fbpx

Палатний вхід

Стиль життя 17:26, 19.06, 2017

Це літо у Франківськ явилось не лише з довгими рукавами, а й з довгими руками: дотягнулось до всіх і згребло в Палац Потоцьких, "на виставку".

Експозиція починається з фонтана при вході. Він фонтанує лише посиланнями, бо це "Фонтан" Дюшана, тобто пісуар, який він поклав по-своєму, назвав по-своєму, підписав по-своєму і цим вивів на перше місце найвпливовіших творів мистецтва цілого століття, хоч вже і минулого.

Дюшан перевернув пісуар, а з ним перевернув і уявлення про мистецтво, тобто перевернув і хрест поклоніння йому. Пізніше Фонтан разом з Чорним квадратом артознавці назвали найпереконливішими маніфестаціями смерті мистецтва. Точніше того, що вважалось мистецтвом раніше. Бо смерть – це втрата стосунків з реальністю живою.

Фонтан, Квадрат і Ко позбавили привілеїв пафос з усією його пристрастю до накопичувальної нормотворчості. Згодом це поміняло ролями все у галереях: відтоді вже експонат приглядається до глядача, глядач вимагає пояснень. Ілюстративність зробилась ілюзійною, в ній більше допитливості, ніж відповідальності, тобто запитів, ніж відповідей, принаймні прижиттєвих. Пензлі не стільки малюють, скільки в кольоровому поті чола блукають лабіринтами з неясним виходом.

До настання цих перемін визнане мистецтво загалом пропонувало впевнене відтворення життєвих моментів "під ключ". Фонтан з Квадратом запропонували ключ, під яким жодних видимих ключових моментів не виявилось. Через двадцять років "ключ" Дюшана почав робитися золотим і завершив цей процес тепер у Франківську, явившись у внутрішній позолоті, по-нашому: після 2014-го золото українізує будь-яку сантехніку.

Porto Franko

Тепер Фонтан – це витвір-мільйонник: восьма за рахунком копія, яка символізує пісуар, що символізує фонтан, продана за 1 700 000, в цю акцію купівлі-продажу гроші максимально вклали, тобто виклали, весь свій символізм, він тут позбувся умовності і досяг абсолюту. Ніколи більше жодні символи не схилялись так низько один перед одним.

Цьогоріч йому рівно 100 років, які виявились роками обожнення Великого Перевертня, і на Porto Franko схожий на нього пісуар-отець представлений вже в парі з непосидючим пісуаром-сином (він тут для селфі). На цій же стіні є ще третій пісуар, що весело увінчує цей пісуарт. Він мало ким помічений, бо сидить майже на піднебессі: своїм єдиним оком "виліз на лоба", тобто високо на стінку, разом з підписом "Mokh pissing". Це вказує на рівень, куди може поцілити Мох, який має ще й унікальну здатність переплюнути струменем автобус, про що знають тільки свої (автобуси).

Оскільки цього разу оглянути виставку прийшли всі ті, що не ті, що завжди на виставках, то це розташування ознаки смерті мистецтва на вході в колишній госпіталь, здається, одразу змінювало напругу музейного переживання на сум’яття. Почуття людей, що прийшли надихнутись звичними для них засобами сприйняття, попали ніби під перехресний вогонь холоду і розбивались, як дерев'яні жертви кораблетрощі.

Бо вони знають, що пісуар – це якщо й портал, то в каналізацію. Далі їх розкручують більше: гуцульські біороботи з ліжників; підсвічена обгризена кісточка в тріснутому повітряному акваріумі; проросла з підлоги квітка з пелюстками із облущеної фарби тутешніх стін; фізії Парфьона, зроблені з пастельних розводів, картини-розводи; електризована петльована зашморгоподібність, складена із кулькових ручок; квадратні дзеркальця для красного слівця, тобто рівні нарізки дзеркала, що легко складаються в рівні написи; ціла кімната Яновського, пересічена ланцами різного ступеню витримки й витривалості, якими скуто всього дві рибини – мабуть, вияв неспівмірності здобичі й засобів підкорення, ітд.

porto franko

Тобто представлено мистецтво як ідея, постійно діюча оперативна винахідливість винаходів без намірів реалізуватись і вплинути; вигадка як релігія, як індивідуальний спосіб взаємин зі світом; ідея як затримка, передих для зачарування і спроби провокації осмислення, яке не дає відповідей, а швидше змінює форму питань. А розвиток – це і є їх, питань, накопичення. Сучасність наплодила їх стільки, що все важче відповідати засобами мистецтва, воно потрохи інтегрується з наукою. Тим більше, що спрощення з часом призводять до ускладнень.

