Так вважає автор книги Андрій Тужиков.
Андрій Тужиков презентує свій підлітковий роман у п’яти містах України.
На сьогоднішній презентацї книги "Ще одна цегла в стіні" в Івано-Франківську письменник відзначив, що текст не втратить актуальності, доки покоління молодих людей, народжених в середині 1990-х, саме не стане батьками підлітків.
Книгу про дорослішання і стосунки з батьками Андрій Тужиков написав, виходячи з власного досвіду і досвіду багатьох своїх друзів, коли йому було 17 років. Написав, а потім сталося можливим цей текст видати, каже він.
"Нічого за цей час не змінилося, крім розміру і моделі айфонів. Навпаки, тенденції, які раніше тільки окреслювалися і знайшли своє місце в книзі, за цей час яскраво проявилися", – вважає 23-річний автор.
Книга не претендує бути класикою, додає Андрій Тужиков, вона є лише актуальною. Бо створена, щоби теперішнім підліткам і їхнім батькам було легше розуміти один одного і самих себе.
Оповідь у книзі ведеться від першої особи – від підлітка. Автор пропонує молодим людям поставити себе на місце героя і порівняти свої відчуття із тими, які виникають у героя.
"Це рецепт для підлітка, – конкретизує письменник. – А коли доросла людина читатиме, то бачитиме мотив вчинків підлітків. Наприклад, чому вони люблять вештатися темними під'їздами? Бо в певному віці у людини, яка дорослішає, виникає потреба автономності. Підлітки хочуть мати свій власний куток, особистий простір. І творять собі паралельний світ саме тому, що батьки все ще залишаються у своєму власному пострадянському просторі. Й не готові прийняти світ своїх дітей".
Батькам письменника зараз за 50, він – пізня дитина в сім'ї, і, можливо, саме завдяки його загостреному відчуттю "прірви" між ним і батьками і сталася ця книга.
"Мої батьки такі комсомольські і дуже консервативні, хоча зараз експериментують з одягом, зачісками, музикою. Таких батьків, як мої, – більшість. Демократичні батьки, які готові розуміти і приймати дітей, – це швидше виняток, аніж правило у наш час. Книга сталася, щоби подолати прірву між батьками і дітьми", – відвертий письменник.
Повість складена з трьох частин. Перша починається життям хлопчика, якому 11 років. Розповідає про час до 14, коли підлітки вчаться усвідомлювати себе дорослими, тільки входять у доросле життя.
Друга і центральна частина книги присвячена юнацькому максималізму, коли в 15-17 років тінейджери випробовують нові можливості і намагаються брати від життя все по максимуму, бо розуміють, що потім залежатимуть від навчання, роботи, відпустки, родини. Автостоп, рок-концерти, клуби, перші стосунки, протиставлення батькам – це і багато іншого описано дуже правдиво, стверджує автор. Третя, заключна, частина фактично є епілогом. В ній герой приходить до думки, що суспільна система – "стіна", – це така річ, яку неможливо зламати, що це супільна угода, яка впорядковує життя, і що він сам також є цеглинкою в цій стіні.
"Систему треба використовувати, а не ламати", – такий висновок головного героя і автора, ще однієї цеглини в стіні.