fbpx

Про воду і гроші

Економіка 12:59, 07.05, 2015

Нарешті в країні заговорили про децентралізацію влади і самоврядування. З’явилась маленька надія, що почнуть щось робити. На що сподіватись? Напевно, зміниться фінансова ситуація. Як?

Ну, можливі два варіанти. Перший варіант назву умовно "Вінніпеґ". Є таке місто в Канаді – головне місто провінції Манітоба. Так ось, одного разу в складі групи слухачів Інституту державного управління зустрічався  з мером цього майже мільйонного міста. Найбільшим викликом у своїй роботі мер "по секрету" назвала проблему "куди діти гроші з міського бюджету так, щоб газетярі  не писали, що вони витрачаються на якісь дурниці"! В центрі міста взимку всі автобусні зупинки вже опалюються! І це при тому, що затримка автобуса на одну хвилину буде серйозно обговорюватись в місцевій пресі. Але чомусь гадається, що така проблема нашому місту, принаймні найближчим часом, не загрожує. 

Другий варіант з умовною назвою "Тандер Бей" (Thunder Bay) видається нам ближчим. Теж місто в Канаді, але вже в провінції Онтаріо (десь 700 км від Торонто). Трохи пізніше випала нагода зустрітись з мером цього міста (десь 120 тис. мешканців). До речі, тоді мером був українець. Місто розташоване досить далеко від основних ділових центрів країни, і його важко назвати дуже багатим, бо час від часу має фінансові проблеми. Цікаво, як воно поповнює свій бюджет. Мер похвалився якістю питної води (вони перед тим відмовились від хлорування) та тим, що місцевий водоканал є чи не головним джерелом наповнення міської казни. І не тільки через оподаткування. Місцевий водоканал є власністю міської громади. Оскільки в Канаді ніколи і нікому в голову не приходило створювати інспекцію по цінах (можливо, і в нас вона нарешті щезне), то місто повністю самостійно встановлює ціну на воду. Встановлює таку ціну, щоб вона була достатня для діяльності і розвитку підприємства і приносила прибуток, який направляється до міського бюджету. Директор підприємства отримує певний відсоток від цього прибутку і робить все від нього залежне, щоб цей прибуток був максимальним. І верх ціни відомий. Вона знаходиться в тих межах, на які згодні мешканці міста. Адже це вони вибирають депутатів і мера, які встановлюють ціну. Це їхній водоканал, це їхня вода, це вони платять свої гроші до свого міського бюджету. Чому це ще когось повинно цікавити?!! А в Канаді і не цікавить.

Чим не приклад для Франківська. Адже в нас унікальні можливості з водопостачанням. Навряд чи ще десь в Україні є ліпша і дешевша вода! Як використовуються ці можливості? Та ніяк. Оскільки діє совкова система регулювання тарифів, яка не дозволяє підприємству отримувати прибуток, то його і нема, а отже, місто і не отримує нічого. Фактично міська казна отримує тільки частину з податку на доходи фізичних осіб працівників підприємства. Оскільки заробіток менеджменту підприємства набагато більше залежить від волі "батьків" міста, а не від прибутку, то його мотивація є відповідною.   

А що можна було б зробити?

По-перше, вичавити з себе совка.

По-друге, добитись скасування, м’яко кажучи, нерозумних обмежень, які накладені державою на ціноутворення в комунальній сфері, хоча б у порядку експерименту для франківського водоканалу.

По-третє, прив’язати оплату праці менеджменту водоканалу до прибутку, який отримує підприємство і, можливо, навіть тарифи не прийдеться збільшувати.  А якщо тариф підняти на 1 (одну) гривню за тонну води, то, можливо, Франківськ теж почне думати, "як розумно розпорядитися грошима, щоб не сміялись".

P.S.

То була конструктивна, оптимістична частина ситуації. А зараз гірка правда. Я показав цей текст товаришу, який значно частіше і ближче спілкується з місцевою владою. Він повністю згоден з логікою думки та потенційними перевагами такого сценарію для громади міста. Проте швидко остудив мій оптимізм.  Його аргументи наступні. Івано-франківська влада, будучи за формою та у риториці крайньою правою, за своїм змістом є наскрізь комуністичною. Це проявляється у її негативному ставленні до приватної власності та приватного бізнесу (та ж тарифна політика та розмір орендної плати за землю), відношенні до комунальних підприємств та їх менеджменту, тотальному популізмі стосовно економічних реформ на загальнодержавному рівні. На жаль, заперечити цей невтішний висновок важко, а великі біл-борди, що з’явились на головних вулицях міста, з комуністичними гаслами є тому підтвердженням.  

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: