Недавно моя старша донька читала "Коротку історію майбутнього" Жака Атталі і спитала, мовляв, чому дітям не викладають соціальні науки так просто, як написана ця книга? Навіщо завчати дати з історії, не розуміючи логіки процесів? До того ж, складається враження, що й вчителі не дуже її розуміють.
Навіщо 11 років викладати англійську в школі, якщо за місяць-два на звичайних курсах дитина починає розуміти логіку мови і починає говорити?
Який сенс в інформатиці, де дітей у 15 років вчать користуватися електронною поштою і вимагають на папері, сцуко, написати алгоритм цього користування? Це дітям, які вже в 4 роки качають на смартфони? Словом, привіт з 90-их.
І от ми повинні серйозно обговорювати, чи буде сенс в тому, проведуть діти в цих дисциплінарних закладах 11 років чи 12?
Я вас благаю, не забивайте голову дурними питаннями. Краще подумайте про інші, реально значно серйозніші проблеми.
Наприклад, кумедно, що багато 30-40-річних українців справді не розуміють, що ніяка пенсія їм не світить в країні, де індекс фертильності 1,2, а всі, хто генерує капітал, ідеї та інші корисні субстанції, гострять лижі і втікають за кордон.
Замість того, щоб промивати мізки байками про 12-річну освіту, краще би ввели у шкільну програму одну задачку з арифметики.
Вона має звучати приблизно так: у 2035 році населення України складатиме, скажімо, 30 мільйонів осіб, з них 15 мільйонів – похилого віку, 10 мільйонів – дорослі, 5 мільйонів – діти. Питання: яка пенсія буде у 15 мільйонів пенсіонерів за умови, що 10 мільйонів дорослих повинні прогодувати ще 5 мільйонів дітей?
Яка зарплата має бути у середньостатистичного українця в 2035 році, щоб прогодувати 2,5 утриманця і при цьому нормально жити?
Як така держава з таким соціальним навантаженням в принципі буде здатна виконувати базові функції без залучення ззовні робочої сили?
Гострота питання зростає, коли ми беремо до уваги, що сьогодні тільки 2 мільйони українців генерують капітал.
Що станеться з державою, якщо кількість цих людей зменшиться вдвічі до 2035 року? Або втричі?
Про це треба говорити зранку й до вечора на шустерах, свободах слова та інших шоу, де розвішують лапшу про медові ріки і швидке позбавлення від негараздів та створення раю на землі.
Бо країна, яка займає перше місце у світі за темпами вимирання, має пилинки здмухувати з тих, хто здатен забезпечити безпорадну, непродуктивну і вимираючу більшість їжею і хоча б мінімальним ресурсом з допомогою високопродуктивної меншості. Якщо Україна в принципі хоче жити, вона має думати про таку меншість, розширювати цей прошарок і робити все, аби він почувався тут сухо і комфортно.
Інакше через 20 років буде український пенсіонер стояти раком, виколупуючи свою пенсію з землі у вигляді "соціальної бульби" і мріючи про медові ріки, які ось-ось потечуть, тому що Грицько Мудрий сказав, що кожен пенсіонер має право на субсидії, пільги і продуктовий пакет на Різвдо і Великдень.