Так і тут, на виставці, слід за спрощеним слідує ускладнене, слід за умовним – точне. А оскільки до художнього світу точність, як правило, в опозиції, то й тут вона ізольована у двох окремих палатах. 

Одна зроблена як велика дірково-промениста камера Обскура, в яку можна зайти і зацінити камерний обскурантизм того ж Юри Бакая, який потішив пісуарами. 

В другій палаті – генератор хаосу, складна програмна інсталяція Влада Бажалука, який любить ламати голову об незламне, тому вживив розум у світловий піксель, наділивши його світлоглядністю. Світло й без того містить найбільше доступних нам безмежностей: швидкість падіння, безмежну яскравість абсолютно білого, нескінченність променю, який ні у що не впирається. І абсолютну надію теж містить світло. Хоча само поняття абсолюту – це вже обмеження. 

1

Ну і через світло природа дала людині безмежність у відчуттях. От Бажалук і Бакай віддячили природі, їхні проекти – це таке алаверди. Як кулінарній майстрині повертають шматочок торту після всього, тобто бенкету, щоб теж сподобала своє творіння.

Це все по-моєму, а по-своєму все своє письмово обґрунтував Всеволод Бажалук, чим створив добрий художній прецедент, описавши, про що йому йдеться, у майже науковій майже монографії. Там не до сміху. Але людський вимір "ошкалений" так, що найсерйозніших результатів можна досягнути саме зі сміхом.

Доступність виконання більшості експонатів позбавила невтягнутого глядача доступності сприйняття: воно все ще скуте потребою зрозумілості. Він на вході ще сам того не знав, що прийшов сюди не обласкати око, а обтяжити мозок, бо давно відбувся отакий поворот у призначенні сучасних галерей.

Сублімація – це перехід речовини з тверді в газ, оминаючи рідкий. Отаке ненадовго відбувається з глядачем при дебютному зіткненні з продуктами творчої сублімації сучасників, якою Фройд назвав перехід від надихаючого задуму до втілення, оминаючи секс.

Найчастіше все закінчується просто: його нерозумінням присоромлюється незрозумілий об’єкт, глядач "перемагає", утискаючи в собі раба. Руку легше підняти, ніж голову, можна навіть на недосяжну голові висоту. Він потішно згадує, що недавно ця кімната була палатою, тож не зовсім ще звільнилась від такого призначення. А сам він щойно здійснив медогляд, свій перший обхід палат, і подумки виписує лікарські "призначення". Він вже у грі. Він готовий сперечатись, все не даремно.

А ще в останній день у закутку я побачив натуральний хрест з дверними ручками для зручності носіння. Щоб було за шо нести на свою Голгофу, а не лише за що. Він – невідомо чиєї роботи, таке собі підморгування молодого папи. Відомо, наприклад, що теслею був Йосип старенький.
Отже, для повноцінної "артонавтики", проходячи галереєю, треба перемикати засоби сприйняття. Хоч на короткий час у Франику з'явилось місце, де у цьому може повправлятись кожен новонавернутий артонавт.

2

Рівно рік тому таким обіцяючим, оживляючим і вселяючим був галерейний простір у типографії. За півроку там з'явився успішний гастроном. 

Залишилось надіятись, що цього разу тимчасова галерея не буде такою легкою на руку, доброю на комерційний початок і тут не з'явиться черговий ЦУМ з неймовірною сумарною кількістю нулів на цінниках: надто часто доводиться починати з нуля.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: