субота, 24 червня

Однією ногою тут, другою – там: як безвіз вступив у дію

Олена Бас Журналіст.
Уночі 11 червня українці отримали змогу перетинати кордони країн Європейського Союзу лише з біометричними паспортами. Спробувала і я.
Червона лінія кордону між Україною і Польщею. Шегині - Медика. Червона лінія кордону між Україною і Польщею. Шегині - Медика.

Увечері 10 червня у прикордонному селі Шегиня Львівської області не було жодного ажіотажу. Це автомобільний і пішохідний пункт перетину кордону  і цілком звичний потік людей на вихідних. Хоча вся країна вже святкувала #безвіз. Більші затори спостерігалися на в’їзді в Україну зі сторони польської Медики.

Ближче до опівночі на кордоні з’явилися перші власники біометричних паспортів – без жодних віз. Через різницю у часових поясах із Польщею їм довелося чекати ще годину, доки наш #безвіз вступить у дію на території сусідньої держави.

Рівно о першій українські прикордонники вишикувалися, послухали гімн Європейського Союзу та почали вітати один одного і усіх громадян – власників біометричних паспортів. Кожен "безвізовик" отримав цієї ночі євросоюзівський значок, магнітик на пам’ять про важливий історичний момент для нашої країни і втішний спогад про свою маленьку участь у цій події. А також пам’ятку про безвізові подорожі.

Тим часом познайомилася з Володимиром з Рівного. Хлопець розповів, що дуже любить подорожувати за кордоном. Нещодавно у нього закінчився перший закордонний паспорт і, не вагаючись, він одразу вирішив зробити собі біометричний. 3,5 довгих місяці з нетерпінням чекав своєї першої безвізової подорожі.

Володимир, один із перших українців, які перетнули кордон ЄС без візи

Раніше йому доводилося постійно відкривати візи, проходячи втомливі й неприємні бюрократичні процедури. Щоразу потрібно було записатися у чергу до візового центру, зібрати усі папери, вистояти у черзі за талоном (попри призначену годину), сплатити консульський збір, потім подати документи (важливо нічого не забути, бо можуть відмовити). І тут муки не закінчувалися. Треба було почекати тиждень-два до отримання відповіді, знову постояти в черзі, а тоді вже отримати паспорт з візою.

Тепер очі Володимира світяться радістю, адже все, що потрібно, – спокійно спланувати подорож, щоб її можна було обґрунтувати прикордонникам, взяти гроші – і вперед на зустріч пригодам! Вночі 11 червня разом із другом на машині вони поїхали на тусовку у Краків.

Цієї ночі чимало людей приїхали до Шегині з недалеких міст, щоб на власні очі побачити, як діє безвіз.

Без жодних речей, з одним лише паспортом та якоюсь сумою злотих Олег приїхав зі Львова цієї ночі на кордон. Йому захотілося піти у польський мережевий супермаркет "Biedronka", який знаходиться у Медиці біля самого кордону. А чому б і ні? Чому громадянин України не може просто піти і закупитися у польському супермаркеті, коли йому заманеться?

Олег, один із перших українців, які перетнули кордон ЄС без візи

Олег чекав такої можливості дуже давно. І справа не у польських товарах, а в розширенні можливостей наших громадян, за які народ боровся протягом останніх років. Чоловік дуже радіє, що зможе подорожувати без зайвих клопотів.

"Вільно подорожувати, більше мені нічого не треба. Щоб передумова для виїзду не була такою довгою", – каже Олег.

Надихнувшись прикладом Олега, я з колегою Юрою вирішили ризикнути і також перетнути кордон з одними лише біометричними паспортами і невеликою сумою грошей. Українська сторона надзвичайно привітна і швидко опрацьовувала документи, вітала з безвізом, вручала невеличкі подарунки та бажала щасливої дороги. 

Перед польським кордоном зібралася невеличка черга, оскільки сусідські прикордонники більш прискіпливо вивчають кожного "туриста". Чимало з цих "туристів" є мешканцями 50-кілометрової прикордонної зони, для яких щоденно ходити у Польщу, щоб продавати українську горілку та сигарети, – це "бізнес", завдяки якому виживають.

З таким "бізнесменом" Василем познайомилися у черзі. Чоловік наче з пустими руками, але помітно нервував. Попросився, щоб його пропустили, бо в нього лише 17 хвилин залишалося, а по той бік вже чекали люди. Тихенько сказав, що "запакований папіросами по вуха і якщо зловлять, то капець". Мабуть, вони були примотані якимось чином під одягом. Вже трохи згодом, коли Василь владнав свої справи, ми його зустріли знову і він розповів, що іншого виходу у нього нема – така ризикова робота приносить адреналін і гроші, які в Україні він заробити не зміг би.

І українські, і польські прикордонники знають місцевих в лице, з багатьма вітаються і навіть можуть перекинутися кількома словами "про своє". Але щоразу поляки намагаються їх ретельно обшукати. Коли не знаходять надлишкової горілки чи цигарок – пускають далі.

Так ось, мешканцям 50-кілометрової прикордонної зони байдужий безвіз. Вони і далі займатимуться своїм бізнесом, як і раніше. І навряд чи власники біометричних паспортів навмисно захочуть складати їм конкуренцію.

Справжніх туристів польські прикордонники обшукують поверхнево, можуть запитати, скільки цигарок і горілки з собою.

Може, за звичкою, а може, з нагоди такого свята для українців 11 червня поляки не перевірили у нас відбитки пальців, страхівку і бронювання житла, а лише запитали ціль візиту і скільки готівки з собою. Просто посміхнувшись, ми з колегою сказали, що є десь 200 злотих на двох і ми хочемо піти в "Бедрьонку" та повернутися назад. Прикордонника сума не влаштувала – сказав, що то замало, але все ж пропустив нас на польську землю.

Там ми зустріли ще кількох українців, які приїхали лише для того, щоб перетнути кордон без віз. Для деяких з них, у тому числі для Юри, це було вперше.

Підсумовуючи: зацікавлених у нелегальній роботі за кордоном і раніше жодні візи не спиняли. Наш #безвіз, думаю, суттєво на трудову міграцію не вплине. Зате він став святом для багатьох звичайних людей, які хочуть подорожувати, розширювати світогляд, зрештою, мати більше волі, не обмеженої зайвою бюрократією та закритими кордонами. Європейський світ стає ближчим до кожного, хто цього забажає.

 Фото – ProLine Media

КОМЕНТУВАТИ