Саме тоді, за словами Олександра, він почав писати вірші. Часто – лежачи в окопах чи в наметі, коли більше не було що робити, а натхнення переповняло, пише "Галицький кореспондент".
"Два вірші – "Рулетка" і "Виклик" я написав після виходу з Іловайська. Це не біографічні події – ну, майже. Я виклав там те, що я відчував, передав свій внутрішній стан у той момент", – сказав Олександр Гошилик.
Про саму війну хлопець теж розповідав чимало. За словами Сашка, на війні ти розумієш, що твоя воля сильніша за твоє тіло – бо іноді страшно, боляче, важко, але неодмінно треба щось зробити – і ти це робиш. Позивний у хлопця був простий – "109". Саме цю статтю – "Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади" – йому інкримінували на Майдані.
"Мені шкода, що я не побував в деяких гарячих точках. Я прослужив два роки, демобілізувався, проте, крім Іловайська, в інших гарячих точках не побував. Чотири місяці був на передовій, але там ми скоріше місили багно, ніяких обстрілів не було. А в Іловайську я пробув десь три тижні, потім нас оточили, і ми кілька днів виходили з цього котла. Це дуже багато дало мені як особистості, я відкрив у собі деякі таланти", – ділиться Олександр Гошилик думками про війну.
Страшно, каже Сашко, було лише в один момент – коли їхню колону розстріляли. Коли бій тимчасово зупинився, бійці сіли в укритті і почали думати. Саме тоді й стало страшно, бо почались думки, що варіантів лише два – або полон, або смерть, і вибирати було дуже страшно.
Олександр – переконаний націоналіст. За його словами, в Україні повинна запанувати національна ідея, інакше знову буде війна і кров.
Батько Олександра пригадує, що деякі вірші син йому диктував по телефону, прямо з передової, а він їх записував. Зберігав він також і всі інші вірші та фотографії. Це й дало змогу видати збірку, створенням якої займались волонтери – зокрема, Олександра Бабецька, співробітниця Патрульної поліції.