеємську зорю, а гібрид язичницького Сварога та ротарійської шестерні. Й під гібридом тим пропустити чарчину-другу не лише дозволено, але й доречно. Тому в хатах захитані вертепники чисто нахабніють й вимагають в ґаздів грубі гроші.
Я заступаюсь за вертепників. Кажу, що свято є святом, а на зірку ніхто канону не встановлював. Зубів не має, та й добре. І побожність, кажу, у нас мощно зростає, і постмодернізм загнано під віник, і ягнятам мирним коляду щиро роздано, і міський бюджет з належними приспівками прийнято. Й взагалі, кажу, треба менше пити. Тоді й шестерні в картонних зірках не ввижатимуться. Все ніби чьотко, ось лише ялинка нає… себто впала.
Отож-бо, каже приятель, а в самого сльози на очах. За що, типу, боролись… Чи то ялинки йому шкода, чи то згадав про неофіційний курс гривні в обмінниках. Дивиться на мене приятель чесними спитими очима, а в них бринить-сяє попередження: недарма, недарма та синюшна йолка гепнулась. Щось буде, бігме.
Приходжу додому, сідаю за комп й намагаюсь у новинах знайти підтверджуючі (або ж спростовуючі) знаки. А там лише про інновації та реформи. Про реформи та інновації. Ну ще, зрозуміло, про прояви сільської духовності: типу нестримної свекрухи, що прибила невістку при розподілі весільних подарунків. Жодних проявів малого міського апокаліпсису. Та й який може бути в нас апокаліпсис? Сніг зійшов, і місто виглядає так, ніби вже три апокаліпсиси пройшли по ньому брудними чоботами.
Значить, попандос підкрадається непомітно. Підповзає на м’яких тигрячих лапах. Щоби не сполохати здобич. Щоби не спровокувати тих, хто може зіпсувати несподіванку. Може, це якось пов’язано з роком Вівці? Що там було поганого з містом в роки Вівці? Повені? Жодного збігу. Пожежі? Велика пожежа 1826 року сталась під знаком Собаки, а Мармулядова пожежа 1868 року – під Драконом. Зате між ними була пожежа 28 квітня 1835 року. Якраз у рік Вівці. Нам слід напружитись наприкінці квітня? А в 1907 році (також Овечий рік) згорів пасаж братів Гартенбергів. При всьому тому чіткої залежності не прослідковується.
А може, астрологія тут ні до чого. Може, символічне падіння новорічної вертикалі натякає на інше лихо – на те, що поступово падають вертикалі нашого буття? На те, що ми стаємо дуже банальними, ми рухаємось в бік звичного, і "унилого лайна" навколо нас більшає з кожним днем? Й жодна війна не здатна розвіяти тумани з запахом "олів’є" і перегару над тим мілким дрібнобуржуазним болотом, у яке повільно та незборимо перетворюється місто.
Тут приходить позитивно налаштована дівчина і підбадьорює: все фігня, каже. Адже ялинка впала напрочуд вдало. Нікого не вбила, не скалічила. От якби вона довбанула по голові когось з нічних перехожих, то був би направду поганий знак. А так, переконана дівчина, знак є добрим. Ота фалічна хвойна інсталяція, каже вона, була найбридкішою міською ялинкою останніх десятиліть. Її падіння – перемога вітру над несмаком. І, взагалі, в місті стало легше дихати. Хай живе горизонталь!
Ну-ну, мурмочу я, ошелешений таким поворотом малого урбаністичного символізму. Хай живе.
Хоча мені, невиправному, вертикалі подобаються більше.