Наприкінці листопада 1906 року в магістраті міста Станиславова (тепер – Івано-Франківськ) розподіляли кошти муніципального бюджету на наступний рік, «дерибанили» земельні ділянки та піднімали зарплату міським службовцям – фактично займалися тим самим, що й нинішні депутати.
Окрім того, міські райці у той час вирішили утворити комісію, яка мала зайнятися проектом спорудження в місті нової ратуші. Про це містянам розповідала газета "Kurjer Stanisławowski", пише Богдан Скаврон на сайті Збруч.
"Вирішено вибрати комісію у складі пп. Ґеєра, Єґермана, Фанґора, Пілецького, Проскурницького, доктора Ґелертера, Блюменфельда, Горовіца, Рубінштейна і Бика, яка спільно з магістратом, вивчивши думку архітекторів, повинна запропонувати висновки щодо будівництва нової ратуші", – пиcала газета Kurjer Stanisławowski у числі за 25 листопада 1906 року.
Тогочасна станиславівська ратуша була третьою за рахунком: її вже відбудовували після так званої "Мармулядовї пожежі" 1868 року. Тоді через необачність ґаздині, яка у своєму дворі варила на відкритому вогні сливове повидло ("мармуляду"), та пориви сильного вітру згоріло 230 будинків у середмісті. Від ратуші залишився лише металевий "кістяк", який став основою для нової споруди, спроектованої архітекторами Атанасієм Пшибиловським і Філіпом Покутинським.
Львівське "Товариство машинного виробництва цегли та будівництва" за якийсь рік (такий поспіх пояснюють бажанням тодішнього маґістрату швидше освоїти безповоротну державну позику, надану для відбудови громадських споруд після пожежі) у 1871 році спорудило нову ратушу. Вона мала вигляд величного прямокутного двоповерхового будинку з високою вежею (колишній кістяк старої ратуші). До рівня п’ятого поверху її облицювали білим мармуром. Вище були куранти та оглядова галерея. Архітектурний ансамбль завершував видовжений напівсферичний купол. Але якість споруди, очевидно, виявилася не надто високою, оскільки вже через три десятки років вона знову вимагала реконструкції.
Зазвичай, остаточне руйнування ратуші списують на Першу світову війну (зрештою, на всяку війну списується навіть більше, ніж на стихійне лихо), але існує твердження, що у 1915 році під час артобстрілів Станиславова у найвищу міську будівлю не влучив жоден снаряд, однак її стіни потріскалися. У такому напівзруйнованому стані ратуша перебувала добрих десять повоєнних років, аж поки у 1929 році фірма "Інженер Крауш і Спілка", перемігши у конкурсі, за проектом інженера Станіслава Трелі почала перебудовувати її у модерному стилі арт-деко. Реконструкція тривала ще майже десятиліття, оскільки в Європі тоді саме вирувала економічна криза.
Тож від часу, коли засідав магістрат, до спорудження оновленої ратуші, яка достояла до нинішніх днів, минуло ще три десятки років. Скидається на те, що відомий своєю неквапливістю тодішній бургомістр Станиславова Артур Німгін не поспішав із відбудовою ратуші – так само, як і з прокладанням водогону та трамвайної колії.
До речі, розподіляючи кошти бюджету на наступний рік, у магістраті не забули про дзиґармайстра, який повинен був слідкувати за станом курантів на ратуші, а також годинника на будинку Дирекції залізниць (тепер приміщення медичного університету) "за винагороду 350 корон на рік".
Ще одне рішення магістрату стосувалося крамничок, які займали перші поверхи у крилах ратуші. Права оренди приміщень, орендарі яких не платили регулярно чинш, мали бути виставлені на продаж з аукціону.
Читайте також: "Змова каварень": як 100 років тому у Станіславові ціни на каву стрибали