вівторок, 21 лютого

Чи складно бути ар(т)хеологом?

Сергій Григорян Художник.
Надто багато питань і надто мало відповідей – довкола "Маргінесів" і "Ар(т)хеології".

Днями в Івано-Франківську в галереї "Маргінеси" відкрилась виставка під назвою "Ар(т)хеологія. Коротка історія станіславського сучасного мистецтва". Куратори проекту – мистецтвознавець, художник, директор Центру Сучасного Мистецтва Анатолій Звіжинський і молодий, проте досить відомий художник Євген Самборський.

Отже, відкриття сталося, і виставка на певний час викликала жваве обговорення у місті. Проект цікавий, прийшло багато місцевих митців, поціновувачів, журналістів, та й просто звичайних людей, котрі в такий – не найгірший – спосіб вирішили заповнити вечір п'ятниці.

Безумовно, в галереї було на що подивитися: середовище, переповнене творами мистецтва різних авторів, які жили і творили, живуть і творять у нашому місті. Серед них багато зірок легендарної "Імпрези" – міжнародного мистецького бієнале, яке з успіхом відбувалося у 90-х роках у Франківську. Також були викладачі Інституту мистецтв, а ще просто таланти з народу. 

І ніби все красиво, концепція, закладена кураторами, доволі широко і в доступній формі пояснює цю класну еклектику арт-об'єктів.

Але залишається багато запитань до авторів проекту.

Чим саме керується організатор, чи то пак куратор, при відборі творів мистецтва до експозиції? Археологія чи Артеологія? О'кей, представлені різні покоління, проте за якими критеріями відбиралися роботи? Бо концепція від Євгена Самборського пропонує дуже розлогий контекст, у який можна вкладати будь-які твори образотворчого мистецтва або хоч навіть і вироби народних майстрів. "Мені цікаво було дослідити і змінити процес у візуальному мистецтві Івано-Франківська", – каже співорганізатор виставки Євген Самборський у одному із інтерв'ю. Проте як його проект може повпливати чи змінити ситуацію у місті, де директором ЦСМу можуть призначити чарівну юну особу, безмежно далеку від проблем сучасного мистецтва і від арт-тусовки, що формувалась роками? Що може змінити у місті просто класна підбірка робіт класних місцевих авторів, які і так до цього часу виставлялися багато разів в подібному складі, місцях, послідовності і яких всі, хто хотів би побачити, вже бачив? Де нові поєднання творчості людей, які не пересікалися між собою – в стильових напрямках, в спілкуванні і пиятиці, просто у повсякденному житті? Як взагалі працює механізм долучення куратором митця до святая святих – участі у колективній чи груповій – як вам зручніше – виставці?

Добре, на хвилинку уявімо себе організатором якогось проекту. Продумали концепцію, визначиися з місцем і датою, написали анонс, запросили журналістів... Що там ще треба? Ага, треба якісь картини чи фотки повісити, скульптури там різні... Отже, треба митців. Де їх взяти?

Я би взяв спочатку роботи у своїх друзів, вони ж класні хлопці, і мені з ними класно. Потім би покликав когось із своєї вуличної тусовки (я більш-менш впевнений у їхній адекватності, вони нормальні, ще й щось малюють). Стоп, треба ще когось, з ким я вчився, ну і, звісно, товаришував і продовжую інколи спілкуватися. Ой, зовсім забув про викладачів з університету, які мене вчили, ну, звісно, не всіх, але треба уважити рідних наставників рисунку чи живопису. Хто там ще у нас? Запросити до участі кількох місцевих зірок, вибачте, навіть зірок не місцевих, а українського масштабу, але вибірково, бо не всі захочуть кільканадцятий раз виступати в одному і тому складі. Хто у нас є, кого не вистачає? Кого я ще знаю? Громадська організація, де я був членом, але теж вибірково, треба уважити засновників (всіх не треба, одного-двох достатньо). Когось, хто помер, але був відомий не тільки в Івано-Франківську, а й за межами нашої неосяжної батьківщини, але тільки одного, бо нащо надто напрягатися? Ще одного-двох учасників "Імпрези", бо конче. Ну, все: можна вішати роботи, купляти пляшки на фуршет, успіх гарантовано, бо на виставку прийдуть як мінімум всі її учасники, а як максимум – їхні колеги, родичі і знайомі. Ну, а що далі? З приміщення вийшов останній глядач, галерея зачинила двері...

Куратором бути зовсім не складно, треба просто мати багато знайомих, колег, з усіма бути в хороших стосунках, посміхатися, пити 50 грамів, ну, ще мати за плечима якийсь університет, що має назву, прив'язану до слова мистецтво... Але де тут сама арх(т)еологія?..

