Реклама, що перед нами, – досить смілива, як на початок ХХ ст. Адже презервативи тоді сором’язливо називали "гігієнічними гумовими товарами" або ж рекламували так, що лише дуже здогадливий споживач міг зрозуміти, про що йдеться. Наприклад, у вигляді діалогу між фармацевтом і відвідувачем аптеки, в якому фармацевт настійливо рекомендував "найновіший гігієнічний виріб для безпеки" певного виробника, наголошуючи, що саме він гарантує ідеальну делікатність і міцність.
Юліан Поляк, натомість, не "напускає туману", а відкрито пропонує гумові презервативи "незрівнянного ґатунку" відомої фабрики "Elfit Co" з Чикаго за конкурентними цінами. Дюжина презервативів марки "Elfe" коштувала 4 корони, вироби марки "Firsth" – по 3 корони. Найдешевшими були презервативи "Neverip" – лише 2 корони за 12 штук. Реклама пропонує також різноманітні технічні та хірургічні гумові вироби.
Крамниця Юліана Поляка активно рекламувалася в пресі з 1905 р., тож, певно, тоді й почала свою роботу. Вона знаходилася по вул. Сапєжинській, 15 (нині вул. Незалежності).
.jpg)
Судячи з численних рекламних повідомлень, асортимент крамниці був надзвичайно широким. Зокрема, тут пропонували також фарби, лаки, щітки, косметику, парфуми, мило, пляшечки, клейончасті підстилки й соски для немовлят, кімнатні термометри, фототовари, папір і чорнило. Сучасний іванофранківець і в страшному сні не зможе уявити дитячі соски на одному прилавку з фарбами й лаками, але тоді такий різноманітний асортимент був звичним явищем.
Відомий мемуарист Тадеуш Ольшанський називає цей магазин спортивним і згадує, що батько тут придбав йому футбольний м’яч: "Від рогу вул. Третього травня (нині вул. Грушевського – авт.) до площі Галлера (Вічевий майдан), де закінчувалася Сапєжинська, обабіч вулиці одна за одною манили вітрини двох спортивних магазинів – Гембаровського і Юліана Поляка, де батько встиг мені купити перший і єдиний справжній футбольний м’яч, котрий пережив усю окупацію". Ці спогади належать до 1930-х років, тож, мабуть, власник з часом змінив профіль свого закладу з "лаково-косметично-гумового" на спортивний.
Незважаючи на підкреслену стриманість у рекламі презервативів, Станиславів не був аж таким цнотливим містом. Александер Ґранах у романі "Ось іде людина" детально описує, як у 1910 р. відвідав станиславівський бордель по вулиці Зосина Воля (нині вул. Коновальця), що вважалася справжнім кварталом червоних ліхтарів. Разом з тим інтимний бік людського життя завжди намагалися приховати під щільним шаром пристойності. В місті вели нещадну боротьбу з порнографією, яка завозилася з Франції, Німеччини й Відня. Особливо старанно від усього "аморального" оберігали молодь.
В Станиславові була досить тривожна ситуація з венеричними хворобами, про що свідчать статистичні дані міського шпиталю (нині головний корпус міської лікарні по вул. Мазепи). Лише за 1902 р. там пролікувалися 732 особи, хворі на сифіліс. За характером симптомів станиславівські лікарі майже безпомилково дізнавалися, звідки прибув пацієнт. Люди, що мешкали в одній місцевості, передавали інфекцію одне одному. Так, у селян, що проживали поблизу від Богородчан, форма сифілісу була легкою й добре піддавалася лікуванню. А от у мешканців Микуличина й Пасічної перебіг хвороби був важким і сифіліс швидко переходив у третю стадію. Мабуть, усе-таки даремно наші предки так соромилися "гігієнічних виробів для безпеки".
Олена БУЧИК