Не знаю, як часто навідує могилу Бандери Меркель, але "святе місце не пустує", тому щойно вона в Україну, ми – в Німеччину, на цвинтар "Waldfriedhof".
Подякували Бандері – навіть не так за те, що він робив колись, а за те, що він робить тепер, самим іменем своїм, яке все живіше піниться на москальських устах (не узагальнювати з росіянами, тобто ототожнювати обережно), роблячи очевидно смішною їхню тупикову войовничу розумову безпорадність. Цю "народну рису" ввірених Путін чуйно розвивав з десяток років, намацуючи терраціональну м’якість російської піддатливості і терпляче вирівнюючи "громадській настрій" – саме як цвинтарне поле – шуфлею і рискалем…
Тому чорні відбитки черевиків на білому надмогильному хресті, недавно поваленому "вітром зі сходу" – більш ніж красномовні. Як і те, що вони лежать поряд, рівновеликі – Бандера і хрест. Добре було б так все й залишити – бо сам С. Б. за 55 років після смерті теж умовно перетворився на хрест перед носом вурдалаки. Його могила сьогодні – межово проста: мінімалістичний білий тесаний куб на чорній землі.
Тим часом неозорий простір "лісу мертвих" – кладовища "Вальдфрідгоф” – поділено рослинними "живоплотами" на окремі "спальні спільноти", деякі – навіть з власним мікрокліматом і дозуванням інсоляції. В "кварталі Бандери" (поле 43) – жодної "щільності забудови", хоча трапляються свої "висотки" – мабуть, вцілілі прояви "цвинтарного ампіру" 19 століття.
На одній із забутих могил з-під папороті несподівано виглядає не менш забутий облізлий веселий гномик-гробокоп з лопатою, привітно махає рукою.
Десь тут похована і Лені Ріфеншталь. Але сьогодні не її свято.
З Днем Незалежності!