fbpx

Недільний день у Франківську

Суспільство 19:58, 17.01, 2016

...Змінюєш Івано-Франківськ. Змінюєш країну. Змінюєш світ. Змінюєш себе.

Домовився про обід з другом і активістом Andrey Chernikov. Точка зустрічі “по дефолту” – Urban Space 100, таке собі “третє місце” для громадсько стурбованої публіки. Вулиці сухі, опадів немає, але велосипед брати лінь, бо в цьому місті по центру всюди можна дійти за 10 хвилин. А от Андрюха приїжджає на ровері  молодець, бо йому би пішки було аж 15 хвилин :))

Заходиш в Урбан, бачиш: сидить Андрій, їсть щось смачне. А через столик від нього сидить мер цього міста. П’є собі каву, читає щось з планшета. Говориш з Андрієм про життя, справи, плани, проекти. Коли мер вже розраховується і збирається йти, підводишся до нього перекинутись парою слів. Він несподівано каже, що якраз щойно прочитав твій останній пост у блозі на КУРС і погоджується з ним. У відповідь кажеш “дякую” і запитуєш, як йому взагалі працюється на посаді. Каже, що все ОК. Тоді питаєш, чи не хоче він щось зробити з безпекою руху у цьому чудовому місті. Він каже, що місто вже щось робить, і питається твоєї думки про програми облаштування острівців безпеки і освітлення переходів, які закладено в бюджет на наступний рік. Ти кажеш, що загалом це дуже правильні та ефективні речі, але можна робити більше і системніше. Можна ж взагалі поставити за мету  досягнути нульової смертності в місті. І стати першим містом в Україні, яке це спочату задекларує, а потім досягне. Він каже, що це цікава ідея, просить написати йому детальніше в Фейсбук. Обіцяєш це зробити, але десь за місяць, бо до того часу будеш дуже зайнятий з поліцією і поїздками на Схід. На тому прощаєтесь, мер йде.

Ми говоримо далі з Андрюхою по нашій адженді. А за хвилин 20 в заклад заходить Юрій Андрухович , живий класик української літератури. Сідають з іншою людиною за сусідній столик, замовляють обід, спілкуються. Перебивати його і говорити з ним про безпеку руху немає потреби, але просто якось приємно сидіти поруч.

Потім підходить Taras Malyi, директор Urban Space Radio, весь усміхається та ділиться новинами про свій позитивний та продуктивний настрій, дякує тобі за важливу допомогу. Щиро тиснеш руку, кажеш, що радий це чути. Домовляєшся про зустріч за тиждень, коли Yuriy Fylyuk повернеться до міста, бо до того навряд чи будеш мати хоч 10 хвилин, щоб думати про радіо.

І якось так гарно в таких умовах працюється, хоч і неділя. Водночас і працюєш, і відпочиваєш, і бачиш непересічних людей, і їси смачну їжу, і п’єш смачну каву, і слухаєш смачну музику. І робиш продукт  генеруєш думки, пишеш файли, складаєш плани дій і звіти, надсилаєш їх по всьому світу, одержуєш фідбек, робиш платежі, домовляєшся про розподіл функцій, про гроші, про автомобілі, про підрядників, про методику оцінки, про можливих нових партнерів. Змінюєш країну. Змінюєш світ. Змінюєш себе. Бачиш результат. Чуєш подяку. Це надихає робити щось більше, тим більше, що ти бачиш для цього можливості. І водночас від цього всього кайфуєш. Хоч і не маєш вже ресурсу, працюєш ночами і береш на себе більше, ніж раціонально варто було б брати. Розумієш це, але все одно знаєш, що впораєшся. Бо є розуміння і відчуття, що це дуже треба робити. І є результати. І є підтримка.

Напевно, це і є таке життя, яке варто жити. І за яке в кінці не буде ані шкода, ані соромно, ані замало.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: