В ескімосів є 50 визначень снігу.
В любителів полунички – 50 відтінків сірого.
Цілу купу категорій людей ми намагаємося впихнути у визначення "турист на Дністрі".
Тут вам і пішохідні,
і на колесах,
і шо на колесах в іншому сенсі слова (їм подобається робити то на природі),
і вузькоспеціалізовані (спелеологи, дельта-, парапланеристи),
і шукачі військових/природних скарбів,
і рибалки, і фотомисливці, і алканавти, і езотерики,
і і і.
Жоден із цих "туристів" не є головним винуватцем, "чого сміття на Дністрі".
***
Комерційному туристичному організатору є невигідним залишати після себе сміття. Того що наступного тижня він буде водити нового туриста по тих же стежках, стоянках. А клієнт сміття дуже не любить. Популярним є шукати не чаплю в небі, а целофановий пакет у воді. Тоді заводиться "балада про сміття" – про водоспади, скелі, природу турист нічого не знає, а з теми про сміття на Дністрі легко перескочити на улюблену савченку.
Організовані туристичні групи не мають можливості смітити. В них є гід з нагайкою або гід-інтроверт, який прибере за ними.
У водному поході сміття сортується на ОРГАНІЧНЕ:
Його залишають в кущах (з’їсть корова) – а жадібний я піду в село, поміняю лушпайки від картоплі на огірки.
І НеОРГАНІЧНЕ. Пластик-скло в сміттєвих пакетах вивозиться з собою.
Поширена раніше ганебна практика закопувати-спалювати сміття останніми роками рідкісна (серед професійних туристів). Так можуть грішити ентузіасти самодіяльного туризму, що палив, пале і буде палити, – але з ними ведеться виховна робота.
Досвідчений гід знає, що сплавлятися треба по фарватеру – розбухла здохла свиня на відстані 100 метрів виглядає майже як камінь.
Смітять автомобілісти – їм гидко своє сміття прибрати в свою чистеньку, вимиту у Дністрі машину. Дуже багато смітять рибалки.
Взагалі, до того часу, як я сплавляв групу ортодоксальних євреїв, вважав, що українці дуже багато смітять після себе. Але в порівнянні наші люди дуже, дуже охайні.
***
Кількість сміття, яке селянин викине в річку вниз по течії, дорівнює кількості сміття, яке припливе до нього зверху по течії.
Є два джерела, які б’ють сміттям в Дністровський каньйон:
– стихійні смітники біля сіл безпосередньо в каньйоні;
– сміття, яке змивається в Дністер під час злив зі стихійних смітників вище каньйону.
Перші в році паводки на Дністрі, з підняттям води на 4-5 метрів – на початку червня (часто весняних просто немає). Саме тоді міріади пляшок з Прикарпаття змиває в Дністер.
Фото Петра Площанського
Сміття, яке не зачепиться за гілки верболозів, не висіється на берегах, – допливе і навічно заакумулюється в Дністровському водосховищі.
Паводковий режим ускладнює спорудження інфраструктури для туристів на березі Дністра – все, що набудовано, прийде вода і забере.
***
Кажуть, румуни виловлюють все пластикове сміття, яке українці викидають в річку Тиса, переплавляють на тазіки, посуд – і продають назад в Україну. Було б цікаво, коли в червні в Дністровський каньйон буде нестися пляшкова орда, – не пустити, виловити її за румунською технологією.
Сміття на Дністрі – вічний двигун для економіки Тернопільської області. Вирубають ліс у Карпатах, вичерпають корисні копалини, але сміття по Дністрі – невичерпне. Селяни придністровських сіл як викидали його, так будуть викидати все більше. Того що так було завжди.
Єдине, що тип сміття змінився – якщо раніше викидали лушпайку від бараболі, зараз – лушпайку від миючого засобу. Пластикове сміття на Дністрі – це як трипільські глечики, наш месидж для майбутніх поколінь.
Саме думку цих селян, в першу чергу сільських голів та депутатів, купляють лобісти ГЕСів. Бо вони – територіальна громада. Так, серед них теж є нормальні люди (і є свині серед туристів), але саме від імені "громад" виступають ті квазіполітики, яким совість злиплася. А турист – то шось таке дурне, патлате, в кольорових шмотках. Мандата в нього нема. Від нього лиш сміття.
Є легенда, що одного дня всі викинуті в Дністер пляшки припливуть вверх по течії і обліплять собою тих, хто їх викинув.