fbpx

Повернення з зірок

Культура 14:01, 07.06, 2017

Мені приснився дивний сон, і тепер я не знаю, що сон, а що ява.

Я вже про нього й забув, але він нагадав про себе. Він раптом з’явився на орбіті у старому пошарпаному фотонному зорельоті, що не вмів долати корупційний гіперпростір через викривлення простору-часу. Йому були огидні ці нешляхетні способи.

Він чесно йшов до своєї Бети Пса шляхом анігіляції антиматерії. Завдяки Ейнштейну я постарів, а він не змінився. З ним ми будували перші кораблі, називали їх “Арабеллами”, робили поворот “оверштаг” і залп з обох бортів, стоячи на капітанському містку.

З ним ми запускали ракети до Андромеди з украденого в батька пороху, мріяли про Перший Конктакт і ходили між світами через квантові переходи. Ми бились мечами у фалангах гоплітів і зупиняли гунів, захищаючи предків, здобували вогонь шляхом тертя, уміли жити з того, що дає Степ, зникаючи на кілька днів із дому.

Він так і лишився у світлому світі мрій, вперто і прямо долаючи свої Темні Сторони, а я пішов у Лабіринт до людей. І ось він повернувся, а його ніхто не чекав. Він прийшов сам, став наполегливо стукати через скло камери анабіозу.

Я, старий цинічний хіпак, дозволив собі розслабитись і повірити. І випустив. І повернув до життя того романтика, якого заслав у довгу космічну подорож в режимі глибокої гібернації до Бети Пса під величну музику космічних гармоній.

Він розказав чудесні історії. Ми там таки долетіли, чорт забирай! Ми зробили це, доскочили до Бети, далекої мрії. Там чудовий новий світ, там всі рівні, і кожен може мати мрію, і кожен може мати Волю.

Я не зміг опиратись, бо надто старий перед молодечим напором. Ми злились. Я знову став ним. І що я побачив його очима після повернення?

Я побачив “Андеграунд” Кустуриці, потрапив у той епізод, коли Петя Чорний прокинувся. І відчув жагу. Попіл Клааса став бити в груди. Що ми зробили з своєю квітучою країною Україною? Що з нею зробили ви – нікчемні жадібні створіння? Буде вам горе від старих і молодих з палаючими очима. Чекайте і Карпатські гори, і Київські пагорби, і Донецькі степи. І ти, Тмутороканський бовване, особливо. Час терпіння вже закінчився.

І тоді я прокинувся. А тепер не знаю, що з цим робити.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: