середа, 24 травня

Різні береги Ібар: Яке життя після війни?

Анжеліка Підхомна Більд-редактор сайту для мандрівників rove.me.
Як живуть ці люди, що чують на півдні міста з мечетей заклик до молитви, а на півночі православні дзвони й слов'янську мову? З однієї сторони ходять по вулицях Лінкольна і Клінтона, з іншої гуляють з дітьми під портретами Путіна в стилі "супер-героя" на головній площі?
Житловий будинок в сербській частині Мітровіци, Косово. Житловий будинок в сербській частині Мітровіци, Косово.

Сьогодні дві частини міста Мітровіца пов’язують тільки згадки про війну. Тут дві різні валюти (євро і динар), мови, органи державної влади, номерні знаки машин теж різні – країна Косово та країна Сербія. Люди не ходять в гості на іншу сторону, вони воліють вдавати, що іншої сторони не існує.

Мітровіца

Дорожні знаки вздовж головних трас Косова. Воєнна розмітка стоїть тут до сьогодні

Не віриться, що це все відбувається за півтори тисячі кілометрів від України (із Ужгорода стільки ж на південь Криму). Це місце нагадує прірву між Європою та Сходом. Хоча від Європи всього за чотири сотні кілометрів, але тут воюють так довго й затято, що це нагадує війни шахідів, які йдуть до смерті за свою землю та свого Бога, і маю я на увазі як мусульман, так і православних.

Місто розділяє тільки ріка Ібар. Сьогодні один міст повністю закритий для машин, а біля другого стоять поліцейські з країн ЄС, від ОБСЄ та інших організацій, які стежать за порядком. Представники ОБСЄ, яких ми зустріли, розказали, що в місті Зубін Поток є і українські миротворці, проте нам не вдалося їх знайти.

Мітровіца

Міст через річку Ібар в Мітровіці побудований за кошти Європейського Союзу. На жаль, сьогодні закритий для переїзду.

Місцеві наче звикають та живуть далі, але Мітровіца залишається справжнім символом косовської війни, лінія бою проходила тут дуже чітко по спокійній річці. Ця лінія між сербами та албанцями до сьогодні лежить по ній.

 

Про війну

"Тато працював директором великого цеху на місцевому заводі, – каже албанець Башкім, якого ми зустріли в його магазині. – Загалом наша сім’я жила добре. Я вчився в сербській школі і добре знав їхню мову, ми непогано ладнали з сербами. До 89-го року, поки мого батька не звільнили. Чому? Бо він був албанцем, а з Сербії приїхав інший начальник, так вони й просували всюди своїх".

Під час розпаду Югославії конфлікти вибухають по всіх Балканах. Так сталося і в Косові. Албанці, яких тут було майже 80%, зазнавали утисків від сербів, які керували територією в часи Югославії і диктували просербську політику.

В 96-му році, коли Башкіму було 22 роки, як і всі його однолітки, він вступив у Армію Визволення Косова (Ushtria Çlirimtare e Kosovës).

Мітровіца

Хлопчик дивиться на пам’ятник "Солдату Армії Визволення Косова" в місті Прізрен

"Тут недалеко в лісі, коли був солдатом, я просидів у засідці 75 днів. Люди підтримували нас, давали їжу. Але бувало таке, що ми 4 дні нічого взагалі не їли. Тоді від голоду я втратив на пару днів слух й зараз на одне вухо погано чую. Всі тримались на ідеї визволити Косово. З тої гори я бачив, як відступає югославська армія, вони тікали в свою Сербію через наше місто".

 

Життя після війни

Проте навіть після того, як Косовська армія виграла й отримала підтримку ООН і багатьох країн світу, тодішньому молодому уряду не вдалося збалансувати й стримати нове державне утворення від іншої хвилі агресії.

"Хати, бух, вогонь, албанець серба", – каже поганою англійською наш водій, який підвозив автостопом, і показує на покинуті та спалені хати вздовж всієї дороги до столиці. Цілі сербські села, квартали тепер пусті: серби з центральної, західної, східної та південної частини Косова були вимушені залишити свої домівки й переїхати. Ці будинки, зазвичай, ніхто не заселяв, і зараз вони порожні й майже зруйновані.

Косово Прізрен

Покинутий сербський квартал в центрі міста Прізрен

У Приштині, столиці Косова, одразу біля Національної бібліотеки стоїть закрита недобудована православна церква. На ній в'ється зелене листя рослин, виглядає, що то руїна з далекого минулого, але насправді вона там стоїть всього 20 років.

"Албанці не дали відкрити собор, хоча все було готове, – спокійно говорить Ігор, корінний серб, який переїхав в Косово декілька років тому для роботи в міжнародній організації. – Вони говорять, що закрили церкву, бо вона побудована з ініціативи Мілошевіча, а для них це диктатор, але чи це є справжня причина, чи збудують вони нову православну церкву в іншому місці?!"

