Зрештою, мало хто розуміє терапевтичну сутність міфів. Людська психіка побудована таким чином, що її зустрічі з істиною вкрай небажані. З наслідками таких зустрічей часто-густо можна зіткнутися у профільних лікувальних закладах. Тому більшість людей з метою збереження психічного здоров’я оточує себе «фільтрами» різноманітних міфів. Деякі з них самопальні, створені самими споживачами. Це міфи про власну «крутизну», геніальність, винятковість. Але більшість людей не вміє будувати якісні міфи. Більшість людей споживає міфи, створені кимось.
Міфороби, у свою чергу, поділяються за масштабом. Є великі міфороби, творчість яких змінює історію та формує свідомість народів. Гомер, Сократ, Калідаса, Жан-Жак Руссо і Тарас Шевченко в цьому переліку. Є міфороби середнього масштабу, яким вдається стати культовими володарями думок одного-двох поколінь, а є дрібні міфороби-заробітчани, які створюють облудне плетиво щоденного життя. Ми щільно обплетені великими і малими міфами, а ще намагаємось додати до них щось своє. Придумуємо про себе і ближніх, продукуємо інтерпретації чужих міфів.
Іноді можна залишити набридле міфічне поле і перебратись до іншого. Деякі християни кажуть, що вони тепер не християни, а, скажімо, кришнаїти. Зрозуміло, що ми маємо справу з транзитом міфів у чистому вигляді. Насправді ці люди ніколи не були християнами і, скоріше за все, не стали кришнаїтами. Вони не зрадили свого Бога (радше за все, племінного язичницького), а лише задля зручності змінили «міфічні фільтри». Навіщо? Можливо, їхні старі фільтри були засмічені недовірою або ж їх неякісно змонтували в дитинстві і забули підрихтувати у підлітковому віці. Питання риторичне.
Тепер ми вирішили колективно залишити міфічне пострадянське поле і перейти до європейського. Хтось вирішив раніше, хтось пізніше, хтось просто сказав і залишився дивитись звичні серіали. Скільки у цьому рішенні ціннісної компоненти? Підрахувати неможливо. Присутній намір, існує привабливий тренд, простежується стала мотивація. Але не більше. Частина хоче стати європейцями. Інша частина хоче уподібнитись європейцям і при цьому не втратити самобутності. Ще інша частина взагалі хоче лише грошей і комфорту і готова йти у майбутнє під тим прапором, який підтримує ситуативна більшість.
Біда в тому, що більшість завжди ситуативна. А ситуація завжди мінлива. Ми живемо серед химер, а частина з нас сама належить до химер і чудиськ. Це тим більше актуально, що війна перейшла з латентної форми у відкриту. Тому важливо підозрювати себе в химерності. Інакше не буде зрозуміло, чому інші втікають і верещать, зустрічаючи носія таких знайомих, перевірених і зручних міфів. Демонтаж "суспільних світоглядних фільтрів" через самопідозру є старою як світ технологією зміни міфічного поля. Так японці колись входили в культурно-імперативне поле західної цивілізації, запідозрівши в собі невиправних дикунів. Наслідки відомі.
Хорхе Луїс Борхес, вітаючи звільнення союзниками Парижа, сімдесят років тому написав: "Для європейців і американців існує порядок – єдино можливий порядок: колись він звався Римом, нині – західною культурою. Бути нацистом, розігрувати енергійне варварство, удавати вікінга, татарина, конкістадора шістнадцятого століття, гаучо, червоношкірого тривалий час неможливо… Гітлер підсвідомо сприяє військам, які неминуче покінчать з ним, як птахи з металевими пазурами і гідра (котрі мусили б знати, що вони чудиська) таємничим чином сприяли Гераклу".
Ці слова тим більше актуальні тепер, коли війна (не лише в Україні, а поступово усюди) стає загальною основою для всіх соціальних регуляторів та всіх методів панування. Війна тепер здійснюється, як режим біологічної влади, що забезпечує контроль над процесами відтворення всіх аспектів суспільного життя. Якщо ми в цих умовах протиставимо енергійному варварству лише енергійне варварство, то невдовзі переселимось на зовсім незнане нам поле операбельних міфів (зовсім не європейське). Тут діє правило лотереї. Ми можемо виграти, можемо і програти. Єдине, про що можна сказати напевне, шлях через станції без назв буде значно довшим, аніж це заявлено в пануючих нині міфах.
Якою є розумна альтернатива? Дехто каже, що нас врятує відкритість всім світоглядним системам та створення ситуації їх конкуренції. Нехай квітнуть сто квітів, нехай сперечаються сто шкіл. На жаль, суперечки ста шкіл потребують часу, а часу залишилось обмаль. Радше, не залишилось зовсім. Химери вимагають звільнення від культури і прагнуть крові. Ще трохи – і це прагнення стане головним двигуном для міфороблення. Ще трохи – і всі філософські системи (й разом з ними всі школи) стануть зайвими. І зі всіх систем уподібнення ми змушені будемо обрати ту, яка забезпечує найкраще маскування від дистанційно керованої зброї.
А ще можна чекати. Адже один з популярних міфів стверджує, що довге чекання на березі річки забезпечує гарантоване пропливання повз тебе ворожого трупа. Проте тут виникає проблема місця. Ми всі знаємо, де ріка. Там, де ми живемо. Але ніхто не знає, де знаходиться той берег, на якому рекомендується чекати доброго знамення. Ті, хто колись пішли на пошуки берега, вже давно самі пропливли річкою. І добрих звісток від них не було.
Отже, в царстві міфів та уподібнень все лише починається. Важливо встигнути запастись правильним міфом. Й при тому не зіпсувати собі карму.