Таку історію мені вчора розповіли. Працює один чоловік будівельником. Отримав замовлення, добрий підряд. Чудово йому платять за нинішніми мірками. А потім він дзвонить знайомим і пропонує цемент за низькою ціною. Який вкрав у своїх замовників. А ще клей. І ще якісь дрібниці.
Це до питання про те, що в усьому винні олігархи. А чим така людина відрізняється від олігарха? Тільки масштабом крадійства. Олігарх виймає з бюджету, а простий робітник із власності своїх замовників. А потім увечері, переглядаючи Шустера, плюється і матюкається відносно "злодюг".
Я це до чого? Недавно я написав пост про необхідність самообмеження, який багатьох обурив. Мовляв, як, проста людина, в якої крадуть олігархи, повинна відмовляти собі в елементарному? Але на такому прикладі ми бачимо, що різниця між пересічним українцем і олігархом на рівні світогляду відсутня. Вони однакові, тому відтворюють одні й ті самі патерни поведінки.
Тому криза в Україні – це меншою мірою економічна криза, чи політична, чи яка завгодно. Це передусім світоглядна криза. Це криза людей і стосунків між людьми, які ніколи не здатні зупинитися у своїх потребах. Нема самоконтролю, нема розуміння межі. Врешті-решт такий народ-лемінг біжить до прірви і падає в неї.
До речі, здається, вона вже поруч.