понеділок, 29 травня

Школа і покоління

Ростислав Шпук Підприємець, громадський активіст
Тут була моя школа, маленька, "непромислова", "музейного" типу, 1895 р. н. У таких будівлях навчають і зобов'язують не так вчителі, як атмосфера. Бо школа – це ємкість, в якій бовтається дитинство. І від того, з чим воно збовтається, залежить не все, але багато. Бо школа – це перш за все розплідник досвіду, а в остаточному рахунку вона – місце, де дитинство повинно вийти з берегів, але контрольовано, не підмочивши майбутнього.
Зображення 1 / 9 Використовуйте клавіші для перегляду

Цей будинок моєї школи  рідкісний, один з небагатьох в Станіславові, що спроектований і побудований саме для навчання. Нехарактерний: на відміну від своїх місцевих ровесників, постав без штукатурки, у неоготичній впевненості своєї підшкірно-кістякової прямоти. Ніби темною стороною вивернутий назовні, на світло. 

На фасаді майже немає ліпнини, є лише кілька безсюжетних вставок, однакових, як сусідні кадри відеоплівки з біодослідом, але з прогалинами для написів – на недосяжній висоті. 
В кожному класі – своя пічка-грубка. Хтось їх під ранок напалював, грубки грубшали, тепло теплилось. 

Я б цю традицію інфракласного реліктового випромінювання зберіг…

Першими нашими дитячими силовими вправами було відкривання важкезних старих фасадних шкільних дверей, вирізаних із жилистого темношкірого дуба – в середині 70-х. Тоді ще навіть запах післядощового асфальту був збудником ейфорії, і в кожному з днів були такііі широти… 
За широким шкільним двором, на задніх виходах, інколи гоп-стопили старші, стріляли копійки. 
З приходом Незалежності школу знешколили: школу вигнали зі школи. Їй забудували весь двір, гоп-стопнули простір – у відповідь, раз і назавжди. Був єдиний спосіб зробити територію безпечною – ліквідувати її як територію – вихід вищої міри. Сліпий золотий дощ хаотичної важковагової забудови міста неакуратно засикав її фундаментальними житловими бур'янами. Тепер вони – тверді високі суверени неповернення, гаранти того, що більше ніколи у цій зловісній неоготиці не буде навчального закладу – бо він неможливий без території. Добре б покрити їхні мури муралами гопників…

Тоді зі школи зробили курси підвищення класифікації, чи то кваліфікації, вчителів. Попит на яку швидко минув. 

Тоді стелі у горішніх класах загрозливо попровисали, оскалились дошками в готовності до обвалу – піддались натиску "твердого сонця". А нижні кімнати зацвіли, стіни запліснявіли під впливом непевного ґрунту, школа від верху до низу взяла вісім октав самим видом своїм.
Тоді їй знесли дах: раніше школі підбрили двір, тепер – голову з червоної черепиці, задля порятунку.

Закинуті транспаранти на піддашші тепер продовжують говорити про величну благість освіти. Говорять свіжо: вони навіть не пожовкли, наївно-білі й незаплямовано-чисті, зовсім не зачитані.

Наразі з даху залишився лише кістяк, і посередині, як хрипка аорта – Stairway to Heaven. Добре б цю драбину Якова наростити, подовжити набагато вище даху. Щоб нагадувала своїм новим сусідам, дворовим "висоткам за відсотки", що вони теж є всього лиш Драбинами в Небо.

Все це – ознаки мого покоління, зараз – саме його час. Це його розквітом сил на 70 відсотків зацвітають найнедоступніші поверхи білих будинків, йому нікого звинувачувати. І судячи зі стану всіх справ, це – покоління голів, які неможливо відмити, чи поголів'я колін, які неможливо відшити, – що те ж саме. Це покоління, виснажене історіями й передісторіями, прагне непотрібного і обожнює незначне, воно з усім звиклось ще до народження, на генетичному рівні, йому відкрилось найбільше можливостей, але відкрилось випадково, як напад хворби, без підготовки, застало в непотрібному місці, у непотрібний час. 

З мого покоління можна укласти періодичну систему суспільних елементів, воно різноманітне, але шаблонне. Йому – не до віри. 

Нічого значного від нього не чекайте, його треба лише переживати – кожного поодинці, щоб колись пережити всіх разом.

Тільки що там з наступним поколінням, нащадком цих лисих у неприродній спосіб батьків, позбавленим таких сердечних шкіл крупносімейного типу, яким тепер позривало дах?

КОМЕНТУВАТИ