четвер, 30 березня

Гра з правилами: прогонка і театр франківського виконкому

Наталія Сербин Громадська активістка, волонтер, співзасновник ініціативи "Поранені SOS".
Правилам нас вчать з дитинства. Бо без правил нема математики, нема граматики, етикету і так далі. У грі треба дотримуватися правил, і взагалі, жити за правилами – це гідно і чесно.

Але це в теорії. На практиці виходить, що люди, які пропагують і закликають жити за правилами, переважно їх не виконують. Вони ними граються, саботують, імітують – та що завгодно. Бо головне для них не правила, а власні інтереси. Правила – для інших. Для тих, хто раз на кілька років голосує за персонажів, які клянуться дотримуватися правил. 

Нинішня франківська влада з цієї печальної української закономірності винятком не стала.

Візьмемо виконком. Ці 16 осіб ініціюють та приймають дуже багато рішень, що торкаються безпосередньо життя кожного мешканця Івано-Франківська. Природно, що більшість франківчан ніколи не були і не будуть на засіданнях виконкому, не надто й цікавляться, що і як там відбувається, бо ж обрали начебто того, кому довіряють, а він вже свою команду сяк-так створив – то хай працює. І дарма – варто цікавитися, бо те, які рішення і як приймаються на франківському виконкомі, викликає дуже багато питань і сумнівів стосовно наших надій, що політики будуть виконувати свої обіцянки – і чесно працювати за правилами. А не гратися з ними.

Як же працює виконком? Виконком працює на основі законодавства про місцеве самоврядування. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" чітко прописує повноваження і процедури – тобто правила роботи виконкому.  Але наші очільники знають нехитрий спосіб, як їх обходити і при цьому вдавати, що дотримуються. Цей спосіб називається "прогонка".

Ніде такої процедури не прописано, навіть "слово" таке в жодних документах не згадується. Однак часто від членів виконкому можна почути, що все вирішили на прогонці. Прогонка – це закриті збори членів виконкому напередодні самого засідання, яке відкрите. На прогонці ближчі до мерського тіла члени доводять до відома "статистів", за які проекти рішень треба чемно піднімати руки, бо і в них колись будуть питання... Коли все більш-менш узгодять, деякі проекти рішень опублікують на сайті, а деякі внесуть на самому засіданні "з голосу".

І от після прогонки, коли все насправді вже вирішено, ця братія виходить на публіку, за великим столом в маленькому залі збирається чимало людей. Цей театр називається засіданням виконавчого комітету. Міський голова Руслан Марцінків зачитує номери і назви  проектів рішень, розставляє акценти, закликає присутніх активно і швидко працювати, щоб, не дай Бог, хтось з мешканців міста не подумав, що мер б’є байдики у своєму нещодавно відремонтованому кабінеті... І члени виконкому навіть особливо і не намагаються вдавати якесь обговорення – підняті ручки і "одобрямс". Якби хто сторонній потрапив на це "засідання", навряд чи б і зрозумів, що вирішили і за що проголосували.

На останньому виконкомі мер зачитував майже десять проектів рішень, не переводячи подиху, ніби здавав екзамен із техніки читання. На десятому питанні його зупинили, бо могло б місто залишитися без мера))) Всі члени виконкому піднімають руки, і лише коли через якусь чебуречну несподівано зав'язалася дискусія, мер міста відкрито заявив, що голосує за вказівкою голови партії "Свобода" Тягнибока... Може, запросити пана Тягнибока оселитися в Івано-Франківську, поближче до чебуреків? Сумно.  

Ця вистава закінчується за годину-півтори, актори покидають свої місця, а наближені йдуть писати нові сценарії.

Яка ж роль відведена в цьому "театрі місцевого самоврядування по-франківськи" самій громаді? Відповідь очевидна: ви нас обрали – їжте і терпіть. А ми будемо встановлювати генделики, забирати комунальні приміщення, прибирати до рук майно і ділянки під забудову, роздавати своїм фірмам підряди і гроші з міського бюджету

Може, ми б і терпіли, і не цікавилися. Але ж це наше місто. Тому, панове з нової – але такої "старої" за інтересами і методами – команди, терпіти не будемо. Будемо стежити за руками, будемо розповідати людям, і не сховаєтеся за прогонками і своїм театром для "терпил". Закон і правила для всіх однакові. Або це не правила.

Як пише Жадан, "мене ніколи не цікавила політика, за винятком тих випадків, коли вона пролазила попід двері мого помешкання і починала смердіти просто в мене на кухні"… 

КОМЕНТУВАТИ