При вході в будинок сімейного типу – різнокольорові правила, родинне дерево зі світлинами всіх дівчаток, під сходами – багато пар взуття. Коли сестра Вероніка повертається додому, її зустрічають усміхнені доні, обіймають, кожну вона запитує, як пройшов день.
В домі дуже чисто й затишно. В ігровій – багато іграшок, в сусідній кімнаті – полиці з книгами, у вітальні – великий телевізор для спільного перегляду мультфільмів, нагорі – спальні кімнати, а надворі – батут і спортивний майданчик.
Раніше сестра Вероніка, пише ГК, працювала в школі, пізніше – з дітьми з обмеженими можливостями та дорослими візочниками, вела бухгалтерію в Єпархіальному управлінні Коломийсько-Чернівецької єпархії. У монахині була мрія працювати з дітьми, виховувати та опікуватися ними. Владика Микола Сімкайло знав про це і запропонував їй очолити сиротинець.
"Багато дітей живуть не те що за межею бідності, важко знайти слово, яким можна описати те середовище. Це тяжко. Для мене це була трагедія. До цього часу я не знала про це. Розуміла, є бідні люди, але про такі тяжкі матеріальні умови і не здогадувалась. Бачила, як батьки деградували до такого, що й повірити важко", – розповідає монахиня.
Коли в закладі оселилися перші вихованці, сестрі Вероніці допомагали ще дві монахині – Тадея та Теодора. Нині приходять пані Ольга, Оксана та Надія, допомагають по господарству, а ще займаються з дітьми.
"Я зрозуміла, що мої діти мають у школу йти не гірше, а краще, ніж усі інші. Як і до церкви", – розповідає монахиня.
От і нині до Великодня для кожної донечки Вероніка придбала нову сукню, плащ та туфельки. Вона каже, що багато грошей вона не має, до того ж нині має борг у магазині, який ще не повернула. Але діти і так в житті чимало бачили, тож принижувати їх не дозволить.
У декого з вихованців батьки позбавлені батьківських прав, троє дівчаток тут – круглі сироти. Діти добре вчаться, хоча прийшли сюди з різним рівнем підготовки, дехто відставав у навчанні. Та зараз прогалини вдалося заповнити, сестра Вероніка дуже пишається успіхами кожної з дівчат.
Найстаршій вихованиці Світлані – 19 років. Дівчина закінчує коледж, захоплюється малюванням, планує вступити на мистецький факультет або на педагогіку.
16-річна Юля вчиться на кухаря, смачно готує, пече.
Наталці – 14, вона сирота. У заклад дівчинка приходила раніше, побула кілька років, тоді її забрала тітка. Проте родичка часто хворіла, опікуватися дитиною не могла, і Наталя повернулася до мамусі Вероніки. Нині тітка іноді відвідує племінницю. Дівчина дуже любить співати, прагне й надалі жити такою щасливою сім’єю, яка є нині, щоб ніхто не хворів.
Єві скоро 9, дівчинка втратила обох батьків, залишилася повною сиротою, коли була ще зовсім малесенька. Вчитися Єва любить, особливо цікавими вважає трудове навчання і малювання, але для неї не проблема написати диктант чи контрольну з математики. Дівчинка – відмінниця, бере участь у різних олімпіадах. У неї цього року урочисте причастя в школі, невдовзі вибиратиме з мамою Веронікою красиву білу сукню, туфельки і обов’язково рукавички.
Яні – вісім, вона також сирота. Щоправда, у неї є старший брат. Імовірно, за кілька років він зможе забрати дівчинку й опікуватися нею. Дитина мріє поїхати в Чехію, адже там колись бував її брат, тож хоче побачити, наскільки там гарно. Дівчинка любить англійську, ретельно вивчає мову, її постійно хвалять педагоги, називають найкращою в класі у цій дисципліні.
7-річна Діана родом з Коломиї, навчається в другому класі. Улюблені предмети – фізкультура, образотворче мистецтво і математика. Дівчинка вважає, що її мама у відрядженні. Через кілька років стане зрозуміло, чи мати зможе забрати дитину на виховання, чи ні. Дівчинка любить танцювати, дуже енергійна та життєрадісна.
А ще тут живуть чотири сестрички: Люба, Надя, Віра та Софійка. Двоє молодших – ще в садочку. Дівчатка потрапили сюди педагогічно запущені. Старша у своїх 9 років не знала букв, не вміла читати і писати – у такому малому віці вона стала мамою для молодших сестричок. Нині Люба захоплюється музикою, любить малювати. Малює дівчинка гарно, планує відвідувати художню школу.
Надійці – 7, вона любить ходити до школи, їй подобається українська та англійська мови, читання. Найбільша мрія дівчинки – стати балериною.
Найменша, Софійка, раніше майже не говорила. Нині ж дівчатка наздогнали ровесниць.
Сестра Вероніка сподівається, що батьки дівчат виправляться і з часом зможуть виховувати донечок. Адже кожна дитина хоче мати маму й тата, які б їх любили. Нині дівчатка тішаться, що мають аж три мами – рідну, прийомну та небесну, кажуть, що вони багаті.
"Я прекрасно розумію, що маленька Софійка, яка мене обіймає, зі мною спить, плаче у мою відсутність, мала б обнімати свою рідну маму і плакати за нею. Старші на речі дивляться свідомо, розуміють, як є насправді. Маленькі мріють про сім’ю, нехай, адже мрію забирати не можна", – говорить сестра Вероніка.
Минулого року статус сиротинця змінився на будинок сімейного типу. Для восьми діток сестра Вероніка – прийомна мама. Тому це справжня родина, де усі люблять і шанують одне одного.
На кожну дитину виділяється соціальна допомога. Гроші дівчаток сестра Вероніка не витрачає. Шукає все – від одягу до їжі – самотужки. Допомагають і благодійники. Усі "дитячі" надходження облікуються, відкладаються окремо для кожної на той випадок, якщо в двері постукає біда, або просто на майбутнє. Нині родині багато допомагає владика Василь Івасюк, частину коштів виділяє греко-католицька церква – Коломийсько-Чернівецька єпархія.
Нещодавно бійці 10 ОГШБр завітали в гості до вихованців будинку сімейного типу в Коломиї. Потішили дітей і мамусю Вероніку подарунками – солодощами, постільною білизною, зібрали для великої родини гроші.