Ну от – зеленеє жито, зелене, хорошії гості у мене. Вже по гостях багато видно. Не хочу з самого початку бути песимістом. Але най краще помилюся один, ніж мільйони. Бо не викликає в мене довіри Порошенко. Цукерки смачні, а його посмішка не надихає.
Промова? Ой, промова звісно надихаюча, але хіба вона могла бути інакшою? Це вже надто серйозно, аби казати те, що думаєш, а не те, що написано на аркуші. Цілком ймовірно, що й відступи від тексту теж зрежисовані. Порошенко – це монітор комп’ютера, а позаду великі схеми, що є добре і нормально для європейського президента. Не може ж він фізично робити все сам. Чого вартує потиснути кілька тисяч пухкеньких ручок гостей інавгурації… І після кожної сотні варто помити руки, бо наступна сотня крутила б носом, що немиті. Отаке нелегке життя в нового президента. І я не жартую.
Одразу після виборів, як тільки закрилися виборчі дільниці і почали з’являтися дані екзит-полів, мене не надто обнадіювала перемога Порошенка. Можливо, через оце зловіще «П», як зауважив Майкл Щур – Перемога Порошенка. А може, й щось інше насторожувало.
Але люди – радісні. Справді, більшість віддали йому свої голоси. Вони в нього повірили і довірили йому країну, в якій не просто живуть, а яку вибороли. То от – довірили і файно. Може, й Петро повірить у свій народ.
Бо народ таки тішиться, що має такого – ніби розумний, добре виглядає… Себто вгодованість як символ достатку. І щасливо спостерігати щастя українців. Ніби той, хто не впаде лицем в болото. Може, й так. Але як можна впасти, якщо ти вже там?
Очевидно, там був завжди. Бо вже якось надто цинічно повівся із запрошенням гостей на свою інавгурацію. Тут мережею ширяться світлини Порошенка з приписом «Ми повинні цього громадянина контролювати», ніби справді це можливо, новий рівень політики тощо. А цей позапрошував у гості регіоналів і олігархів, мовляв, «єдінаястрана».
Ну так, єдина, але, як на мене, оце загравання абсолютно лишнє. І російська мова у інавгураційній промові теж. Замість того, щоб Схід починав українізовуватися, своєю безглуздою «толерантністю» показуємо, що таки мають вони рацію, говорячи російською.
Як не знають іншої, то хай собі говорять, ніхто нічого не скаже. Але не може бути єдиної країни там, де ще й «єдінаястрана» має місце.
Коротко кажучи, не можу поділяти радості своїх співгромадян за нового президента. Якщо хтось має намір і бачить можливість його «контролювати», то беріться за це негайно, а то з першого ж дня Петро чудить. І дай Боже, щоб я помилявся і життя українців стало солодким, як шоколад.