Приштина

Закинута церква Царя Спасителя в Приштині. Довкола обкручена залишками колючого дроту

Така доля спіткала багато інших православних храмів у Косові. Їх зруйнували, закрили або тримають під посиленим наглядом. Наприклад, Патріарший монастир в Пеї, який перебуває під охороною ЮНЕСКО і вважається однією з найбільших та найдавніших святинь для сербів. За підтримки міжнародних організацій, для безпеки під наглядом озброєних охоронців сербів і обгороджений двометровим парканом, а при вході нас попросили показувати паспорт.

"Чи безпечно сьогодні розмовляти сербською в Приштині? Мабуть, так,  каже Ігор.  Особливо в центрі столиці, тут багато іноземців, людей з міжнародних організацій, які приїхали під час конфлікту, щоб врегулювати ситуацію. Але коли я говоритиму своєю мовою у віддалених районах міста, у мене можуть виникнути великі проблеми".

Приштина

Турецька мечеть в Приштині. Від початку самостійності Косова Туреччина виявляє велику підтримку косоварам як мусульманському народові

Після війни 98-99-го років місцеве населення скоротилося ледь не вдвічі: багато людей виїхало як біженці, також велика кількість померла, особливо чоловіки від 17 до 40 років. Але сьогодні підросло нове покоління, яке тоді було дітьми. Косово є країною молоді. Це особливо відчутно в столиці, коли ти йдеш звичайними вулицями й почуваєш себе наче в студентському містечку. Ця молодь є прогресивною, більшість вчиться в університетах та добре знає англійську мову. Сьогодні нове покоління косоварів не хоче жити війною і повторювати ті помилки.

Приштина

Newborn – новонароджений (англійською). Пам’ятник споруджений одразу після проголошення незалежності Косова від Сербії 17 лютого 2008 року

Прапор Косова – синє тло, жовта карта і в центрі шість зірок, які символізують шість народів, що проживають на території країни. Але популярніший албанський, він всюди – у машинах на лобовому склі, в магазинах та й просто в будинках. Відчуття, що тут більші патріоти Албанії, ніж новоутвореного Косова.

Більшість албанських косоварів мусульмани і деякі консервативні, строго дотримуються ісламу. Різна релігія, культура і мова – це вважається основними причинами війни.

 

За межами Косова

В Албанії релігія, здається, не має жодного значення. Коли ми їхали до Адріатичного моря, нас підкинув смаглявий корінний албанець Енвер. "Я є католиком, але не практикуючим, та й взагалі, люди в Албанії не дуже релігійні, всім байдуже, яка в тебе релігія. Тут інше, ніж в Косові, в нас колись був комунізм, то після того так", – казав розслаблено, як все робиться в цьому приморському краї.

Типова сувенірна крамничка в Приштині

У містечку, яке омивається морем, ми зупинилися в Едісони, кучерявої усміхненої дівчинки, яка працювала соціальним працівником. Вона здивувалася, що ми мандруємо Косовом: "Це цікаво. Ніколи не була в Косові, хоча то й недалеко звідси. Якось не було потреби туди їхати. Та й вже як їхати, то в Італію чи Грецію, туди майже така ж відстань".

А в Сербії питання Косова – це велика незагоєна рана, тому не прийнято говорити з незнайомими людьми про це. Якось я поцікавилася, де найгарніші місця в Сербії, на що місцевий водій відповів: "Ох. Найгарніше в горах, а гори найгарніші в серці Сербії – це Косово, –  задумався і подивився вбік, ховаючи очі. – Але я вже й не знаю, чи можна це вважати Сербією".

Руговський каньйон в місті Пея, Косово

Косовари люблять Америку, всюди можна зустріти американські прапори, в Приштині проспект і пам’ятник Клінтону, та й у кожному місті є вулиці на честь американських президентів. Уряд США підтримав ідею вільного Косова, дав гроші та військових. Мабуть, якби не підтримка Америки, то косоварам не вдалося б отримати перемогу. А от серби, що залишилися жити в північному Косові, затяті фани Путіна. Якось я запитала, чому вони так підтримують Росію, бо ж, на відміну від Клінтона й американців у Косові, Росія ніяк не підтримала сербів у часи косовської війни. На що отримала відповідь: "Росія православна, слов’янський народ. Та й ворог нашого ворога – наш друг".

Графіті в сербській частині Мітровіци, Косово

Коли серби чули, що ми з України, то ставлення було неоднозначне й спантеличене. З одного боку, ми теж слов’янський народ, теж православні. Але ми проти Росії. Власне, останнє їм не вкладалося в голову: як можна бути проти росіян, вони ж начебто стараються врятувати нас від "великої змови американців".

Хоча, зазвичай, пересічні люди з розумінням нас питали, чи є війна у наших містах, чи все спокійніше зараз. Якось один простий чоловік запитав те, що змусило мене добре задуматись:

"У вас теж війна, як у нас колись. Але я от не можу ніяк зрозуміти: чому? В нас з албанцями все різне. А у вас православні, схожа культура, історія, та й хіба в Україні не дозволяють говорити російською мовою?"

КОМЕНТУВАТИ