п'ятниця, 26 травня

Як перуанські архітектори Станіслав будували, або Загадка одного фото

Олег Марцінковський Громадський діяч.
Історія зведення міста-фортеці Станіславова починається понад тисячу років тому і на протилежному кінці світу з невеликого, проте особливого народу...

Плем’я тек-турі, європейська назва "тек-тори" чи "тектори", започатковує свою історію на території сучасного Перу і згадується ще за часів цивілізації Чачапоя, 900-1470 роки н. е. Ціле плем’я вважалося окремою кастою вчених та майстрів-зодчих, що володіють таємними знаннями. Управління кастою було особливе, фахово-ієрархічне: очолювали її ті, хто володів вищими уміннями і знаннями, так звані "архи", до яких належав і вождь.

Саме їхній, тек-турі, найбільший вклад відзначається у зведенні грізної фортеці Куелап, яка потім послужила імперії інків, надійно закриваючи північні рубежі Тавантінсую. Тек-турі причетні до створення знаних Ґран-Пахатен, Лагуна-де-лос-Кондорес, численних саркофагів і мавзолеїв.

Завойовники інки оцінили здобутки та вміння тек-турі: замість звичного податку (міта), який накладали на підкорені племена, тектори стали зводити будівлі, фортеці, культові споруди для потреб імперії. В період 1470-1480 років н. е. вся невелика народність, виконуючи одне замовлення за другим, поволі перекочувала до околиць імперської столиці Куско, де заснувала поселення Толу-Мачо, або Толумач.

Відомо, що тек-турі в нових умовах тримались тихо і скромно, але окремішньо, всіляко опираючись асиміляції. Їх дуже цінували: вони з якоюсь чарівно невимушеною легкістю вміли створити чи то неприступну фортецю, чи то вишукано і тонко оформити інтер’єр владних хоромів. Проте не гналися за визнанням і славою, уступаючи лаври представникам місцевої знаті. Останні за це милостиво не втручалася в життя Толумача, а також дозволяли існувати закритим для інших школам майстерності, тому знання та вміння не виходили за межі народу тек-турі.

Спокійний період існування племені майстрів та вчених закінчився 1532 року. Завоювавши і щойно зійшовши на імперський трон, Атауальпа дав наказ військовим на знищення усієї знаті Куско, прибираючи тих, хто був при керуванні державою до нього. Не залишив він поза увагою і Толумач, який вважав вірним соратником і адептом попередніх правителів. Проте коли військові увійшли в поселення, то застали ще теплі печі в порожніх будинках на порожніх вулицях. Кілька тисяч людей водночас покинули нажиті місця, не залишивши по собі нічого – ні інструментів, ні побутових речей, ні продуктів, ні тварин! Щезли, пропали! Після масштабних пошуків, які абсолютно нічого не дали, жерці оголосили їх жертвами розгніваних богів і тему закрили назавжди.

Є думка, що все населення містечка разом з майном та домашніми тваринами спустилося в підземелля, де були заздалегідь зроблені численні просторі ходи та величезні приміщення, повністю підготовлені для тривалого перебування, входи до яких вміло сховані від чужого ока. Кілька експедицій пробували знайти відповідь на історичну таємницю, проте завершились безрезультатно.

Так ураз пропав цілий народ і більш як сто років не було жодної звістки про його існування.

Наступна згадка про тек-турі, вже по-європейськи – як  "тектори", датується 1642-им роком і виринає в листі віце-короля Перу Педро Альвареса де Толедо, маркіза Мансера, до свого сюзерена короля Іспанії Філіпа IV Великого. Посилаючись на війни, які веде Іспанська Корона в Європі, автор відзначає "надважливість зведення досконалих фортифікацій". Тож пропонує "чародіїв каменю", граючи словами, називає їх "майстрами неприступної величі", всіляко вихваляє, додаючи про глибоку скромність зодчих та повну відсутність славолюбства. І за таку послугу імператору просить "не забути" його сина Антоніо Себастьяна де Толедо. І до речі, в майбутньому Антоніо таки обійме пост віце-короля Нової Іспанії! Чи не заслуги текторів послужили цьому призначенню? Тож в посланні йшлося про народ тектори близько сотні числом, фах і майстерність котрих є "просто неперевершеними" і яких буде, за їхньою згодою, таємно переправлено до Старого Світу.

І знову біла пляма до 1651 року. Тоді про поселенців, що називаються текторами, "людей прийшлих, дивно вдягнених, проте безумовно з таланом від Бога", писав в своєму листі до Яна III Собеського майбутній великий коронний гетьман Станіслав-Ян Яблоновський. А говорив він про них, згадуючи про початок відбудови Товмача, зруйнованого під час Хмельниччини. "В руках їх камінь наче співає і в співі цім навіки завмирає, щоб нести далі свою пісню німо та велично", – таку згадку невідомого автора про уміння текторів знайдено в архівах місцевого костелу. Говорилося, що вони ще люди чуйні та мудрі, хоч одяг носять нетутешній, коси заплітають, пір’ям оздоблюють, а ще назву Товмач перекручують по-своєму на Толумач, вимовляючи різко, як "Тлумач".

Є свідчення, що у 1650-х роках тлумацькі архи, керівники діаспори текторів – найвищі майстри – були долучені до пошуку місця та проектування фортеці для Станіслава Ревери Потоцького. І що головний план робили саме архи текторів, йменування яких згодом трансформувалось в "архі-тектори".

Їхній же вождь (якому за постійне читання дали прізвисько "Книжник"), головний архі-тектор, 1660 року в Тлумачі на раді-зустрічі, що пройшла в маєтку Фелікса Казімежа Потоцького, сина Ревери, представив перший проект майбутнього міста-фортеці. Презентація, якій свідомо не надавали широкого розголосу, відбулася в присутності усіх архів, замовника, ясновельможного пана Станіслава Потоцького, та спеціаліста з Авіньйона, поважного Франсуа Корассіні. Останній, після ознайомлення з паперами, високо оцінив працю та погодився далі всіляко допомагати цій справі. В тім числі пристав на те, щоб не афішувати участь архі-текторів та особисто їхнього очільника в проекті, натомість представити себе як єдиного виконавця. Тож про участь архі-текторів у зведенні Станіславської фортеці відомо не було.

Тільки як збігло більш як два століття, 1927-го року, після довгих досліджень, збору інформації буквально по крихтах було розкрито і широко опубліковано історичну правду про текторів, їхнього вождя і визначальну Тлумацьку архі-тектурну Раду. Заслуга в цьому належить молодому тоді Адаму Мар’яну Мсцісуєвському. Майбутній відомий архітектор та педагог зацікавився згадками про перуанський слід в галицькій архітектурі, працюючи асистентом професора Владислава Клімчака на кафедрі історії архітектури Львівської політехніки. Зокрема, він означив і дату проведення першої презентації Станіславівського ґенплану як 18 лютого 1660 року.

В тім-таки 1927-му році українські студенти Краківської академії, натхненні цікавими дослідженнями молодого науковця, вшановуючи здобутки та підкреслюючи значення головного тектора для розвитку будівничої культури Галичини, вирішили відтворити своє бачення його особистого образу. Таку ідею вони втілили постановкою для фотографії – відтворили епізод з представленням першого в історії Станіславова ґенерального плану майбутнього славного міста вождем, головним архі-тектором, на прізвисько Книжник. Фото було передане п. Мсцісуєвському і зберігалось у його особистому архіві.

 

КОМЕНТУВАТИ