fbpx

"Душа пройшла всі стадії печалі, тепер уже сміятися пора…"

Суспільство 13:45, 19.03, 2015

Був на засіданні одного Комітету. Вирішували долю сертифікатів ЗНО. Чотири його члени говорили мудро, а два – як треба. В підсумку два проголосували мудро, а чотири... – як треба.

Рука руку миє, а совість спить невмивана, чи що?.. Зрештою, а чом би й ні? Колись же має "пакращення" завершитись. Не зупинятися ж на досягнутому… А досягнуто немало…

Українська армія стоїть табором на околицях Кузбасу, українські вчені на кожному щаблі в таблиці претендентів на Нобелівські премії, в Японії черги небачені за українськими мобільниками, в Китаї б'ються за нашими шкарпетками, а за одну купюру з Володимиром-Хрестителем дають аж двадцять два папірці з Джорджем Вашингтоном… Отак-то, "папєрєднікі"…

Що би нам ще покращити, аби світ дивувати прогресивністю своєю? Ага, прийшла пора найвища навести, нарешті, лад в українській системі зовнішнього оцінювання.

Бо ж усюди у нас усе о'кей, давайте такий о'кей і тут наведемо. Тим більше, що й роботи там усього нічого… Підрихтувати систему так, аби дійсними були результати, отримані за царя Гороха і міністра Табачника, присвоїти їм, результатам себто, статус довічних. Бо табачники у нас довічні і без того… Є ж у нас ще судді довічні – і як то всім нам добре з того.

Якщо Автори відповідного законопроекту (саме так, з великої букви!) на цьому не зупиняться, то уявіть собі, які райдужні перспективи нас чекають. Баскі коники реформ застоялися в стійлах, світ волає: "Та робіть щось, українці, з собою. Ви тисячі людей поклали в домовини та в інвалідні крісла, а реформи – жодної".

І тут – бац!  обкатавши ноу-хау на ЗНО, продемонструвавши велику користь використання результатів минулих разів у суспільних процесах, що піддаються статистичним вимірюванням, наші законотворці роблять революцію у правовому полі взагалі світом ні бачену, ні чувану.

Поясню на прикладі. Хай вибачить мені справді шанований мною і в краї народний депутат V.V., він на останніх виборах переміг із симпатіями двадцяти двох тисяч виборців. І тут появляється мудрий і досвідчений N.N. і заявляє, що у 2002 році він на цьому ж окрузі набрав аж 62 000 голосів виборців. І просить зареєструвати його народним депутатом.

Дарма ЦВК буде казати, що це абсолютно різні програми виборчі і закони, дарма буде твердити, що й виборці різні, і що ті, хто балотувався кілька разів, перебувають у кращих обставинах, аніж дебютанти виборчих перегонів, що взагалі порівнювати результати різних років – то все одно, що відстань кілограмами міряти.

Наші новатори стоятимуть твердо: якщо можна визначити в такий спосіб долю трьохсот тисяч абітурієнтів, то чим триста депутатів гірші?

А потім підуть ще далі, запропонують робити все це на основі екзит-полу! Економія на біг-мордах колосальна, можна народові і пиво виставити, і слава реформаторів українцям забезпечена. Благодать! Чи все-таки на "б", але інше слово? Беліберда, наприклад? Ну звичайно ж, вона, ріднесенька. Ще й яка при цьому!

Але… не більша, ніж та, що пропонується авторами законопроекту про невмирущість результатів ЗНО навіть дольодовикового періоду…

Знаєте, колись Ейнштейн говорив, що не можна розв'язати проблему на тому рівні мислення, на якому вона виникла. Допустимо фантастичне, тобто що нібито проблема сертифікатів минулих років виникла на рівні здорового глузду.

Але вже так ґрунтовно ситуацію "розклали на множники" і науковці, і журналісти (зокрема, Володимир Бахрушин на Освітньому порталі, Оксана Онищенко в "ДТ"), що й до пізнього Брежнєва дійшло би, а в нас до декого по екватору* доходить (*пояснюю їм же і тут же – коло таке найдовше на глобусі є, екватором називається):)

Отож пора, за Ейнштейном, переходити на інший рівень – від здорового глузду до смачненького прагматизму, наприклад. І тут, на цьому рівні, як полуда з очей спадає. У нас же вищих навчальних закладів розвелося – як не в кожному під'їзді, то на кожній присадибі!

А їм же контингент потрібен! А в нас абітурієнтів менше, аніж місць на перших курсах мало не в рази…

А народ чим темніший, тим виборець податливіший, а кваліфікований робітник за копійки працювати не захоче, а, не приведи Господи, грамотний чоловік грамотно тарифи порахує чи доведе, скільки справді гривня має коштувати.

Та краще неука прийняти на науку, "доїти" п'ять років на заліках, екзаменах та курсових і знати, що конкуренти за студентською лавою не ростуть, як признався один практикуючий юрист, за сумісництвом роздаровуючи "трійки" студентам юрфаку.

Не буду переповторювати жодного раціонального аргументу поважних авторів для не менш (чи менш?) поважних законотворців. Вони з цинізмом танка без танкіста будуть перти навпростець до мети. Бо ж державу (і освіту в ній) будуємо не "від Сяну до Дону", а від паркана до паркана, від інтересу до інтересу. Дарма, що на Сході в наших бійців стріляють випускники начебто й українських шкіл.

Діти лейтенанта Шмідта записалися синами полковника Табачника і будують ту ж потвору по тій же подобі… Одна розумна жінка в одній мудрій газеті питала про цю ситуацію: "Наполегливість чи впертість?" Діагноз, товариство. Ді-а-гноз…

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: