Кажуть в народі, що є час розкидати каміння, але завжди приходить і той час, коли його треба збирати. І дуже прикро, що збирає каміння український народ із страшним болем, із слізьми матерів, дружин та дітей, із пролитою кров'ю найкращих синів України. І дуже гірко від того, що це каміння розкидає влада, обрана нами ж, українцями.
Вже всім відомо, з яким розмахом та цинізмом розкрадались мільярди з державного бюджету, ті мільярди, за які б мали розвиватися села та міста, лікувати хворих, навчати дітей, розвивати українську культуру. Народ повстав, вийшов на Майдан, на Революцію гідності, пролилася кров героїв Небесної сотні – все, аби змінити країну. Країна заслужила у Бога шанс жити і розвиватися без злодіїв, зрадників, негідників. Є сьогодні і нагода, і потреба провести реформи в усіх сферах суспільного життя. Але, на превеликий жаль, задекларовані реформи і децентралізація влади виявилися тільки гарними гаслами. Це дуже добре видно на місцевому рівні, де обіцяна децентралізація цинічно обертається ще жорсткішою централізацією, а місцеве самоврядування фактично паралізується. То як вижити і жити територіальним громадам сіл в нових умовах так званої децентралізації влади?
Як показав аналіз прогнозованих бюджетів на 2015 рік в Богородчанському районі, у 72 відсотках сіл доходи не забезпечать навіть фінансування захищених статей (заробітна плата та енергоносії). Податкова політика побудована так, що кошти акумулюються в районному бюджеті. Сільським бюджетам збираються передати гроші з мізерної плати за надання адміністративних послуг, п'ять відсотків від роздрібного продажу підакцизних товарів – тютюну та горілки (досить цинічно виходить: хочете краще жити в селі – більше пийте горілки і куріть) та податок на нерухоме майно (чим більшу хату збудували своїм мозолем, тим більше платіть). Реалізація збору податку на нерухомість, який ніколи раніше не збирався, в умовах економічної кризи та суцільного безробіття в наших гірських селах, без сумніву, викличе спротив та соціальну напругу. А відібравши у сіл та селищ стабільний податок із зарплат працівників, що працюють на підприємствах та установах, розміщених на землях громади, новоспечені "реформатори" начебто спонукають села до об'єднання. При цьому забули, що в частині третій статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" говориться: "Добровільне об'єднання територіальних громад відбувається за рішенням референдумів відповідних сіл". А згадаймо історію приєднання багатьох неперспективних сіл до перспективних в шістдесятих роках минулого століття, яке привело до закриття клубів, ФАПів, дитячих садків і, врешті, до зникнення багатьох сіл з карти України.
Аргумент, що немає коштів на утримання, – це ніякий не аргумент. За словами журналіста Романа Скрипіна, "Україна не бідна, Україна розграбована". Красти менше треба чиновникам, а краще – взагалі не красти. За оцінками, лише режимом Януковича вкрадено з держбюджету 90 мільярдів доларів. То чи не можна було за такі кошти розвиватися громадам? А чи вміють в наших селах господарювати та грамотно розпоряджатися грошима? Ще й як вміють. Гляньте, скільки церков споруджено, газопроводів проведено, міцних господарських будинків побудовано. Не прокурорських і суддівських "наколядованих" маєтків, а зведених добрими ґаздами. Села, на щастя, ще залишаються осередками українства, духовності, фундаментом держави. Хоча скільки минулою владою було забрано землі поза межами населених пунктів і передано в держземагентства області… Там без згоди громади села її можна дерибанити. В сіл безсоромно забирають гроші, майно і землю – "тупо і нагло".
Ось Розпорядження від 23.01.2015 року та від 10.02.2015 року:
Те, що міцна громада – міцна держава, нарешті зрозуміли і в уряді України. Ось лист віце-прем'єр-міністра України Генадія Зубка головам обласних адміністрацій:
Вірю, що проблеми територіальних громад відомі й депутатам нашої Богородчанської районної ради.
Та чим можна пояснити голосування депутатів на сесії Богородчанської районної ради у лютому 2015 року за те, щоб не передавати трансферти з районного бюджету сільським бюджетам на фінансування установ культури та дошкільних закладів? Як запевняв голова районної ради Михайло Головчук, наші обранці добре знали, що пункт 20 розділу VI Бюджетного кодексу України каже:
– Встановити, що у 2015 році з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення можуть здійснюватися видатки, визначені: 
Як бачимо, законодавець передбачив два варіанти фінансування закладів дошкільної освіти, будинків культури, клубів, бібліотек:
– з районного бюджету;
– із бюджету села, селища за рахунок міжбюджетних трансфертів із районного бюджету.
Знали депутати, але голосували всупереч проханням 32 голів сільських та селищних рад району, комусь в угоду. Відомо, що з бюджету села відкатів не буде, не буде ручного управління коштами за принципом "угодний – не угодний". Не додумаються ж у селах ставити доріжки з бруківки, коли в приміщенні клубу прогнила підлога. Знав це і добре розумів голова районної ради Михайло Головчук, але чомусь дуже заповзято переконував депутатів не підтримувати сільських голів, порушуючи при цьому регламент районної ради та елементарні норми етикету.
Виникає питання до голови та депутатів райради: чи потрібна селам ваша підтримка та допомога? Та сто відсотків потрібна! Тільки перестаньте втручатись. Адже люди добре пам'ятають, що про них згадують хіба під час виборів: "посильні" від різних політичних сил ходять від села до села, від хати до хати з партійними агітками, розказуючи, яка їхня партія справедлива, та обіцяючи багато-багато…. Коли ж вибори завершилися – і стежка за ними бур'янами заростає.
Складається враження, що село стало загрозою для будь-якої влади, незалежно від партійних відтінків. Олігархат і корумпована система тісно підім'яли під себе все та позбавили людей віри у справедливість. І якщо комусь в теперішніх умовах життя здається, що він "приватизував" (районну раду, райдержадміністрацію, лікарню, школу, профспілку і так далі), то нагадую: у суспільній свідомості відбулись кардинальні зміни, а започаткована Революція гідності не завершена…