неділя, 24 вересня

Мова тіла

Ростислав Шпук Підприємець, громадський активіст
Я не прикрашаю місцеву гопоту, але наші тітки привселюдно так не сидять...

На "духовний сніданок" вперше побачив у нашому парку (Франківськ) на лавці тьотку в "позє іспражнєній". В блискучій фіолетовій куртці, лакованих чоботах під широко розведеними колінами і з приреченим бананом у роті.

Першим ділом замерехтів мені чомусь наш крає-угольний "угольний край", разом з підозрою, що це він дає нам такого чєловєчєского уґля.

Коли опинився ближче – почув "Кооооля, я тварооога хачюю"  з характерними затухаючими голосними  які теж ніби навпочіпки  скидають вагу прям на очах. Отже, таки Донбас  він творожняк не гонить. І порожняк не гонить: він його возить за собою. Не знаю, чи переселенців переселяють прямо в таких позах, але Донбас точно "ніхто нє поставіт на колєні", поки він сидітиме "на корточках": це ж  поверхом нижче.

Я не прикрашаю місцеву гопоту, але наші тітки привселюдно так не сидять. Може, і висиджуються досхочу десь у відстійниках, але коли ніхто не бачить, на ничку.

А з "новенькими" ми нормально спілкуємось різними мовами, підхоплюємо і притримуємо їхні ліниво відвисаючі погано закріплені голосні, переходимо частіше на їхню, ніж вони на нашу.

Але те, що у нас різні мови тіл, – з цим зжитись може бути дуже важко  якшо вони хоч би в цьому не переходитимуть на нашу…

КОМЕНТУВАТИ