вівторок, 28 лютого

Станиславів сто років тому: як туристи зі знижками у Карпати на лижі їхали

На час зимового туристичного сезону, – від 1 грудня до 15 березня, – вдвічі зменшували вартість квитків зі Станиславова до Ворохти.

Наприкінці 1906 року в Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) завершувалася реконструкція залізничного вокзалу, пише Збруч, який на той час уже став затісним і для пасажирів, і для працівників залізничних служб, які обслуговували пасажирські та вантажні перевезення.

"Уже наступного року будемо оглядати будівлю, для спорудження якої, до речі, ми самі небагато доклали зусиль, і маємо завдячувати лише енергійним старанням придворного радника, начальника Дирекції залізниць пана Фестенбурга та великою мірою посла Ствертні тому, що в Станиславові постане залізничний двірець, який відповідає європейським вимогам", – йшлося у числі за 23 грудня 1906 року у місцевій газеті "Kurjer Stanisławowski".

З нагоди завершення перебудови у станиславівській філії Польського політехнічного товариства відбулося зібрання, на якому якийсь інженер Вассершторм "з планом у руках та на основі затверджених дат" розповів про те, як зміниться вигляд двірця.Перший залізничний вокзал у Станиславові

Перший залізничний вокзал у Станиславові з’явився ще 1866 року, щойно через місто проклали колію, яка сполучала Львів, Чернівці і румунське місто Ясси. Він був споруджений у так званому "аркадовому" стилі (німецькою мовою – Rundbogenstil) і мав порівняно невеликі розміри.

Через 20 років до двірця добудували два одноповерхові флігелі, де розмістилися канцелярія, їдальня та пошта. А вже 1899 року станиславівська Дирекція залізниць звернулась до профільного міністерства з проханням ще більше розширити старий вокзал, зажадавши на це мільйон корон. Зрештою, план перебудови австрійські урядовці затвердили, але кошторис витрат на неї значно врізали – до 600 тисяч корон.

"Остаточний проект реконструкції виконано в Міністерстві залізниці під керівництвом нашого земляка (уродженця Галичини – Z), старшого радника з будівництва інженера Баудіша", – повідомляла газета.

Віденський архітектор Ернест Баудіш раніше уже проектував декілька споруд для потреб залізничників у Станиславові. За його проектом були збудовані Дирекція залізниць (тепер корпус медичного університету), житловий будинок для залізничників та приміщення привокзальної пошти та телеграфу. Окрім того, він був автором перебудови вокзалів у Тернополі, а також у польських містах Бохні й Тарнові. 

Більшість робіт із реконструкції виконували місцеві, галицькі фірми. Газета наголошує, що тільки 55 тисяч корон із загальної суми були виплачено "чужинцям", які встановлювали центральне опалення та виконували слюсарські роботи. Після перебудови у стилі неоренесансу двірець набув такого вигляду: у вестибюлі заввишки 20 метрів (в основі – 20,5 х 14,3 м) розташувався головний вхід і каси – п’ять пасажирських і одна багажна, обабіч головного входу йшли два коридори: правий вів до залу очікування для пасажирів, які подорожували І і ІІ класом, та ресторану, лівий – до залу очікування для пасажирів вагонів ІІІ класу та ще одного ресторанчика. "З кожного коридору можна легко дістатися до вбиралень",  наголошував Kurjer Stanisławowski.

 

До речі, на різьблених фризах бічних павільйонів (з боку перону) донині збереглися дати початку й завершення реконструкції. Станиславівський вокзал майже без руйнувань пережив обидві світові війни. Лише зі шпилю над центральним куполом зникла крилата фігура жінки, яка символізувала залізничний рух. Останній раз "крилата провідниця" зустрічається на листівках 1920-х років. Також кудись поділись кутові архітектурні прикраси з дахів двох бічних павільйонів.

Варто зауважити, що свого часу вокзал став першою міською спорудою, куди провели електрику. Завдяки німецькій фірмі "Сіменс і Гальське" за 10 років до перебудови, 13 січня 1897 року двірець, привокзальна площа, перон і навіть залізничні майстерні у Станиславові були електрифіковані.

 

Залізнична колія до Воронєнки

У Ворохту, на лижі (але на 10 років пізніше)

Необхідність розширення вокзалу, очевидно, була зумовлена зростанням потоку пасажирів: на той час через Станиславів уже було прокладено залізничні колії і розпочато рух потягів до Стрия (1875), Гусятина (1884) і в гори – до Во­ронєн­ки (1894).

Останній напрямок австрійська влада намагалася популяризувати, щоби привабити туристів у Східні Карпати, зокрема, до Ворохти, де, крім санаторіїв і пансіонатів для літників, у зимовий період були обладнані притулки для лижників.

Читайте, будь ласка: У мережі опублікували фото туристичних притулків у Карпатах, які не збереглися до наших днів і В мережі опублікували фотографії лижників у Карпатах у 1938 році

Для цього на час зимового туристичного сезону (від 1 грудня до 15 березня) навіть вдвічі зменшили вартість квитків зі Станиславова до Ворохти. Щоправда, у касах станиславівського вокзалу часом замовчували інформацію про ці скидки, і пасажири на це нарікали.  

"Багато людей скаржаться, що в касі тутешньої залізничної станції не знають про розпорядження Дирекції залізниць від квітня 1906 року І.13415/6, яким призначено видавати туристичні квитки зі Станиславова до Ворохти зі знижкою 50% також у зимовий період",  повідомляв "Kurjer Stanisławowski, вимагаючи від касирів "дотримуватися встановлених інструкцій в інтересах розвитку туризму".

До слова, знижувати вартість залізничних квитків тоді було заведено не тільки на туристичних маршрутах. Так само з 1 грудня 1906 року на цілу корону подешевшали квитки у спальних вагонах, які обслуговувало Міжнародне товариство спальних вагонів, – на маршрутах Іцкани–Львів та Львів–Краків. Про це також було повідомлення в місцевій газеті.

 

Залізнична станція Сучава-Іцкани

Читайте також: Станиславівські оголошення: як мешканці міста сто років тому інтимні проблеми вирішували

КОМЕНТУВАТИ