Коли я ще вчився в школі, нам розповідали, що є така наука, де дуже мудрі, поважні вчені дядьки порпаються в землі, щоб відшукати залишки древніх цивілізацій, якісь піраміди, фундаменти Станиславівської фортеці та всяке інше. Вони ретельно досліджують кожен пласт історіі, щіточкою обмітають пилюку з кісток динозаврів і фараонів і найбільше бояться щось пропустити у своїй скрупульозній праці. Як же та наука називається? Забув. Менше з тим, а уявімо, що оті поважні добродії із щіточкою взяли і поскидали в один ящик давні єгипетські, античні, вавилонські артефакти, притрусили то все золотом скіфів, а кістки динозавра з палеоліту викинули псові: най ся бавить!.. В ящик ще докинули якісь свої лахи, щоб не побилися черепки, – і запакували все. Накрили кришкою, забили цвяхами, ну і взагалі – забили на цю справу. Історія досліджена, пес ситий, валізи спаковані. Всі щасливі і задоволені, історія в тій коробці досліджена неймовірно глибоко і вичерпно, а головне – зручно і без напрягів. Згадав! Наука має назву археологія. 

Так де ж навіть така археологія в проекті пана Самборського? Де роботи Миколи Варенні? Чи він не був членом оргкомітету "Імпрези", може, він не дуже гарно малював чи викладав? Був ще такий художник, що мав на вулиці Шевченка майстерню, кажуть, був учасником виставок в Італії, академіком їхньої академії мистецтв, мав мистецькі нагороди європейського рівня... Викладав приватно, до речі, серед його учнів – той самий Сергій Петлюк, зірка українського медіа-арту. Володимир Чернявський – портретист, абстракціоніст, із великим творчим доробком. Забули... Буває... Одним більше, одним менше – нічого страшного. А де роботи Влодка Гривінського, талановитого графіка? Список можна ще продовжувати: Павло Сулименко, абстракціоніст, організатор виставок, Назар Кардаш, викладач, Едуард Ніканоров, Микола Панаков, Тарас Пліщ, Весела Найденова... Про них можна писати безліч сторінок і годинами перечисляти їхні здобутки. Славнозвісний зріз мистецтва за 30 років... Молоде покоління: надзвичайно талановитий Славко Хоменко – стріт-арт, графіка, дизайн, Олесь Базюк, Остап Бринський, дівчата із Im Lokal, Кірілл Кіріллов, брати Пилипонюки, де Степан Федорин, автор пам'ятника Шептицькому і кози на Лейбовій горі? А де представники фотоклубу "Колумб" (Дмитро Петрина, Мар'яна Глинська, Тарас Дутка, Таня Павлик, Ярема Проців та інші)? Чи вони не роблять погоду своєю творчістю і нема там ніякого сучасного мистецтва взагалі?

Засновника кіностудії "Верховина" Юліана Яковину можна теж не брати до уваги як митця, та кіностудія не дуже багато і знімає. Щодо викладачів місцевого Інституту мистецтв теж питання: чому не представлений Володимир Сандюк, Богдан Гладкий, Богдан Бринський? Пам'ятаєте, було колись таке чудове об'єднання під назвою "Нас 7", мабуть, сучасному поколінню не потрібно це все знати – ну, були та й були собі...

Ні, це не тільки археологія, це іще сміливий виклик суспільству (у Франківську), скаже хтось! Із надзвичайно свіжим контентом і поєднаннями різних непоєднуваних особистостей у мистецтві, нове бачення... Ну, не знаю, мабуть, я в цьому сучасному мистецтві і справді профан, оскільки чомусь ніяк не второпаю цю новизну подачі, цікаво і свіжо зібрану автором експозицію, те новаторство ідей і поглядів... На жаль, там я можу спостерігати одну мистецьку тусовку, тих самих людей, ті самі роботи, хоч і класні, але ті самі.

Чому, наприклад, не можна зробити проект у форматі VS одні проти одних: академісти – маргінали, панки, авангардисти, просто фріки з народу – проти викладачів рисунку і живопису, проти салонних квітчастих пейзажистів? Відео весільних фотографів і відеографів – проти жорсткого трешу нового покоління із камерами... Чому я не можу побачити це все в рідному місті? Будь-яка активність звучить лише у порівнянні з протилежностями... А зібрати в одній експозиції класних людей – дуже добре, для хорошого фуршету чи забави, добре для високої концентрації мистецтва на метр квадратний, але – де стратегія розвитку, де завтрашній день? Питань багато, а відповіді – ще шукати нам з вами. 

КОМЕНТУВАТИ