п'ятниця, 18 серпня

Крим-2015. Перші враження

Віктор Загреба Блогер, громадський активіст, засновник ініціативи "Vision Zero для України", випускник Програми ім. Фулбрайта
Коли навесні минулого року Росія окупувала Крим, я подумав: ноги моєї там не буде, поки туди не повернеться українська влада. Та не минуло й року – і ось я на Кримському півострові.
Люди вранці переходять з Криму на материкову Україну. Люди вранці переходять з Криму на материкову Україну.

Відвідати зараз цю частину України мене спонукали різні причини. Важливою серед них є дослідницька цікавість та бажання хоч трохи зрозуміти, що робиться в Криму та в головах його мешканців. Бо змістовних публікацій і надійних джерел інформації про це не так вже й багато.

Перше, з чим довелося стикнутися,  це логістичні проблеми. Напередодні Нового року “Укрзалізниця” припинила сполучення з АРК, і мій квиток до Сімферополя автоматично скоротився до невідомої мені станції Новоолексіївка у Херсонській області. 

Поїхав я в цю Олексіївку, яка виявилась цілковитою дірою. Зараз там якась золота лихоманка  кожен, хто має автомобіль, долучився до таксувального бізнесу. Наш таксист на Chevrolet Aveo розповів, що Новоолексіївка проукраїнська, хоча нову київську владу всі вважають такою ж, як попередню,  крадіями і негідниками. Населення селища приблизно 50 на 50 складають українці і кримські татари, а основні сфери зайнятості  залізниця та сільське господарство.

Таксі від Новоолексіївки до Чонгару. 

Від Херсонщини до Сімферополя дістався без проблем і лише з годинною затримкою у порівнянні з розкладом потяга. Однак ця зміна коштувала 350 гривень: 100 за місце в таксі (35 км) і ще 250 за крісло в автобусі від “кордону” до Сімферополя (136 км). Для порівняння: попередньо куплений купейний квиток Київ – Сімферополь мав ціну 248 грн.

Паспортний контроль з української сторони і особливо його очікування були довгими і нудними  близько двох з половиною годин. З кримського боку ввічливі люди в камуфляжі та з бейджиками зробили все набагато швидше, хвилин за 20. Моя яремчанська прописка, всупереч остраху деяких друзів, не викликала у контролерів жодних запитань. Багаж ніхто не дивився, тому спокійно вдалося провезти євросоюзівський алкоголь і шоколад.

Їду, дивлюся навколо з вікна автобуса і роблю якийсь простий висновок: “Крим  це Україна”. Все виглядає точнісінько так само, як у сусідній Херсонській області. Про те, що це тепер “Росія”, натякає мало що. На трасах і у містах відкриті багато українських торговельних мереж: заправки WOG, OKKO, маркети “Фокстрот”, “Комфі”, АТБ. Переважна більшість автомобілів мають українські номери з синьо-жовтим прапорцем. Втім, частина вже має й російські; я так розумію, їхня кількість зростає. Зараз святковий період, тож є трохи автівок з Росії і з материкової України  Дніпропетровськ, Київ, Донецька область.

Привокзальна площа Сімферополя. 

В Сімферополі бачив багато торгових павільйонів і зупинок, оформлених в підбадьорливі синьо-жовті кольори. Досить багато українських вивісок, старої реклами українською мовою або про Україну. Касові чеки друкують українською мовою  зі словами “сума”, “готівка”, “решта”. Дорожні вказівники і попередження на трасах ще всі українські. Тобто української мови у візуальному і публічному просторі стільки ж, як і кілька років тому. Усну українську тут, як і раніше, розуміють і ставляться до неї спокійно.

Квиток на кримський автобус.

Людей в стані морального піднесення побачити поки що не вдалося.

Загалом, від вигляду міст, перебігу щоденного життя, спілкування з людьми в Криму складається перше враження, що насправді в житті людей там нічого не змінилося, окрім валюти і номерів телефонів. Так, зросли зарплати бюджетників, про це всі знають і дехто згадує в розмовах. Але бюджетників не так вже й багато.

Для інших не змінилося нічого. Ціни ростуть, зарплата  ні. Всі заклопотані, зайняті буденністю. Один чоловік сказав, що поки що нічого не змінилося, але він думає, що щось зміниться. І ніби у виправдання вжив цікаве слове “переходняк”, новотвір від “перехідний період” і сленгового “отходняк”. Далі підтримати розмову не вдалося, бо що конкретно може змінитися в кращий бік і коли це може статися, мій співрозмовник не знав. І відчувалося, що він також думав про варіанти, коли щось може змінитися у бік зовсім протилежний.

Це короткі і поверхневі враження від першого дня мого візиту в Крим у січні 2015 року. Не претендую на істину чи вичерпність, але, можливо, комусь буде цікаво. Якщо ж вас зацікавлять якісь конкретні аспекти сучасного життя на півострові  будь ласка, озвучуйте запитання в коментарях, спробую висвітлити.

 

КОМЕНТУВАТИ
  • Alex 0 Відповісти У Криму щось змінилося на краще, щось змінилося до гіршого, так зміна одного державного ладу на інший не може бути безболісною, але, слава Христу, може бути безкровною
  • Alex 0 Відповісти Українська мова є державною мовою Криму разом з російською та кримсько-татарською. Чого ж дивного в тому, що його часто можна зустріти в Криму?