- Кандидат має "ділитись награбованим" і дарувати подарунки. Більшість кандидатів на одномандатних мажоритарних округах під виглядом різних подарунків та благодіянь будуть роздавати "граблі". Адже "наступати на граблі" – це улюблена виборча забава більшості електорату в кабінці для голосування. А якщо за це ще й дарують продуктовий набір, везуть безкоштовно на екскурсію чи вручають гроші в конверті, то цим ніби "гріх не скористатись"… Проте через рік-два граблі добре вдарять в чоло. Але ж хто думає так далеко наперед?
- Обіцянок має бути багато і красивих. Спокуса повірити така ж велика, як і надія, що хоч щось виконає. Кандидат має обіцяти те, що не можна "виміряти", та те, що не є в його повноваженнях. Особливо модними є обіцянки збільшення інвестицій, перемоги у війні чи повернення Криму. Категорично не потрібно читати програму майбутнього обранця, адже написана вона для ЦВК політичними консультантами. Немає змістовної програми – немає що з нардепа спитати!
- Майбутній нардеп повинен бути сильний і володіти прийомами рукопашного бою, щоб красиво гамселити своїх колег у Верховні Раді. І так більше нічого важливого він робити не буде, бо все вирішують лідери партій та урядовці. А споглядання за черговою бійкою замість змістовної та нудної суперечки щодо норм проектів Законів – це найкращий контроль за діяльністю обранців. Тим більше, що єдиний, хто може без наслідків порвати дорогий костюм та розбити носа нардепу, – це лише інший власник депутатського значка і такого ж костюма.
- Народний обранець має прийти з влади. Бо це означає, що він компетентний і зможе "вибивати" гроші для округу, щоб будувати школи, садочки, дороги, підводити газ та електрику. Адже для чого ж іще представник у Верховній Раді, крім того, щоб лобіювати гроші на свій мажоритарний округ? Обранець має заміняти всю владу на місцях, бо ж зарплата в нього висока та й чим йому ще там займатись, як не вимолювати в голови бюджетного комітету гроші в перервах між бійками зі своїми колегами.
- Під куполом повинні бути лише багатії. Ніхто, крім олігархів або за їхньою протекцією, туди і так не потрапляє. Якщо вони знають, як завод чи підприємство приватизувати, а потім ним управляти, то й державою керувати зможуть. Тим більше вони вже всі "накрались" і будуть красти менше, ніж бідні кандидати.
- Кого найбільше на білбордах та на телебаченні, той і достойний голосу. Якщо кандидат активно користується політичною рекламою в пресі, на телебаченні та вітає зі всіма святами, значить, він популярний. А якщо популярний, значить, обов’язково виграє.
- Успішний нардеп повинен балотуватись від популярної політичної партії, яку очолює красивий та розумний лідер. Бо тільки тоді він має шанс перемогти. Навіщо голосувати за кандидатів, якого не підтримує модний політичний бренд? Якщо кандидат від радикального бренду, значить, він такий же ж радикальний, якщо від націоналістичного, то щирий патріот, якщо від президентського – то не гірший від гаранта.
Словом, якщо дотримаєтеся цих критеріїв, то впевнено оберете саме того, який після присяги швидко забуде і про вас, і про свої обіцянки, і про саму присягу народу України. Отримаєте звичні й надійні граблі, які вкотре дзвінко луснуть вас по чолі…
Обговорюючи виборчу систему, прохідний бар’єр, механізм формування комісій чи протидію підкупу, ми часто забуваємо, що насправді, незважаючи на всі ці важливі деталі, саме виборець на дільниці завжди визначає, хто отримає депутатський значок. І чим більше виборців проголосує за конкретного кандидата, тим менше впливають різні "технологічні" механізми. Проте кожна людина має свої власні критерії для голосування. Тому, йдучи на дільниці, потрібно зробити над собою зусилля та подумати не про кандидатів з їхніми яскравими обіцянками, гаслами і білбордами, а про своє майбутнє та майбутнє країни.