fbpx

Надбавка до платні замість будівництва каналізації: як у магістраті Станиславова радилися 100 років тому

Суспільство 20:20, 06.11, 2016

На початку листопада 1906 року в місті Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) очікували на приїзд німецького інженера, який мав порадити місцевій владі, як і де їй краще прокласти міські водогони.

Цю подію кількома рядками анонсував тижневик Kurier Stanisławowski: "Інженер Смрекер з Мангайма, запрошений маґістратом задля висловлення своєї думки у справі запровадження в нашому місті водогонів, прибуде до Станиславова 7 листопада ц. р.".

1

Відомо, що каналізаційна система у Станиславові існувала ще від заснування міста-фортеці у 1660-х роках. Спеціальні підземні колектори відводили стічну та дощову воду зі середмістя далеко поза міські мури. А для водопостачання тут існували окремі криниці та свердловини, які довший час не були об’єднані в єдину міську мережу.

Від середини 1860-х років Станиславівський магістрат виділяв кошти на ремонт, чистку та будівництво наземних ровів, якими відводилися стоки, а за санітарним станом міських каналів і криниць та дотриманням норми зливу відходів стежила поліція. Згодом у місті почали прокладати бетонні каналізаційні труби. У 1899-1905 роках цим займалася фірма "Джованні Джуліані", подає ZBRUC інформацію з газети Kurier Stanisławowski. 

 

2

Власне, будівництво водовідвідного каналу як одне з першорядних завдань міської господарки маґістрат розглядав на своєму засіданні, згаданому в числі газети Kurier Stanisławowski за 28 жовтня. Як доповів райцям тодішній бургомістр (виходець із єврейської громади й один із засновників згаданого тижневика) Артур Німгін, "стан справ будівництва каналу такий, що дозволяє сподіватися початку робіт із весни наступного року".

Цей Артур Німгін, який стояв на чолі Станиславова цілих 23 роки (зокрема, й воєнних – 18961919), запам’ятався сучасникам тим, що, на відміну від своїх попередників, був дуже неквапний із реалізацією проектів. Зокрема, за його врядування зійшла нанівець, ледь розпочавшись, справа прокладання колії для станиславівського трамваю. Така сама тяганина була й зі спорудженням міської каналізації: проект централізованої мережі розробили ще 1908 року, але щойно у 1914-му, перед самим початком Першої світової війни, його почали реалізовувати.

3Станиславівці справжнього трамваю у своєму місті так і не дочекалися, але пофантазувати на його тему любили…

Варто зауважити, що засідання тодішнього Станиславівського маґістрату часом нагадували нинішні сесії місцевих рад. На них не раз замість розгляду важливих господарських справ охочіше обговорювали якісь політичні питання, не належні до сфери місцевої влади.

Для тодішніх станиславівських райців політичною темою №1 було питання розширення галицької автономії, що, як відомо, була, по суті, польською автономією.

За звичаєм, запровадженим Артуром Німгіном, кожне засідання маґістрату після вступної промови бургомістра та затвердження протоколів минулих засідань продовжувалося заслуховуванням "інтерпеляцій" (депутатських запитів). Найпершим того дня, про який писав Kurier Stanisławowski в числі за 28 жовтня, виступив якийсь пан Пілецький, що від свого імені та за підтримки ще одного радника, доктора Юркевича, висловився у справі  розширення галицької автономії.

"Рада міста Станиславова вважає беззастережно необхідним і можливим, щоби перед остаточним залагодженням змін до конституції 1867 року і проведенням виборчої реформи нашому краєві була законодавчим шляхом надана економічна, фінансова, освітня і адміністративна автономія з відповідальністю краєвого уряду перед Сеймом. Рада міста Станиславова засуджує всілякі втручання, спрямовані на перешкоджання виборчій реформі. Рада міста Станиславова вважає за необхідне, щоби Сейм на найближчій сесії ухвалив постанову, оперту на демократичну основу, про реформу виборів", – оголосив пан Пілецький.

Як повідомляла газета, таку відозву підтримали присутні на засіданні ксьондз Айзельт та панове Маєвський, Квасневський, Собота й доктор Бораль. Райці ухвалили її своїми голосами одностайно, чим викликали "гучні брава на галереї".

Засідання магістрату зазвичай відбувалися за участі публіки, яка жваво реагувала на те, що діялося в залі: оплесками та схвальними вигуками, як у згаданому випадку, чи свистом і сміхом – якщо виступ викликав у публіки на галереї несприйняття.

А питання у маґістраті порушувалися дуже різні. Скажімо, на описаному засіданні згаданий уже ксьондз Айзельт поцікавився в очільників маґістрату, чому було дозволено заїжджому цирку розміститися в середмісті, а також зажадав, щоби маґістрат звернув увагу на таблиці для вивішування оголошень, які прибивають до будинкових стін, "зроблені дуже жалюгідно, що тільки ганьблять місто".

4

 

Після озвучення запитів райці вибрали з-поміж себе членів комісії з надання допомоги з Фундації цісаря Франца Йосифа І, членів бюджетної комісії та цензорів до ощадної каси.  

Окрім того, було ухвалено виплатити службовцям магістрату додатково на IV квартал того року надбавку в розмірі 10 відсотків їхньої платні (у зв’язку з дорожнечею!). На цій оптимістичній ноті "засідання через пізню пору ще до вичерпання порядку денного було закрите".  

 

5

 

Загалом штат урядників Станиславівського магістрату був досить великим, бо завдяки реформі 1867 року, яка, крім усього іншого, розширила повноваження місцевого самоврядування, до компетенції міської управи належав контроль за різними аспектами міського життя: утриманням громадського майна, розвитком шкільництва, будівництвом і ремонтом доріг, дотриманням санітарного стану, освітленням вулиць тощо.

Сама ж міська рада складалась із 36 членів, яких обирали терміном на 6 років.

Бургомістра, його заступників і 5 асесорів міські радники вибирали з-поміж себе.

Читайте також: Як на Прикарпатті крали ліс сто років тому

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: