вівторок, 25 квітня

"Кулі свистіли бджолиним роєм": поранений під Авдіївкою 19-річний боєць з Прикарпаття потребує допомоги

У свої вісімнадцять солдат Гайдайчук вже захищав Україну під Волновахою, Маріуполем, Авдіївкою.

Про 19-річного біця 72-ї бригади Ігоря Гайдайчука із Тлумацького району написала газета "Військо України". Розказуючи історію Ігоря, журналісти згадали і про його поранення під Авдіївкою. 

...Тіло заціпеніло, кожен м’яз нив і болів від напруги. Шлунок зводило голодними судомами. Другий день після того, як ворог у Новотроїцькому засік наші позиції, над головою Ігоря свистіли кулі. Разом із кількома товаришами він опинився в епіцентрі перехресного вогню. Залягли у вирву, утворену вибухом, й чекали, розмовляли, аби не думати про те, чим все закінчиться. Приклавшись лобом до холодного чорнозему, хлопець вдихав щось невловимо рідне. Здавалося, що земля під ними тремтіла, прогиналася і, немов турботлива мати, пригортала до себе й заколисувала. Раптом все стихло. Ще за хвилину здійнявся галас. Мов із туману хтось вигукнув: "Наші!" – так пригадує свій перший бій солдат Ігор Гайдайчук.

Воєнні будні... жорстокі, виснажливі, болісні. Йому, зовсім юному, судилося стати справжнім воїном, хоробро дивитися в очі смерті, бо як же інакше захистити рідну землю від ворога?!

Ігор родом із Тлумача на Івано-Франківщині. Вступив до університету, хотів стати інженером. Проте вже 14 квітня 2016 року, в день народження, замість того, щоб задувати свічки на святковому торті, підписав контракт.

Після навчального центру в Яворові у складі 72-ї окремої механізованої бригади прибув на місце служби до Волновахи, згодом підрозділ передислокувався до Маріуполя. З перших днів хлопець дізнався, що таке обстріли – вони просто не припинялися.

Найгарячіше було в Авдіївці. Українським захисникам прифронтового містечка довелося побувати в найжорстокіших боях. Ігор брав участь у багатьох із них.

"В Авдіївці ворог був у декількох десятках метрів від наших позицій. Перекидувалися гранатами, мов вечірніми вітаннями. Складність полягала в тому, що позиції доводилося займати в бою, ніхто нормально не встигав окопатися, тож просто перебігали з місця на місце. Ворог підходив ближче  підходили і ми",  розповідає Ігор.

А між постійними перестрілками бійці заступали на чергування, пильнували позиції, будували бліндажі.

Особливо важко переживав Ігор втрату побратимів. Та війна є війна.

"Спочатку було страшно, але потім звикаєш. Минає час, і на постріли й вибухи не звертаєш уваги. Ось я, наприклад, кросворди полюбляю розгадувати й книги про Римську імперію читати. А те, що поруч ворог "шумить", – ну й нехай", – жартує Ігор.

Так, йому є що пригадати. Були різні бої, але згодом всі вони стали звичними, буденними... Стріляв ворог, наші стріляли у відповідь.

З теплотою згадує Ігор своїх товаришів. Рота – це також його сім’я. Хоча всі вони такі несхожі за віком, за вподобаннями, характером або статусом, але є те, що їх об’єднує, – вони боронять свою державу ціною власного життя.

Ігор неохоче розповідає про своє поранення. Але навіть це робить з усмішкою.

"Це сталося 11 листопада (минулого року – ред.). Вийшов виконувати завдання, зайняв позицію, глянув у приціл – і почалося... Кулі свистіли бджолиним роєм. Спочатку одна влучила у бронежилет, я впав, хотів відповзти, аж раптом відчув, як друга упів’ялась у ногу. Одразу забрали до госпіталю в Авдіївці, де зробили операцію, бо стікав кров’ю. Згодом потрапив до Красноармійська, звідти до Дніпра, а тепер – в Одесі", – розповідає Ігор Гайдайчук.

Життєрадісний і непосидючий, він не переймається своїм пораненням, бо впевнений, що невдовзі обов’язково повернеться до війська, до побратимів... 

Сьогодні поранений боєць перебуває на лікуванні в Центральному Київському госпіталі і потребує допомоги на лікування.

Волонтер з Івано-Франківська Наталія Перцович повідомила реквізити для допомоги:

Карта Приватбанку: 5168 7573 16 69 79 13 Чайківська Галина Олександрівна (мама).

КОМЕНТУВАТИ