fbpx

Різдвяні історії відомих прикарпатців: скульптурні пироги від Тараса Прохаська

Стиль життя 17:02, 06.01, 2016

Добірка історій до Різдва, яку зібрав КУРС, – про родинні традиції, віру та довіру, увагу, повагу та любов один до одного. Про український дух Святвечора і Різдвяних свят та про їх символи – 12 страв, колядки та важливі дрібниці, які все це тримають і скріплюють.

Різдвяний дух сходить туди, де є співпереживання у приготуванні, щоби його прийняти, – для цього ми готуємо Святвечір, і тому вечеря людей перед народженням Христа стає святою.

Письменник Тарас Прохасько більше 20 років готує вечерю сам – з найріднішими і для них. Вважає, що своїм, тепер уже дорослим, синам передав найважливішу цінність Різдва – спільне переживання його роблення.

“Різдвяні свята є однією з великих нагод отримати досвід співпереживання – так, як це мало би бути в християнстві. Найбільша цінність приготування до Святвечора полягає у можливості прожити разом, зробити разом всі ті речі, – приготувати дім, страви, молитву, колядки,  які ми називаємо традицією і які щороку повторюємо.

Можна і наодинці пережити контакт з Богом. Але буде обмежено і неправдиво сказати, що цього досить. Спільне переживання приходу Бога є дуже важливим, бо є потужним емоційним підживленням нашої віри і нашої єдності.

Різдво є чудесним способом максимального співпереживання у сім’ї. Ну, а сім’я – це мала церква. Тому нагода бути разом кількома поколіннями і разом щось робити, говорити, пригадувати, розказувати дає велике відчуття того, що цивілізація вже тепер називає “духом Різдва”.

Для мене завжди було важливо показати своїм дітям радість цього різдвяного співпереживання і зробити так, щоби воно стало для них органічним. Щоби Святвечір і все, що з ним пов’язане, не сприймалося як якісь химерні не зовсім зрозумілі давні ритуали чи, навпаки, як “свято живота”. Щоби діти могли з моєю допомогою спізнати в цьому всьому цінність бути разом, щось робити спільно і один для одного, присвятитися один одному  і щоби це знали руки, а не тільки голова.

Святвечір разом з обома синами Маркіяном і Богданом ми робили разом від їхнього малку, десь від 6 років одного і 4 іншого, коли вони разом повноцінно змогли брати участь у всіх святвечірніх приготуваннях. Зрозуміло, що спочатку хлопці вміли одне, через років п’ять – щось складніше інше, потім почали виконувати якісь такі роботи, на яких кожен спеціалізувався.

Спеціалізації були такими, що хтось відповідав за одну частинку страви, а інший за іншу її частину, і кінцева виходила в обох разом. У куховарстві, може, як ніде, виявляється важливість взаємозв’язку з іншими, хто готує. Хтось місить тісто на пироги, хтось готує начинки, хтось ліпить, варить, а ще мастить – для цього треба зробити смажену цибульку. Пироги, як їх тепер називають – вареники, були найкращим способом практикувати наше родинне співпереживання.

Спільне роблення тіста для пирогів. Діти місили тісто, а потому ми влаштовували ігри з тістом. Спочатку трохи місили, а потім,  щоби не перетворювати цей процес на каторгу, але разом із тим добре вимішати тісто,  то ми ним перекидалися. Ставали в різні кути кухні і кидали кулко тіста одне одному. І кожен, хто ловив, ще кілька разів потискав його руками й перекидав іншому. То був такий спосіб колективного вимішування тіста в повітрі. Відповідно доводили його до потрібного стану – бо тісто на пироги має бути туге і тоненьке.

Усе робили остаточну пробу на готовність тіста. Вимішане лишали в мисці. І на поверхні робили з того тіста  як з глини чи з гіпсу  якусь маску, ліпили машкарон. Так на кілька годин лишали. Тісто вважалося добрим, коли впродовж години те «личко» лишалося незмінним – не розпливалося.

Весь цей час ми були разом. І цінним цей час був саме тому, що весь час ми разом все щось говорили – розповідали один одному про всілякі важливі речі, пригадували історії, рефлексували.

Тим часом на кількох пательнях я робив начинки. У мене є така концепція, що святвечірні страви, яких має бути певна кількість – 12 і які мають бути неодмінно дуже смачні, а ще щоби вони були якомога простіші. Простота в тому сенсі, щоби вони були якомога чистішим продуктом. От у борщ кладуться тільки буряки, нема ніяких бараболь і квасолі. Так само на начинки – тільки бараболя і тільки капуста зі смаженою цибулькою. Все роблю капустяну начинку з квашеної капусти, висмажую, витушковую її до такої консистенції, щоби не була рідкою, але й не такою сухою, щоби розсипатися. Принципово не додаю туди ніколи ні борошна, ні якихось інших речей, які склеюють начинку. У нас все були пироги з капустою і картоплею та вушка з грибами. Час від часу робилися пироги з маком чи з фасолькою.

Я спеціально все робив більше нАчинок, бо вони для дітей в день надвечір’я, коли строгий піст, були єдиною поживою. Зате в інші дні  святковою стравою. Коли сини були малі і не хотіли їсти чи у нас були перебої з їжею, то я просто робив начинку до пирогів без пирогів. І вони все тішилися  сприймали це як якусь чудесну їжу. Бо це для них була складова чогось іншого дуже важливого і дуже святкового.

Хтось один з хлопців був спеціаліст по розкачуванню, а інший – по ліпленню.  Час від часу, але з року в рік, між ними виникала дискусія: чи слід рахувати  кожен ґатунок пирогів за окрему страву, чи вони всі разом – одна, пироги. Зрештою, рахували і так, і так, залежно від того, чи до 12 вистачало легко чи не дуже.

Пироги ми все їли ще з однією окремою стравою – вона все вважалася окремою,  це грибовий соус зі сушених грибів. Має бути саме соус, поливка до вареників – бо я обов’язкво гриби для цього мелю на м’ясорубці. Серед моїх друзів, які також готують Свявечір, є критики – вони вважають, що гриби мають бути видні оком і чутні на зуб. Але ми тішимося саме “грибовим сосом”.

У Різдві дуже важливим є мотив вічного повторення – щороку трохи інше, воно так само триває з року в рік. І так само, як кожен рік народжується Дитя Боже, так само як робляться всі ці побутові і ритуальні речі, так само кожен рік приходить відчуття Різдва. І так само кожне Різдво дарує нам той самий і разом із тим трохи інакший настрій та досвід співпереживання – так з часом укладаються особливі, різдвяні, спогади, такі радісні і важливі для кожної родини і для кожного з нас.

Читайте також: 

Різдвяні історії відомих прикарпатців: Радісна кутя від Степана Процюка

Різдвяні історії відомих прикарпатців: Імбирне печиво від Ольги Деркачової

Різдвяні історії відомих прикарпатців: Silent Night від Олега Ущенка

Різдвяні історії відомих прикарпатців: Пампушки з рожею від Ігоря Роп’яника

Різдвяні історії відомих прикарпатців: найважливіший складник Святвечора від Володимира Гарматюка

Різдвяні історії відомих прикарпатців: Гра в “мак” та “щастя” у борщику від Ірини Погрібної

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: