четвер, 29 червня

Нотатки після Грузії

Віктор Загреба Блогер, громадський активіст, засновник ініціативи "Vision Zero для України", випускник Програми ім. Фулбрайта
Грузія – як Папа Римський. Водночас і близька, і далека. Ніби як всі інші, але дуже інакша. І чомусь всі українці, хто був у Грузії, мають, щонайменше, просто позитивні враження. А зазвичай враження оформлюються словами "фантастично", "супер", "неймовірно" і таке інше. Чому так і що там взагалі в Грузії?

Упередженість

В чому причина того, що практично всі українські візитери залишаються фанатами Грузії? Звідки ця прихильність? Насправді ж, якщо глянути тверезим оком або подивитись на статистику, там не аж так все й фантастично, є купа своїх проблем та незручностей. Загалом, країна досить бідна. І кави доброї майже нема. І на велосипедах там не їздять. А на автомобілях їздять недбало і хаотично, пішоходів не пропускають... Якщо подумати, багато речей в Україні значно кращі, ніж у Грузії. Чому ж українці безкомпромісно пруться від Сакартвело?

Думаю, головною причиною є надзвичайно велика приязнь грузинів до нас, українців. Байдуже можуть поставитись до українського гостя хіба що в Тбілісі та інших великих містах, де багато туристів, в т. ч. і наших. Особливо несамовитою є грузинська симпатія до України в сільській місцевості. Найчастіше зустрічається один з наступних типів реакції на українського туриста, завжди після схвального вигуку "Ооо....":

(а) Слава Украине! Как у вас там дела на Донбассе?..
(б) Как там наш Миша?..
(в) А из какого города? (і далі, після відповіді) А я учился в… У меня брат в... У меня жена из... (і варіанти: Одеса, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Київ і т. д.)

Далі зазвичай йде дружня розмова, в якій озвучуються найкращі побажання Україні, співчуття у зв'язку з війною, запитання "як вам у нас в Грузії?" або "де ви вже були?", часто ще розмірковування про Мішу. Але про нього нижче.

 

Мова

Англійську в Грузії знають так само, як в Україні. Тобто в столиці та інших великих туристичних містах англомовних людей знайти ще можна, а от в менших містах і селах – майже повний нуль. Причому нуль там часто і з російською. В середньому половина людей російської взагалі не розуміє, а половина від другої половини розуміє на дуже простому, базовому рівні. Тому під час мандрів найбільше доводилось говорити мовою "simple Russian", часто зупиняючи перебіг думки, щоб синонімами і жестами донести сенс якогось простого слова. Але це все було досить легко і приємно.

Дуже позитивно ставляться грузини, як, напевно, і будь-який інший народ, до спроб хоч трохи говорити їхньою мовою. Завчена фраза "Добрий день, я з України, мене звати Віктор" справляла велике враження і одразу позитивно налаштовувала.

 

Ціни

За моїми спостереженнями, ціни в супермаркетах, кафе й ресторанах вищі або значно вищі за українські. Сюрпризом виявились високі ціни на місцеве вино (заводське)  найдешевше йде по 70-80 грн за пляшку, а трохи краще  по 100-130. В маркетах дуже багато продуктів з України, причому в кожному ряді. І йогурти, і печиво, і шоколад, і горілка, і пиво, і крупи, і серветки. Звісно ж, воно все дорожче, ніж у нас. Винятком, звичайно, є фрукти: мандарини, хурма і гранати зараз продаються по 10-20 грн за кілограм.

Що в Грузії дешевше, то це транспорт між містами, тобто маршрутки і залізниця. Вона, до речі, приємно здивувала: відносно швидкі та комфортні денні потяги пропонують багато місця для ніг та інтернет. Подорож тривалістю близько 5 годин коштувала близько 170 грн. Ціни на проживання теж виявились невисокі. Зупинялись ми в недорогих, але пристойної якості гестхаусах та хостелах, а одного разу в приватній квартирі (окрема кімната для туристів), і ціна була стабільною  200 грн (20 ларі) з особи.

