субота, 24 червня

Дуже голосно кричимо, але мало робимо

Наталія Сербин Громадська активістка, волонтер, співзасновник ініціативи "Поранені SOS".
Останнім часом звідусіль тільки й чути: та ми будемо вбивати, вистрілювати, бо немає змін, ми не можемо більше терпіти…
Плакат часів Євромайдану. Плакат часів Євромайдану.

Я це чую від моменту, коли люди зрозуміли, що після Майдану ніяких солодких див у їхньому повсякденному житті не відбудеться, що настали рутинні будні. Багатьом це не дуже сподобалося. Утопічної країни під назвою "Майдан", яку дехто виплекав у власній уяві, не буде. Бо її і не було. Це наївна мрія: за кілька місяців важко змінити власне життя, не те що змінити державу, більшу за яку-небудь Францію, те ще й родом з радянських республік.

Це важко визнавати, але визнання проблем є першим кроком до їх вирішення. Тому не варто жити Майданом і мріяти про другий, третій Майдани  – двічі в одну річку не ввійдеш, кожна революція має свою ідею і свій результат.

Нам треба визнати результати, ідентифікувати проблеми і йти вперед, а не плакатися і озиратися назад.  

Майдан дав нам:

- добровольців, які стали основою побудови української армії,

- волонтерський рух, завдяки якому українці навчилися допомагати один одному;

- інститути, що стали основою розбудови повноцінного громадянського суспільства;

- найважливіше: ми маємо справжніх Героїв – людей, які загинули на Майдані, маємо з кого брати приклад, тільки треба це вміти гідно робити.

Майдан нам також народив популістів, які не можуть жодного свого виступу побудувати без пафосу про Майдан. Таких треба лікувати і по мінімуму допускати до ЗМІ, тим більше до влади. Це хворі люди, у них чи то посттравматичний синдром, чи загострення нарцисизму, чи безнадійний цинізм.

Далі – вбивати чи бити?! 

Насправді, хто хоче вбивати, то натискає на курок, а не кричить і не тисне на психіку.

Чи є зараз серед людей ті, які можуть вбивати? Так, але коли вони це будуть робити і в кого будуть стріляти – невідомо. Найцікавіше, цього передбачити ніхто не може: в кожного ідіота своя програма.

Зараз більшість людей в стані очікування: що щось буде. А я скажу, що нічого не буде, бо ми стрімко бідніємо і ті люди, які рік тому цікавилися політикою, змінами у суспільстві, життям інших, сьогодні думають, за що їм хліб купити. А за місяць таких людей буде ще більше, а в 2016 їх уже буде в кілька разів більше. Українці дуже швидко бідніють  і це найбільша загроза для країни. Війна і бідність.

І тому нічого не буде, отже, не говоріть того, чого не можете чи не готові зробити. Робіть рівно стільки, скільки можете,  і без перебільшень.

Часи важкі настали, і добрі зміни прогнозувати важко, але треба хоча б навчитися за свої слова відповідати, а не просто розкидатися фразами  вб’ю, наб’ю, приб’ю, – бо насильства і зла в нашій країні не бракує, думати треба, що можна змінити, на кого покластися, що побудувати, а що відновити. Щоб добре і правильне потроху нарешті почало переважувати безнадію і чорноту. 

КОМЕНТУВАТИ