Заснований у середині 17 століття Станиславів від самого початку був містом-фортецею з цегляними червоними мурами, гостроверхою ратушею, різноконфесійними храмами у середмісті, крамничками на ринковій площі та корчами в передмістях, які починалися за валами. Через 300 років назва міста скоротилася до Станіслав, фортифікована твердиня перетворилася на тихе провінційне містечко, в якому довкола давнього центру одноповерхові дерев’яні будиночки співіснували з австрійсько-польськими кам’яницями, вирослими на місці засипаних оборонних ровів, нагадує історичні метаморфози міста Богдан Скаврон на "Збручі".
1962 року місто втретє перехрестили – тепер на Івано-Франківськ. На той час його архітектурне обличчя почало набувати сучасних рис – з проявами соціалістичної гігантоманії, заграванням з псевдогуцульським стилем та водночас руйнуванням старого, ідеологічно ворожого ("купецько-капіталістичного", як писали в тодішніх газетах) архітектурного середовища старого середмістя. Нові господарі міста одразу після закінчення Другої світової війни почали будувати в місті нове життя не лише на словах.
Прикметно, що в 1940-х роках в обласному управлінні архітектури працював колишній військовий льотчик, який бомбардував Станіслав у липні 1944 року. Нарис про цього персонажа – Костянтина Абрамкіна, учасника бомбардувань також Берліна й Праги, який 1938 року закінчив Московський архітектурний інститут, а по війні повернувся до професії архітектора – опублікувала 1947 року єдина на той час офіційна обласна газета – "Прикарпатська правда".
"А місто сплановане непогано. Правда, багато кривих вулиць і мало майданів, – міркував Костянтин. – Цікаво, яка архітектура будівель". І тут в ньому прокинувся архітектор…"
Так описувала радянська газета перше знайомство зі Станіславом військового пілота Абрамкіна, коли він летів скидати бомби на тутешню залізничну станцію.
"Чотири рази появлявся літак Абрамкіна над Станіславом. Чотири рази пілот і штурман обережно, з величезною вимогливістю до самих себе виводили машину по карті на бойовий курс, завдавали нищівні удари ворогові".
Результатом бомбардувань, якщо вірити газеті, став зруйнований міст та пошкоджена залізнична колія. Зате згодом колишній військовий пілот Абрамкін, схилившись над картою як архітектор, по-новому побачив майбутнє міста: "нові майдани, зелені бульвари з монументами Леніна і Сталіна, гарні будівлі театрів, установ, житлові будинки".
До речі, Костянтин Абрамкін, як виявилося, заснував у місті таку собі архітектурну династію: його внук, Олег Абрамкін очолює "Гільдію архітекторів Прикарпаття", а свого часу навіть претендував на крісло головного архітектора Івано-Франківська.