 

Напої

Що в Грузії дуже дороге, то це кава. І дорога вона не стільки ціною, стільки своєю рідкісністю. Тому кожна знахідка нормальної кави, особливо за ціною менше 40 грн, приносить типовому українцю велику радість. Але така радість траплялася не щодня.

Натомість щодня траплялася нагода випити чогось міцнішого. Коли подорожуєш Грузією, особливо автостопом, завершити день без алкоголю практично неможливо. Кожен перший або, в гіршому випадку, кожен другий новий ваш друг не втратить нагоди запропонувати домашнє вино або чачу (самогон), наприклад, під час короткої зупинки у родичів в селі (на годинку, не заходячи в хату), або під час обіду, за який вони ще й заплатять, або під час прощання по завершенні спільної поїздки.

Одного разу довелося говорити тости біля відкритого багажника машини в компанії відряджених інженерів телебачення, коли на годиннику була лише 11-та ранку, і день був середою, і телевізійники мали ще лізти на якісь антени. Після декількох тостів за зустріч, за дружбу між народами та за мир вони ще й налили півтора літра вина з собою, кажучи, що такого вина ніде більше не дістанеш. Того ж дня я довідався, що алкоголем в Грузії пригощають навіть в монастирях! Причому, як сказали ченці, вони самі не вживають, але "для гостей завжди маємо і пропонуємо". Правда, на відміну від решти грузинів, монахи принаймні не наполягають.

 

Міша

Як вже згадав вище, багато разів у розмові з місцевим людом випливала тема Саакашвілі, причому завжди з ініціативи самих грузинів. Переважно запитували, "як там він, чи робить щось добре?". Казав, що робить. Потім йшли монологи на тему, що це був найкращий президент Грузії, як багато він зробив, як підняв країну на ноги і т. д. При цьому люди часто показують пальцем – ось цю дорогу зробив Міша, це село для вимушених переселенців збудував Міша, а ось тут він побудував для них завод, щоб їм було де працювати.

В Сванетії державна будівельна корпорація споруджує великий гірськолижний курорт Тетнулді. І будівельники там розповідають, що проект розпочався ще за Міші. Тоді ж була прокладена дорога в цю віддалену малонаселену місцину та навіть відкрився аеропорт.

Звісно ж, моє дослідження громадської думки було далеке від репрезентативності, але з-поміж приблизно 20-25 людей, з якими розмова торкалася Міші, лише двоє виявились його противниками. Їхні аргументи були про тортури у в'язницях і про те, що "ви про нього не знаєте правду, бо він дуже добрий артист і піарщик".

 

Влада

Нинішню ж владу ніхто зі співрозмовників не оцінив позитивно, навіть противники Міші. На запитання, як змінюється життя за останні два роки, більшість відзначає, що справи йдуть гірше. Декілька людей сказали, що "нічого не змінилося ані на краще, ані на гірше". Про те, що стало краще, не сказав ніхто. Причому владу грузини асоціюють конкретно з особою Іванішвілі. Він зараз, насправді, навіть не обіймає жодної офіційної посади, але "всі знають, що він всім керує". Ця персоналізація дуже нагадує попередній наратив "Міша збудував цю дорогу". Схоже, що грузини мають культурну лояльність до одноосібного владарювання, якої ми в Україні, на щастя, вже позбулися. Принаймні серед великої частини населення. В розмовах з молодими тбілісцями проявляються протестні настрої. Дехто казав, що терпіння людей вже закінчується і що новий Майдан цілком можливий у найближчі рік-два.

Багато тем залишились не охоплені в цьому дописі, бо величезний масив інформації, вражень і думок ще не оформлений в сенси. Після Грузії, як, напевно, після авдієнції в Понтифіка, треба багато подумати про те, що сталося і які з цього висновки.

Грузія, безумовно, варта того, щоб до неї поїхати вперше і повертатись при кожній нагоді.

КОМЕНТУВАТИ